Хвороба оленів-зомбі. Що це таке і чи небезпечна вона для людей

Нещодавні випадки зараження людей спорадичною формою хвороби Кройцфельда-Якоба (CJD) поставили питання, чи може хвороба, яку переносять олені, перетинати видовий бар’єр та передаватися від тварин до людей.

Так звана "хвороба оленів-зомбі" поширюється серед диких тварин. Але вчені наразі не дійшли згоди щодо того, чи може це захворювання, також відоме як хвороба хронічного виснаження, передаватися людям і призводити до CJD.

За даними Центру з контролю та профілактики захворювань у Сполучених Штатах (CDC), хвороба хронічного виснаження (CWD) є різновидом пріонної хвороби. Це нейродегенеративний стан, який заражає диких тварин, зокрема оленів. Нещодавно випадки зареєстрували в Єллоустоунському національному парку в Сполучених Штатах, а згодом підтвердили в оленів та лосів у Канаді.

Світ на межі нових пандемій. Чому з'являється дедалі більше хвороб

Хвороба Х. Що це таке і чому ЗМІ заговорили про нову "пандемію"

Наразі офіційно не зареєстрували жодного випадку у людей, але лікарі з Техасу нещодавно опублікували медичний звіт про смерть двох мисливців, які регулярно їли м’ясо оленів, інфікованих CWD - і це поставило нові запитання щодо зв’язків між цим захворюванням у тварин та пріонною хворобою людини. Обидва чоловіки померли від хвороби Кройцфельда-Якоба, але лікарі, які розслідували смерть, не змогли довести її зв’язок із CWD. Вони закликають посилити моніторинг і дослідження, щоб встановити, чи може хвороба передаватися людям.

Мірою того, як у Північній Америці, Скандинавії та Південній Кореї зростає кількість випадків передачі вірусу між тваринами, деякі експерти побоюються, що разом із цим також може зростати й ризик передачі вірусу людям. Їхня стурбованість зумовлена експериментальними дослідженнями, історією інших пріонних захворювань, що передаються від тварин до людей (що трапляється рідко), і потенційним впливом зміни клімату.

"Наразі не було жодного випадку передачі хвороби від оленів чи лосів до людей, - каже Дженніфер Муллінакс, доцентка кафедри екології та дикої природи в Університеті Мериленда. - Однак, враховуючи природу пріонів, CDC та інші агентства підтримують зусилля, спрямовані на те, щоб будь-яка пріонна хвороба не потрапляла в харчовий ланцюг".

То що ж наразі відомо про хворобу хронічного виснаження?

Що таке хвороба оленів-зомбі та які її симптоми?

Хвороба хронічного виснаження передається серед оленевих, копитних жуйних ссавців, таких як олені та лосі. Попри те, що це інфекційне захворювання, причиною CWD не є бактерії чи віруси, твердить служба інспекції тварин і рослин Міністерства сільського господарства США.

Натомість проблему викликає неправильно згорнутий пріонний білок, але дослідники ще не знають, що саме спричиняє такі аномалії в білку. Нормальні пріонні білки потенційно відіграють роль у передачі сигналів у клітинах. Але коли білок згортається неправильно, це викликає неправильне згортання також і інших білків.

Неправильно згорнуті пріонні білки в мозку вбивають клітини мозку та викликають дисфункцію організму, що призводить до незвичних симптомів - втрати ваги, надмірного пиття та сечовипускання, порушень рівноваги та координації, опущених вух та утрудненого ковтання. Утруднене ковтання може призвести до слинотечі та, зрештою, пневмонії та смерті.

Ці симптоми – а також загальний вигляд тварини з порушеною координацією та слинотечею – призвели до виникнення терміну "хвороба оленів-зомбі". Симптоми можуть проявитися через кілька місяців або навіть років, що ускладнює візуальну діагностику захворювання.

Коли пріонні білки неправильно згортаються, вони стають інфекційними, що призводить до поширення хвороби серед диких тварин. CWD поширюється від тварини до тварини через прямий контакт із рідинами організму та відходами та через непрямий контакт із забрудненим ґрунтом, водою та їжею.

Чи може хвороба оленів-зомбі передаватися людям?

За оцінками CDC, у регіонах, де пріонна хвороба є ендемічною, рівень інфікування коливається від 10% до 25%. У 2023 році результати моніторингу в канадській провінції Альберта свідчать про 23% захворюваності серед чорнохвостих оленів.

Наразі немає доказів того, що CWD може передаватися людям, коли вони їдять м’ясо інфікованої тварини, контактують з дикими тваринами, п’ють чи торкаються забрудненого ґрунту чи води. Але дослідники продовжують досліджувати, чи можлива передача захворювання від тварини до людини.

"Поточний обсяг досліджень демонструє неоднозначні результати, тобто ми ще нічого не знаємо", - каже Муллінакс.

У дослідженні CDC, опублікованому в 2011 році, для оцінки ризику передачі захворювання через їжу опитали понад 17 000 учасників. Понад 65% від загальної кількості респондентів повідомили, що принаймні іноді їдять дичину. Дослідники розглядали лише поширеність потенційного зараження, але вони повідомили, що на той час не виявили жодних доказів передачі захворювання до людини.

