Ми навіть не уявляємо, як багато їмо мікропластику: як захиститись від нього

Мікропластик пробивається з наших кранів і злущується з посуду. Він просочується в жовтки яєць, а також глибоко в м'ясо та овочі. Проте все ж існують способи, щоб їсти його менше.

Ви їх не бачите, але вони там є – сотні крихітних частинок пластику, що ховаються у вашому стейку. Коли він готується на гарячій сковороді, ці небажані гості стають рідкими і просочуються у м'ясо. Потім вони знову твердіють, коли холонуть у вашій тарілці. І вони є не лише у стейку. Ви мимоволі їсте їх постійно.

Ці домішки в нашій їжі – це мікропластик і нанопластик, частинки розміром менше 5 мм або від 1 до 1000 нанометрів відповідно. Але як вони потрапляють у нашу їжу? І що ми можемо зробити у світі, наповненому частинками пластику, щоб зменшити його вплив у нашому раціоні?

Якщо ви уважніше придивитеся до своєї кухні, то почнете розпізнавати, як мікропластик потрапляє в наші страви: він відшаровується від лопатки, якою ви готуєте сніданок, просочується з пластикової пляшки з водою, яку ви кладете в рюкзак своєї дитини, і плаває в чашці чаю на вашому столі. Він також глибоко захований у продуктах, які ми їмо, – від гамбургерів до меду.

Якщо почати придивлятися, то джерел мікропластику навколо виявиться стільки, що це може здатися непосильним. Утім, що важливо, є способи зменшити їхню кількість на наших кухнях.

"У вашому домі є багато простих рішень, які справді легко змінити", – каже Шіла Сатьянараяна, професорка педіатрії та ад'юнкт-професорка кафедри екологічних та професійних наук Вашингтонського університету та Дитячого дослідницького інституту Сіетла.

"Мені здається, що це дає людям відчуття контролю над власним життям, і ми маємо його трохи більше, ніж можемо подумати", – додає науковиця.

Їжа

Мікропластик міститься у фруктах та овочах, у меду, хлібі, молочних продуктах, рибі та м'ясі, від гамбургерів до курки. Він є всередині яєць – як у жовтках, так і у білках.

Одне дослідження, проведене у 109 країнах, показало, що кількість цього пластику, який люди зазвичай споживали у 2018 році, була у понад шість разів більшою, ніж у 1990 році. Мікропластик може потрапляти в нашу їжу, коли рослини всотують його корінням, або тварини споживають його з кормом.

"Якщо вирощувати рослини на землі, яка раніше використовувалася в промисловості й має забруднений ґрунт, то ці рослини можуть накопичувати шкідливі речовини", – пояснює Сатьянараяна.

Коли врожай зібраний, під час подальшої обробки ризик забруднення лише зростає.

"Фабрики використовують величезну кількість пластику, аби працювати швидко й ефективно", – додає вона.

У деяких продуктах можна позбутися частини мікропластику перед споживанням.

Одне дослідження в Австралії показало, що люди зазвичай споживають 3-4 мг пластику на порцію домашнього рису та до 13 мг на порцію попередньо звареного рису. Мікропластик так само містився у рисі, упакованому в папір, як і в тому, що постачався в пластиковій упаковці.

Однак дослідники виявили, що промивання рису зменшує кількість мікропластику на 20-40%. Миття м'яса та риби також може зменшити кількість мікропластику, але не повністю його усунути.

Для інших продуктів промивання неможливе. Сіль часто містить мікропластик через забруднення на місцях видобутку та переробки. Дослідження 2018 року показало, що 36 з 39 проаналізованих марок солі містили мікропластик. Морська сіль мала найвищий рівень концентрації – ймовірно, через високий рівень забруднення мікропластиком озер, водосховищ, річок та океанів світу.

Як Сатьянараяна, так і Аннеліз Адріан, старша співробітниця програми з пластмас та матеріалознавства Всесвітнього фонду дикої природи (WWF), є прихильниками переходу на свіжі, цільні продукти або, принаймні, уникнення ультраоброблених продуктів, коли це можливо.

"Чим більше ультраоброблений продукт, тим більша ймовірність його високого забруднення пластиком, оскільки на фабриці, яка виробляє цей продукт, з ним контактують на багатьох етапах", – каже Сатьянараяна.

