"Я хотіла сімох дітей, а стала черницею". Чому 20-річні йдуть у монастир

Чи відмовились би ви від можливості мати партнера, дітей і професійну реалізацію? Мабуть, що ні. Але деякі обирають інший шлях. І сестра Кетрін – одна з них.

Я думала, що знайду хорошого чоловіка

26-річна Кетрін завжди була релігійною, але йти в монастир не збиралась.

"У мене була мрія вийти заміж і народити сімох дітей. Як істинна католичка, я хотіла мати багато дітей, господарство і вести життя доброчесної християнки", — розповідає дівчина.

Британка працювала у єпархії в Норфолку, спілкувалася з місцевими монахинями. Але сумнівалась, що чернецтво - дійсно її шлях.

Тому вирушила до Австралії, де влаштувалась помічницею по господарству.

Дівчина сподівалась знайти "доброго й вродливого чоловіка", але цього не сталося.

"У вихідні я часто оглядала місцеві краєвиди, - згадує Кетрін - Пам'ятаю, як натрапила на каплицю чи церкву і відчула глибокий спокій. Ніби мене утримують у присутності Бога".

Саме тоді вона й відчула бажання повністю належати всевишньому.

Кетрін повернулась додому і приєдналась до монастиря богоматері Волсингемської.

"Я думала, що протримаюсь три тижні. Але минуло вже майже чотири роки, а я досі тут", - каже дівчина.

Звичайний день чорниці складається з щонайменше трьох годин молитов й мовчазного споглядання.

Але цим життя Кетрін та інших сестер не обмежується. Вони виступають з лекціями у школах й університетах, працюють у в'язницях.

Черниці доглядають за монастирем і його територією. У соцмережах діє сторінка обителі, де вони публікують різноманітні дописи про її життя.

Кетрін каже, що сестри вміють і відпочити: насолоджуються рукоділлям, випічкою й настільними іграми.

Вони регулярно організовують кіновечори. Нещодавно, приміром, дивилися "Оппенгеймера", серед інших улюблених жанрів – стрічки Діснея та бойовики.

Кетрін не сумнівається, що зробила правильний вибір, хоча ще має можливість повернутися до світського життя.

"Я ще не давала постійних чернечих обітниць. Ми маємо від семи до 10 років, щоб вирішити, чи хочемо присвятити цьому все життя", — пояснює вона.

"Я сумнівалась, що черниці можуть бути щасливими"

Сестра Тереза ​​обрала чернецтво, коли була трохи старша за Кетрін.

Зараз їй 39, і вона в монастирі богоматері Волсингемської майже 15 років.

"Коли мені було 18, з'явилось відчуття, що Бог хоче, щоб я стала черницею. Спочатку я подумала: "О ні, Господи, звісно, ні", - розповідає вона.

"Але коли ця думка прийшла до мене під час молитви, я відчула радість, хоч і була трохи налякана".

Тереза ​​вирішила не поспішати і спочатку вивчити чернече життя.

Вона виконувала духовні практики, зустрічалась з іншими молодими католиками.

"Найсмішніше, що я пішла туди через симпатичного знайомого хлопця. Можна сказати, що я мала прихований мотив", — згадує з посмішкою жінка.

Під час релігійних ретритів Тереза краще пізнавала себе, але мало спілкувалась з іншими черницями.

"Я не розуміла, чи можна бути щасливою в монастирі. Я знала людей, які були щасливі у шлюбі, і радше прагнула сімейного життя".

Але візит до Волсінгема, одного зі святих місць Англії, допоміг їй ухвалити остаточне рішення.

Тереза зустріла "кілька по-справжньому життєрадісних сестер" і каже, що через молитву повірила у те, що Бог "бажає їй найкращого".

Це спонукало її стати монахинею.

Сестри в монастирі богоматері Волсингемської ведуть активне суспільне життя і відрізняються від черниць інших релігійних громад, які закриті від людей.

Тереза не шкодує про своє рішення, хоча іноді її охоплюють сумніви.

"У кожного в житті бувають складні моменти. Я завжди хотіла стати матір'ю. І іноді жалкую, що втратила цю можливість".

Материнський інстинкт вона трансформує в роботу.

"Я працюю в одному з місцевих університетів. Мені подобається бачити, як молодь зростає у вірі. Це допомагає мені почуватися реалізованою".

"Молодь не знає, наскільки це прекрасне життя"

Сестри мешкають в будівлі, яку монастир придбав 2018 року у звичайної британської родини.

Високі ціни на нерухомість на півночі Норфолка змусили їх шукати нове місце для життя й молитви.

Більшість меблів і техніки залишили попередні господарі, а також подарували меценати, як-от комп'ютер Apple Mac, на якому монахині ведуть соцмережі спільноти.

Камілла, яка служить в монастирі майже 40 років, контролювала переїзд у "цю чудову будівлю на околиці міста".

Для Каміли, яка раніше працювала медсестрою паліативної допомоги, вступ до релігійного ордену є проявом одного й того ж покликання – любові до Бога і людей.

"Гадаю, якби я була медсестрою і вийшла заміж, я б мала таку ж свободу", - каже жінка.

"Але можливість служити іншим, і широта досвіду, який я отримала, зробили моє життя ще прекраснішим у багатьох сенсах".

Спільнота – невелика, і сестри мають плани щодо її розширення з можливістю проживання чоловіків-монахів та проведення богослужінь.

"Ми бачимо все більше жінок, які цікавляться таким життям, а також деяких чоловіків, які звертаються до нас з ідеєю стати братами в майбутньому", — каже Камілла.

"Тому ми сподіваємось розширитись, щоб до нас приєдналися перші брати".

"Гадаю, якби молодь знала, наскільки це чудове життя, значно більше людей обирали б його".

"Таке відчуття, що вони просто не знають, наскільки прекрасним є внутрішній світ, коли ви маєте стосунки з Богом".