Закон зворотного зусилля. Чому ми зазнаємо невдачі, коли занадто сильно стараємося

"Коли уява і сила волі перебувають у конфлікті та протистоять одне одному, завжди, без винятку, перемагає уява".

Так французький психолог Еміль Куе пояснив те, що інтелектуал і письменник Олдос Гакслі назвав Законом зворотного зусилля.

Якщо ця красива фраза Куе вас збентежила, подумайте про сипучі піски - ґрунт, який здається твердим, але щойно ви на нього ступаєте, він розпадається на воду та пісок і вас засмоктує, а щоб із нього вибратися, потрібна величезна сила.

Багато з нас бачили це лише у фільмах чи коміксах, коли піски поглинали поганих хлопців, які відчайдушно намагалися уникнути своєї долі.

Але ці піски також є хорошим прикладом.

Для того, щоб сипучі піски вас не поглинули - не треба докладати надмірних зусиль. Краще припинити боротьбу і спокійно лягти, щоб вага розподілилася, а тиск зменшився, дозволяючи вам відповзти у безпечне місце.

Щось подібне слід робити, коли ви не можете заснути, або у вас напад сміху в незручний момент, або ви чогось не пам'ятаєте - замість того, щоб змушувати себе намагатися зробити те, чого ви не можете, варто розслабитися і робити або думати про щось інше.

Так відбувається тому, що - хоча це може здатися неочевидним - іноді ми зазнаємо невдачі, бо занадто стараємось.

Це не означає, що не треба нічого робити або що потрібно пасивно ставитися до життя, але іноді чим більше ви намагаєтеся чогось досягти силою волі, тим гірше у вас це виходить.

Схожу концепцію мають даоси - вони називають її "wu wei", що в перекладі означає "дія без зусиль".

Загалом ця ідея полягає в тому, що коли ми припиняємо боротися й навчаємося чекати та спостерігати, ми ясніше бачимо, що є зовнішні сили, сильніші за нас, і що іноді краще плисти за течією й діяти лише в потрібний момент, щоб за допомогою правильних дій досягти бажаного.

Якщо діяти з поспіхом, кожен крок є потенційною помилкою, а емоції та его можуть керувати нашими рішеннями більше, ніж розум.

Робити чи не робити

За словами Гакслі, "результатів досягають лише ті, хто навчився парадоксального мистецтва робити і не робити".

У лекції, яку він прочитав у Каліфорнії в 1955 році під назвою "Хто ми", він зазначив: "ми повинні поєднувати відпочинок з активністю".

Він уточнив, що ми маємо дати розслабитися своєму "свідомому особистому я", яке він описав як "свого роду маленький острівець посеред величезного поля свідомості".

"Це той, хто надто старається, той, хто думає, що все знає", - казав Гакслі.

Однак існує глибше "я" зі знаннями та навичками, які дозволяють нам існувати.

За його словами, "раніше це називали рослинною душею" - це те, що ми успадковуємо, те, що виконує такі автоматичні дії, як травлення та регуляція серцебиття.

Але є й інший тип внутрішнього "я", "яке функціонує зовсім інакше, ніж інстинктивне".

Воно відповідає за те, що Гакслі назвав "діями імпровізованого інтелекту” - діями, які людина ніколи раніше не виконувала у своїй біологічній історії, але які, однак, виконує з надзвичайною ефективністю без найменшої гадки про те, як це робити.

Як приклад, він навів дитину, що несвідомо наслідує жести чи міміку дорослого.

"Це дуже загадкова річ", - казав Гакслі.

Таким чином, усередині нас є інші "я", крім того "я", яке ми, за його словами, "називаємо собою" і яке "має жахливу звичку вважати себе абсолютним".

Отже, коли ми настирливо намагаємося зробити щось, що нам не вдається, це поверхневе "я" затьмарює всі інші сили нашого глибокого, ширшого "я".

І якщо ми розслабимося, ми дозволимо їм проявити себе.

"Ми завжди повинні вчитися цього парадоксального мистецтва поєднання максимального розслаблення поверхневого "я" з максимальною активністю глибинних "я", які забезпечують наше функціонування в реальності", - казав Гакслі.

Так відбувається тому, що "в усіх психофізичних здібностях ми маємо цей цікавий факт закону зворотного зусилля: чим більше ми намагаємось, тим гірше в нас виходить".

Водночас Гакслі зазначав, що "ми не маємо просто лягти спати й чекати, поки все станеться", а скоріше дозволити мудрості глибинного "я" вийти назовні й водночас дозволити свідомому "я" "організувати усе таким чином, щоб це було корисно для нас самих та для інших".

Чи це корисно

Закон зворотного зусилля є дуже корисним у тих випадках, коли ви продовжуєте рух, але не рухаєтеся вперед, або рухаєтеся не в бажаному напрямку.

Це може призвести до замкненого кола, коли ви погано почуваєтеся через те, що недостатньо робите, докладаєте більше зусиль і змушуєте себе продовжувати це робити.

Але психологи попереджають, що такий тиск лише посилює стрес і перешкоджає досягненню успіху.

Дослідження продуктивності праці, наприклад, показує, що ми дійсно продуктивні лише протягом перших 4-5 годин кожного робочого дня.

Після цього спостерігається значне зниження працездатності - аж до того, що різниці у продуктивності між робочими 12 і 16 годинами практично немає, бо як наслідок ми отримуємо лише розумову та фізичну втому.

Але не варто думати, що цей закон є синонімом відмови від дій, бо він не заохочує до пасивності, апатії чи посередності.

Натомість він спонукає нас зупинитися, оцінити обставини та ухвалити найкраще рішення.

Він допоможе зменшити стрес у ті періоди особистого чи робочого життя, коли, здається, ви не відчуваєте нічого, крім тиску.

Зацикленість на всьому, що потрібно зробити, або на поганих речах, які можуть статися, не допомагає - натомість психологічна дистанція та час, щоб видихнути та подумати, справді можуть допомогти.

Це корисний інструмент, коли ви сидите перед чистою сторінкою, куди ви маєте вилити думки, які ви не знаєте, як висловити - незалежно від того, професійний ви письменник чи ні.

І він може допомогти в міжособистісних стосунках: іноді, чим більше ви намагаєтеся з кимось зблизитися, тим більше він віддаляється.

Можна також згадати про приказку: якщо ви любите когось, ви маєте його відпустити - якщо він повернеться, значить завжди був вашим. Якщо ж ні - то ніколи таким і не був.