Зменшення кількості пластику в харчовому ланцюзі вимагатиме більше, ніж лише зміни на наших кухнях. У глобальному масштабі, якщо кількість пластикового сміття, що забруднює навколишнє середовище, скоротити на 90%, це може вдвічі зменшити кількість пластику, що споживається людьми в найбільш постраждалих країнах.

"Пластик – це дешевий, чудовий матеріал, – каже Вільде Снеккевік, морська біологиня і дослідниця мікропластику з Норвезького інституту дослідження води. – Проблема полягає лише в тому, що ми його надмірно використовуємо. Він скрізь".

Вода

Незалежно від того, чи тече вода з-під крана, чи з пляшки, вона є ще одним суттєвим джерелом мікропластику. Одне дослідження показало, що простий акт закручування та відкручування кришки пластикової пляшки значно збільшує кількість мікропластику у воді, яку вона містить. З кожним поворотом кришки утворювалося 553 мікрочастинки пластику на літр води.

"З'являються дослідження, які показують, що у бутильованій воді набагато більше мікро- та нанопластику, ніж вважалося раніше", – каже Адріан.

Мікропластик також часто зустрічається у водопровідній воді. Одне дослідження, проведене у Великій Британії, виявило його у всіх 177 протестованих зразках водопровідної води, без помітної різниці в концентрації мікропластику з бутильованою водою. Подібні результати досліджень, проведених у Китаї, Європі, Японії, Саудівській Аравії та США, свідчать про те, що це проблема світового масштабу.

Пити водопровідну воду може бути кращим способом зменшити вплив мікропластику, якщо джерела є безпечними. Адріан каже, що інвестування в пристойний фільтр має суттєве значення. Навіть простий вугільний фільтр, як от у фільтрі-глечику для води, може видалити до 90% мікропластику.

Однак, навіть якщо у вашій воді мало мікропластику, якщо ви плануєте додати чайний пакетик, що містить пластик, він може вивільнити у вашу чашку близько 11,6 мільярда частинок мікропластику та 3,1 мільярда частинок нанопластику. Пластик часто використовується в невеликих кількостях, щоб герметично запечатати пакети, які в іншому випадку зроблені з паперу. Деякі виробники перейшли на пакети без пластику.

Упаковка та контейнери

А ще є пластик, у який упакована значна частина нашої їжі.

"Їжа, що зберігається в пластику, неминуче містить мікропластик. Сюди також можуть входити алюмінієві банки з пластиковою підкладкою, такі як банка квасолі", – каже Адріан.

Просте відкриття пластикової упаковки вивільняє величезну кількість мікропластику. Незалежно від того, чи використовуєте ви ножиці, розриваєте пакет руками, ріжете його ножем чи відкручуєте кришку – це, як показало австралійське дослідження, може генерувати до 250 частинок мікропластику на сантиметр.

"Мабуть, й казати не треба: повторювані процеси розрізання, нарізання чи ковзання в одному й тому ж місці нагадують пиляння для створення мульчі", – зазначають автори дослідження.

Вік пластикового контейнера також може мати значення. В Малайзії дослідили багаторазові меламінові миски і виявили, що після 100 миття вивільнення мікропластику було суттєво вищим, ніж після першого миття миски. (Інші матеріали, такі як силікон, також можуть із часом змінювати свою "поведінку").

Навіть якщо їжа зберігається в контейнері лише короткий час, все одно існує велика ймовірність зараження. У Китаї дослідження мікропластику з кількох різних типів контейнерів для їжі на винос показало, що люди, які купують їжу на винос від п'яти до десяти разів на місяць, можуть споживати від 145 до 5520 частинок мікропластику з контейнерів, у яких вони отримують їжу.

Кухонне начиння

Тепер, коли ми вийняли їжу з упаковки або контейнера для зберігання, наступним кроком є ​​приготування.

Відправною точкою для багатьох страв є обробна дошка. В одному дослідженні розглядали окремі скибочки, зроблені на обробній дошці. Дослідники зʼясували, що на міліметр надрізу може утворюватися від 100 до 300 мікропластикових або нанопластикових частинок. Дослідження 2023 року показало, що один тип дошки, виготовлений з поліетилену, за оцінками, виділяє від 7,4 до 50,7 г мікропластику на рік. Інший тип, виготовлений з поліпропілену, виділяє близько 49,5 г на рік. Для розуміння, 50 г – це приблизно вага щедрої порції пластівців для сніданку.

