"Геть не такого українця потребує зараз читач". Відгук на роман Артема Чеха "Пісня відкритого шляху"

Ця рецензія перемогла у конкурсі "Читач року" на найкращу читацьку рецензію премії Книга року ВВС-2024.

Пригодницька одіссея Артема Чеха "Пісня відкритого шляху" розповідає про довгу мандрівку дорогами Америки етнічного українця, колишнього кріпака, який волею долі опинився на чужій землі та бере участь в чужій війні. Точніше тікає від цієї війни. Куди тікає, і сам не знає.

Америка охоплена громадянською війною. Формально мета героя спочатку припинити вбивати і змінити сині штани Союзу на щось більш безпечне. Потім ціль міняється: це отримання 400 доларів за участь у фіктивному пограбуванні доньки відомого фермера, згодом, коли герой відмовляється від кохання, з'являється нова химера, яка врешті-решт приводить його до статусу мільйонера і гірничодобувного магната Хната Ружковського.

Попри очікування, доволі банальна історія про американську мрію…

Ось це і є та омріяна свобода вільного шляху? До чого тут тоді Вітмен? Хіба що тільки як притягнута за вуха метафора…

Хоча не можна казати, що автор не намагався пірнути глибше: у символіку, паралелі, асоціативні шари сенсів — і пов'язати, і переплести ті віддалені в часі й просторі події чужої історії з нашою, нині болючою і кривавою.

При читанні склалося враження повного занурення у ті реалії, які описує автор, він добряче пропрацював матеріальну та фактичну частину твору, показавши суперечливість громадянської війни в Америці. І хоча вона начебто переслідує високі цілі — звільнення від рабства, боротьбу за свободу. Але наслідки її невтішні.

Здавалося б, ця чужа війна для "росіянина", який вперто поправляє всіх, що він українець, є особистим шляхом до свободи й до себе самого. Ми мали б спостерігати складні ситуації вибору, міркувань, пошуків… Але з пошуків…

Хіба що де дістати грошей і харчів і як вкрасти коня, щоб визволити Сема, якого затримали за вбивство. Сем, заради якого Гнат готовий ризикувати життям, добра душа: з тими, хто трапляється на його шляху і заважає, забираючи валізи з книжками, не церемониться, душить власними руками.

"Гарний хлопчик", по-справжньому вільна людина, яка має тепер свободу вбивати, кого і коли захоче.

У мене це викликало когнітивний дисонанс. Зрозуміло, війна, пробуджує в людині страшні й потворні почуття і поривання. Але на чиєму боці герой і автор? І ще… сцени з вивернутими тельбухами… Може, це й доречно… Натуралістично. Не знаю… Мені чомусь не додало усвідомлення жаху, а здивував сам опис: "Той обм'як, на голову коня вивалилися його теплі кишки і запарували, мов щойно приготований свинячий гуляш". Така собі метафора…

Українець Гнат, який всю мандрівку прикривається чужим ім'ям з привласнених ним паперів вбитого солдата, іноді викликає відразу або нерозуміння. От він начебто підтримує ідею свободи і тренує свою толерантність до колишніх рабів на Семі, але іноді ставиться до того Сема надто зверхньо і зневажливо, як до свого служки, наче і не є таким саме колишнім рабом, як і цей чорношкірий. Та і кінцева його мета — мільйонер, магнат. Це свобода?

У книзі, звісно ж, відчувається відлуння нашої війни, хоча доволі умовно, якось приблизно і підкреслено відсторонено. Так здалося. Може, тому картини спустошених і зруйнованих війною помешкань, ферм, поселень, не викликають особливого зворушення, співчуття. Навіть і розтрощена ферма Хайке і її "страждання" з цього приводу.

Мені здалося, герої весь час дивляться під ноги, а не вперед. І ніби в'язнуть у деталях. В описах людей, коней, поранень, одягу, їжі, якихось незначних діалогах, доволі одноманітних ситуаціях і перипетіях мандрівки небезпечними шляхами війни. Головний герой начебто і рухається, і щось з ним відбувається, але зміни ті не торкаються його самого. Якийсь він невпевнений, розмитий. Як і Хайке, як і Сем… Може, так і задумано...

Але він Гнат! Українець! Не росіянин! Де це? Ні, геть не такого українця потребує наразі читач… Я не здивувалась, що Хайке його кинула. Вона тут більше українка, ніж він. Кинула не для того, щоб врятувати. Просто він ніякий, застиглий, статичний, хоч і намагається, іноді навіть вступає у дискусії такого рівня, які навряд чи можуть бути притаманні неписемному кріпаку, який прочитав кілька книжок, навіть Вітмена.

Підсумовуючи враження, бо не мала мету детально і прискіпливо обговорювати текст, скажу, що книга цікава як пригодницький роман, як занурення в американську історію і географію, але як спроба переосмислити сучасну війну в Україні, на мій погляд, не дотягнула. Чи ставив автор перед собою таку мету? Логічно було б припустити, що так. Але хто знає…

Втім, книга прочитана мною з цікавістю, написана вона добре, місцями іронічно і метафорично. Але, на мій погляд, трохи затягнута, часом я ловила себе на думці, що змушую себе її дочитати тільки тому, що вона написана Артемом Чехом. Такий собі стимул…

Про інші книжки, що брали участь у конкурсі Книга року ВВС 2024, можна почитати тут.