Проте пріонні захворювання, які також називають трансмісивними губчастими енцефалопатіями, є у людей. До них належить хвороба Кройцфельда-Якоба, яка є спадковим захворюванням, і варіант хвороби Кройтцфельда-Якоба. Дослідники підтвердили, що останнє захворювання спричиняє той самий інфекційний агент, який призводить до губчастої енцефалопатії великої рогатої худоби, або BSE, яку також називають "коров’ячим сказом".

Варіант хвороби Кройцфельда-Якоба, або vCJD, вперше виявили у 1996 році у Великій Британії. Але коров'ячий сказ у великої рогатої худоби виявили приблизно на десять років раніше. Загалом у світі зареєстрували близько 230 випадків vCJD у 12 різних країнах.

"Ситуація з vCJD, спричиненою зоонозною передачею пріону BSE при споживанні інфікованої яловичини, є, мабуть, найкращим прикладом того, як може виглядати потенційна криза передачі CWD людям", - каже Майкл Остерхольм, директор Центру дослідження інфекційних захворювань (CIDRAP) в Університеті Міннесоти.

"Однак важливо зазначити, що пріони BSE та CWD відрізняються за структурою, і ми ще не знаємо, чи були б схожі патологія та клінічні прояви, якби відбулася передача CWD людям", - додає він.

У 2004 році дослідники CDC розглянули випадки пріонної хвороби Кройцфельда-Якоба у Вайомінгу та Колорадо з 1979 по 2000 рік. В останньому штаті хворобу хронічного виснаження вперше виявили в 1967 році.

Вчені досліджували, чи були присутні неспадкові випадки захворювання та чи були вони пов'язані з хворобою оленів-зомбі. У Колорадо зареєстрували 67 випадків CJD, у Вайомінгу – 7. Захворюваність на CJD у цих штатах виявилася подібною до решти Сполучених Штатів. Дослідники повідомили, що на той час зареєстрували лише два неспадкові випадки CJD у людей, які їли оленину в ендемічних районах.

Хоча CJD, як правило, є спадковою хворобою, раніше вона також передавалася через медичні процедури. Однак, за даними CDC, із середини 1970-х років, коли були впроваджені кращі процедури стерилізації, не було зареєстровано випадків такого типу передачі.

Хоча попередні дослідження не виявили остаточних доказів передачі CWD від тварини до людини, це не виключає такої можливості. І нові дослідження викликають занепокоєння.

Що показують експериментальні дослідження хронічного виснаження

"Лабораторні дослідження на тваринах дали неоднозначні результати залежно від виду тварин та методів, використаних для спроби інфікування, - каже Муллінакс. - Наразі ми знаємо, що кожен вид має унікальний рівень стійкості до зараження пріонами CWD, і види, більш тісно пов’язані з людиною, були повністю стійкими до зараження".

У дослідженні 2018 року, проведеному Національним інститутом охорони здоров’я, дослідники вивчали вплив зараженої CWD речовини мозку оленів і лосів на 14 макак, які мають близько 93% спільного генома з людським. Вони спостерігали за макаками понад десять років, перевіряючи їхні тканини за допомогою різних тестів. Вони не знайшли жодних доказів передачі від зараженої тканини оленевих до макак.

Однак інші експериментальні дослідження, деякі з яких ще не опубліковані, припускають можливу передачу від оленевих до макак.

У експериментальному дослідженні Університету Калгарі в 2022 році дослідники взяли заражену CWD тканину в інфікованих оленів і ввели її так званим "олюдненим" або гуманізованим мишам - це миші, які були генетично модифіковані з метою дослідження чи моделювання захворювань людини.

Протягом 2,5 років у мишей розвинулася хвороба виснаження й вони виділяли інфекційні пріонні білки з відходами. Дослідники відзначають, що в мишей розвинулося атипове пріонне захворювання, і припускають, що якщо CWD передається людям, вона може проявлятися нетиповими симптомами, що ускладнює діагностику. Дослідників також непокоїть виділення заражених фекалій у мишей. Якщо передача від тварини людині колись стане можливою, інфікована людина зможе передати хворобу іншим людям.

"Ці дослідження мають певні обмеження, які ще більше ускладнюють інтерпретацію результатів, - говорить Остерхольм. - Оцінюючи останні наукові публікації на цю тему, немає достатніх доказів, щоб упевнено зробити відповісти "так" чи "ні" на питання про те, чи долає CWD видовий бар’єр".

Як моніторять хронічну хворобу виснаження?

CIDRAP зібрав групу експертів для розробки плану дій у надзвичайних ситуаціях, якщо CWD пошириться серед людей. Команда активно стежить за можливими ризиками.

Тим часом дослідники з Програми майбутнього дикої природи Школи ветеринарної медицини Університету Пенсильванії аналізують кишковий мікробіом як неінфікованих, так і інфікованих CWD оленів, щоб більше дізнатися про цю хворобу.

"Багато академіків і дослідників Міністерства сільського господарства США (USDA) працюють над потенційними тестами на CWD, - каже Муллінакс, - Тим часом ми намагатимемося краще зрозуміти, як пріони CWD можуть мутувати і на яких тварин, включно з нами, це може вплинути".

Експерти висловлюють занепокоєння щодо можливості CWD змінюватися з часом.

"Передача захворювання серед оленевих також може сприяти появі нових пріонних штамів CWD, - говорить Остерхольм, - які можуть мати здатність інфікувати інші види".

Свою роль може зіграти і зміна клімату.

"Дослідження впливу зміни клімату на оленів показують, що популяція оленів зростатиме", - каже Муллінакс.