Варто зазначити, що це було невелике дослідження, і виділення мікропластику варіювалося залежно від стилю нарізання різних людей, а також від типів дощок – виділення такої кількості пластику перетворить вашу обробну дошку в лахміття після кількох років використання.

"Починаєш придивлятися, і думаєш: так, звісно, я бачу ці борозенки, – каже Снеккевік, яка опублікувала у 2024 році огляд джерел мікропластику на кухні. – Тож куди подівся пластик? Він же мав кудись подітися".

Іноді він потрапляє прямо в їжу, яку на ньому нарізають. В ОАЕ дослідники у 2022 році зʼясували, що м'ясо, куплене у м'ясника та в супермаркеті, містило мікропластик, що походить з пластикових обробних дощок. Цей мікропластик плавився під час приготування м'яса, а потім знову твердів, коли страва охолоджувалася. Дослідники виявили, що ретельне миття м'яса протягом трьох хвилин зменшило, але не позбавило його мікропластику всередині. Аналіз однієї використаної м'ясної дошки показав, що до кінця терміну служби з неї було втрачено 875 г.

Подряпаний антипригарний посуд також може вивільняти приблизно від тисяч до мільйонів частинок мікропластику за одне використання, що робить його ще одним недооціненим джерелом на кухні. Навіть новий антипригарний посуд, який використовується з м'яким силіконовим вінчиком, вивільняє значну кількість мікропластику.

Так само пластикові миски та блендери виділяють частинки з кожним використанням. Наприклад, подрібнення льоду протягом 30 секунд вивільняє сотні тисяч частинок мікропластику.

Силікон іноді пропонують як безпечнішу альтернативу пластиковому посуду, але Адріан каже, що немає конкретних доказів того, що він виділяє менше мікропластику.

"Хоча силікон технічно стабільніший і витримує вищі температури, ніж одноразовий пластик, повністю уникнути проблем вилуговування та мікропластику неможливо", – каже вона. Проте, враховуючи його стабільність, вона використовує деякий силікон на власній кухні.

Снеккевік зазначає, що силікон справді розкладається під дією дуже високої температури.

"Отже, це точно хороша альтернатива, і для її руйнування потрібно трохи більше зусиль, ніж для пластику. Але я б не сказала, що можна сміливо переходити виключно на силікон. Серед інших варіантів кухонного приладдя – скло та нержавіюча сталь", – каже Снеккевік.

Існують також біопластики, що створені на основі зеленої хімії та призначені для біорозкладу (на відміну від традиційного пластику) – як у навколишньому середовищі, так і в організмі.

"По суті, організм еволюціонував до метаболізму біоматеріалів, але не до метаболізму синтетичних матеріалів", – каже Пол Анастас, професор практичної хімії для навколишнього середовища Єльського університету в Нью-Хейвені, США. Він стверджує, що зелена хімія дозволяє нам створювати пластикові матеріали з меншими ризиками.

"Вона безпечна за своєю конструкцією", – каже він.

Однак багато видів пластику, таких як соломинки з полілактидної кислоти, рекламували як біорозкладні, але виявилося, що це не так. Іноді цей пластик просто швидше фрагментується на мікропластик, каже Снеккевік.

"Вони ще не є, знаєте, золотою, ідеальною альтернативою", – говорить він.

Нагрівання

Тепер, коли інгредієнти є, час готувати.

Що стосується нагрівання, то чим гарячіший пластик, тим більше мікропластику він, як правило, виділяє. Одне дослідження показало, що пластикові контейнери, нагріті в мікрохвильовій печі протягом трьох хвилин, можуть вивільняти до 4,22 мільйона мікро- та 2,11 мільярда нанопластикових частинок з одного квадратного сантиметра пластику.

Використання подібних контейнерів у холодильнику також може вивільняти "від мільйонів до мільярдів" частинок мікро- та нанопластику, але протягом набагато тривалішого періоду – шести місяців, за даними дослідження.

