До кінця проекту Україна залишилось кілька років?
|2010-05-26, 19:16
Дії нової української влади викликають у багатьох українців щонайменше подив. Та й справді, звичайною логікою важко пояснити, як можна пов'язувати в угодах з Росією політику і економіку, як можна і далі "закручувати гайки" для і так слабкого малого бізнесу, як можна в країні, бюджет якої "дихає на ладан", готувати мирову угоду між "Нафтогазом" та Дмитром Фірташем про повернення грошей за нібито незаконно відібраний газ, маючи виграшні стартові позиції в Стокгольмському арбітражному суді... Таких "як" - десятки. І пояснити їх звичайною логікою людини, яка любить свою країну, хоче в ній жити і ростити дітей, хоче в ній заробляти і витрачати гроші, неможливо.
Втім, дії нової влади легко пояснюються, якщо уявити собі, що основні українські олігархи вже прийняли головне стратегічне рішення: висмоктати всі останні соки з цієї території, яка поки носить назву "Україна", а потім - "трава не рости". На жаль, досить багато речей свідчить саме про це. По-перше, очевидно, йдеться про речі ментальні. Наші олігархи, хоч і крутять мільярдами доларів, насправді за способом мислення залишилися хуторянами, для яких немає нічого важливішого за свій клаптик поля і свою пачку грошей в кишені... Пам'ятаю, як ще на початку української незалежності, коли на багатьох підприємствах, що перетворилися на ВАТ ще обирали керівників, мене, тоді ще зовсім молодого і "зеленого", завжди дивувала позиція більшості директорів. "Невже вони не розуміють, що якщо красти менше, а більше вкладати у виробництво та у соціальну сферу, то хай ти не станеш швидко мільйонером, однак зможеш безбідно жити тривалий час, бо тебе щоразу переобиратимуть?", - запитував я сам себе. Відповідь давало саме життя. Нинішні українські олігархи, не залежно від їх прізвищ, мають саме такий підхід: витягнути якомога більше і швидше, і перевести гроші у нейтральні країни, бажано в оффшори, забезпечивши себе "запасними аеродромами". Саме тому фактично не відбувається модернізація на українських металургійних підприємствах, саме тому не відбувається модернізація і на рівні держави. Бо більшість українських політиків - ті самі бізнесмени з хуторянською логікою: "Хапай, поки є можливість". Незалежність України для них - просто порожній звук, незрозумілий і набридливий. 
Якби новий український Президент, яким на останніх виборах став Віктор Янукович, справді хотів би навести порядок в країні (адже, саме він заявив журналістам наприкінці квітня у Страсбурзі про те, що демократія - це порядок), то, очевидно, розпочав би з повернення фінансових потоків крупних олігархів в Україну, з легалізації доходів, із запровадження драконівського податкового навантаження на нібито іноземні інвестиції, під прикриттям яких в Україну приходять незаконно вивезені з неї гроші, врешті-решт - з "круглого столу" з олігархами, на якому запропонував би "скинутися" для того, щоб підтримати країну в нелегкий час економічної кризи. Нічого такого не відбувається. Висновок один: або Президент абсолютно не розуміє, що насправді відбувається в країні, або ж чудово знає про стратегічне рішення і активно займається його реалізацією. Згадати хоча б відому харківську домовленість про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі в обмін на зменшення ціни на газ. Чи не здається дивним той факт, що термін перебування флоту продовжено на 25 років, а знижки на газ - лише на 10, тобто на той максимальний термін, коли Янукович може залишатися Президентом? І чи не означає це, що максимальний термін існування проекту Україна передбачений олігархами саме на цей період, або й менший? Чи не підпадають під цю логіку наміри отримати додаткові кредити від МВФ, які можна легко розкласти "по кишенях", повісивши борг на цю територію, майбутнє якої їх не цікавить? Чи не добре вкладаються в цей сценарій і наміри позбутися "Нафтогазу", як компанії, що перестала приносити "золоті яйця", оскільки є повністю збанкрутілою, в обмін хоч на якісь додаткові "живі" гроші вже зараз? 
Ще одним підтвердженням вірогідності того, що на проекті Україна вирішено поставити хрест є й те, що перед президентськими виборами Янукович неодноразово заявляв про підготовку Партією регіонів цілого плану дій і конкретних рішень, які будуть ухвалюватися і реалізовуватися з перших днів його перебування при владі. Минуло майже 100 днів, і за цей час ми не побачили жодних реформаторських пропозицій. Водночас, - відбувається досить швидкий "розпродаж" останніх більш-менш цінних українських активів: підприємств авіа- та суднобудівного сектору, ядерної енергетики, того ж самого "Нафтогазу". "Покупець" один - Росія, але лише через те, що працювати в умовах українських економічних реалій готова лише ця країна, яка ледь що, знайде можливості захистити свої бізнес-інтереси, навіть із застосуванням сили.
Очевидно, що такий підхід до України поки ще наших можновладців, мав би викликати серйозну стурбованість у всіх нас - так званих "простих" українців. Адже зрозуміло, що політика висмоктування всіх ресурсів до нуля призведе не просто до банкрутства країни, як такої, але й скоріш за все, до її розколу на кілька частин, що, цілком можливо, супроводжуватиметься кровопролиттям. Звичайно, це жахливо уявити собі в 21-му столітті, однак.... Україна вже має такий досвід - і на початку 20-го століття після жовтневої революції, і наприкінці 17-го століття під час Руїни... От як подає причини Руїни "Вікіпедія": "Відсутність загальнонаціонального лідера, глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики, егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих". Що з цього переліку не відповідає сучасним реаліям?
З іншого боку, є в нашій історії, навіть досить недавній і інші приклади мирного спротиву влади зі здобуттям необхідного результату, як, скажімо, "Помаранчева революція" 2004 року, головною метою якої було, зрештою, добитися від влади права на чесні вибори. Що і сталося у підсумку. Можливо, зараз у нас і немає лідерів, здатних поєднати українців в боротьбі за майбутнє всієї України, немає довіри до тих лідерів, які є, не вистачає довіри навіть до сусіда, однак змінити хоч якось ту "матрицю", в якій ми опинилися, більше нема кому. Очікувати по допомогу від Європи - марно, оскільки Європа вже настільки втомилася від невиконаних обіцянок наших лідерів, що просто махнула на Україну рукою. Ба більше, дехто з європейських колег каже і так: "Якщо у вас все так погано, і такі керівники, то, можливо, ви, українці, і не заслуговуєте на незалежність?". І хоч чути такі речі образливо, однак, насправді, зрозуміти їх зовсім нескладно...
