Країна, яка не повернулася з війни
|2010-05-12, 9:01
На травневі свята мені судилося побувати в Україні. Враження, як і завжди після таких поїздок, досить сильні. При цьому, що втішає найменше, з кожним роком здається, що все дедалі гіршає, і лише люди поки залишаються незмінними.
Сьогодні, особливо на фоні пафосного вшанування 65-ї річниці завершення Другої світової війни, в Україні досить нескладно відчути атмосферу тих воєнних років. Для цього потрібно лише подивитися на стан доріг навіть неподалік від Києва. Так, в невеликому містечку Білій Церкві, що лише у 80 кілометрах від української столиці, складається враження, що військові дії завершилися лише кілька днів тому.
При цьому, бойові дії, очевидно, були жорсткими - бо практично жодна дорога не вцілила. Навіть на центральних вулицях міста автомобілістам та громадському транспорту доводиться активно "крутити" кермом, щоб оминути бодай найбільші "сліди від бомбардувань" - ями, що накопичилися за кілька останніх років без ремонту. Дивує лише те, яким чином місцеві тролейбуси взагалі долають ці маршрути, зберігаючи свої штанги на проводах. Щось схоже мені доводилося бачити лише в Абхазії після першої війни.
Картинки занепаду і повоєнної розрухи - всюди, куди не кинь оком. 
Ось розтрощений парканчик біля газону, а там - купи сміття, що літають просто по вулицях.
На цьому фоні святкування Перемоги, як прийнято називати свято завершення Другої світової війни в Україні ще з радянських часів, виглядало абсолютно незрозумілим. Не відкидаючи героїзму ветеранів, не можна не казати і про те, що насправді Західна Європа має набагато більше підстав для святкування, ніж ми, українці. Адже в результаті завершення Другої світової, Західна Європа змогла позбутися своїх диктаторів і побудувати нормальне суспільство, в якому не легко "пропіаритися" на ветеранах, бо вони і так забезпечені практично усім необхідним. Місцеві герої війни мають свої будинки та пенсію, якої достатньо, щоб подорожувати Європою і не тільки. Згадується сюжет на телеканалі "1+1", що вийшов в ефір 9 травня. В ньому мої колеги чудово розповіли про те, як зараз живуть так звані "переможені".
В Україні ж, як між іншим і в сусідній Росії, війна і досі залишається чи не єдиним успіхом, яким намагаються пишатися нинішні керівники. Очевидно тому, що їм більше нема чим пишатися, ніж розповідями про те, як вони "допомагають" колишнім фронтовикам - один раз на рік (!!!). Минуло 65 років, а Україна і досі не повернулася з тієї страшенної війни. Чи повернеться колись? Чи так і зникне без вісті? Це залежить від кожного з нас.
КоментаріЗалиште допис
Автор ще не їздив дорогою Чернігів-Козелець... Мабуть там німці і партизани одніми дорогами ходили… Але це сумний жарт.
Все правда... І ці підходи, на жаль, однакові для всіх країн-переможець - України, Білорусі, Росії. Навіть складається враження, що такими святкуваннями у всіх цих країнах влада намагається переконати, що все ж таки перемогли.
Мені цікаво – як святкуватимуться Дні Перемоги, коли на цієї землі не залишиться жодного ветерана… Кому, що і як буде доводити влада…
Я навіть не уявляю, що б зараз було, якщо б живі були ветерани громадянської війни.
Так буде й років за 10. Правда є ще діти війни...