Поміщення гарячого напою в одноразовий пластиковий стаканчик також генерує мікропластик. В одному дослідженні протестували кілька різновидів і виявлено, що стаканчики, виготовлені з поліпропілену, що містять гарячу воду при температурі 50°C, виділяють найбільше мікропластику – для всіх типів стаканчиків було менше забруднення, коли вміст був холодним.

Після цього, досліджуючи стаканчики, дослідники виявили, що гарячий вміст пошкодив пластикову поверхню. Команда підрахувала, що людина, яка використовує одноразові пластикові стаканчики один-два рази на тиждень, може випивати від 18 720 до 73 840 частинок мікропластику на рік.

Існує емпіричне правило, яке дотримується відомої кулінарної книги "Сіль, жир, кислота, тепло", написаної шеф-кухарем і кулінарним письменником Саміном Носратом.

Адріан каже, що ці чотири компоненти можуть швидше розщеплювати пластик на мікропластик. У пластиковій мисці вода з сіллю вивільняє втричі більше мікропластику, ніж вода без солі, оскільки кристали солі терлися об поверхню миски. Крім того, Сатхаярана виявив, що продукти з високим вмістом жиру також містять вищі концентрації певних добавок з пластику, які можуть бути шкідливими для здоров'я.

Прибирання

Тепер, коли обід закінчено, наступний час – миття посуду.

Одноразові кухонні губки – ще одне джерело мікро- та нанопластику. Для тих, що мали твердішу та м'якшу поверхню, саме перші мали вищий ризик виділення мікропластику. Зношуючись, кухонні губки можуть виділяти до 6,5 мільйонів частинок мікропластику на грам. Додавання мийних засобів та інших засобів для чищення до губки може призвести до того, що вона вивільнить ще більше мікропластику.

Щодо інших поширених засобів для чищення з пластику, то досліджень щодо виділення ними мікропластику досі дуже мало. Чи виділяють мікрофіброві серветки мікропластик під час прибирання – було дуже недооціненою темою досліджень на момент публікації огляду Снеккевік та її колег у 2024 році.

Однак добре відомо, що синтетичний текстиль виділяє велику кількість мікропластику, і вважається основним джерелом забруднення океану пластиком.

Що з цим робити

Снеккевік закликає не викидати імпульсивно все пластикове кухонне начиння та прилади.

"Навіть після написання цієї статті в мене на кухні все ще є деякі пластикові предмети. Я не збираюся просто все викинути і сказати: "Ось і все", – каже вона.

Одна зі стратегій полягає в тому, щоб зосередитися на предметах, які мають очевидні ознаки пошкодження, наприклад, щось подряпане, порізане, облізле або розплавлене. Коли здається, що все одно настав час замінити предмет, Снеккевік каже, що зазвичай обирає заміну без пластику.

"Але я б не стала зараз перебирати всю кухню і викидати все, тому що це також не обов'язково екологічно безпечний спосіб", – зазначає вона.

Крім їжі

Їжа та напої можуть бути найпрямішим шляхом потрапляння мікропластику в нашу травну систему, але досі не зрозуміло, який вплив він має на нас. Дослідження впливу мікропластику в нашому кишківнику на здоров'я є непереконливими, і на людях було проведено мало досліджень. Деякі вчені припускають, що це може порушувати роботу мікробів, які живуть у нашому кишківнику, або що деякі з дрібніших частинок можуть навіть потрапляти в наш кровотік.

Деякий з цих сторонніх матеріалів може просто застрягти всередині нашого тіла.

"Нафтохімічний пластик в його мікро- та наноформах виявлено практично в кожному дослідженому органі нашого тіла, включаючи артерії, мозок, кров, плаценту та яєчка", – каже Анастас.

Можливо, значна частина пластику всередині нас не викликає проблем зі здоров'ям, каже Сатьянараяна.

"Можна стверджувати, що частинки можуть затримуватися в певному місці та бути інертними в цій області", – каже вона.

Адріан додає, що також немає єдиної думки щодо того, як довго пластик залишається в організмі, або чи накопичується він з часом.

Тож мікропластик, який ви вже з'їли та випили сьогодні, може не залишаться у вашому організмі назавжди – адже принаймні деякі мікропластики, які ми регулярно їмо, виходять прямо назовні.