Країна прошаків
|2011-03-04, 15:08
Останній візит першого віце-прем'єр-міністра України Андрія Клюєва до Брюсселя запам'ятається не лише його обіцянками завершити переговори про нову угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі вже у першому півріччі цього року. Як на мене, одним з найяскравіших результатів візиту став один жарт, висловлений паном Клюєвим під час спільної заяви з комісаром ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Стефаном Фюле.
Заяву робили з нагоди підписання меморандуму про взаєморозуміння щодо національної індикативної програми для України на 2011-2013 роки. Цим документом розписано пріоритети, на які витрачатимуться протягом трьох років 470 млн. евро допомоги ЄС. І фактично, саме підписання відкриває шлях до отримання цих грошей Києвом.
Коментуючи сам документ український перший віце-прем'єр, зокрема, сказав: "Я готовий кожного дня їздити до Брюсселю, підписувати подібні документи". І одразу ж додав: "Ну, це, звичайно, ви розумієте, що жарт... В кожному жарті є частка правди".
Можливо, в самому по собі цьому жарті й нема нічого такого страшного. Якщо не зважати на те, що зроблений цей жарт чиновником досить високого рівня з команди, яка обіцяла "покращення життя вже сьогодні", але також і бізнесменом. За оцінками, українського журналу "Фокус", брати Клюєви в березні 2010 року (останній наявний ретинг) посідали 27-ме місце серед найбагатших українців, а за оцінками "Кореспондента" за 2010 рік - 64-те. При цьому їх спільні статки оцінювалися на суму від 100 до 383,8 млн. доларів.
Насправді, Україна вже досить давно справляє дещо дивне враження на європейців. Тому що країна, кількість "Лексусів" в якій на душу населення, мабуть, одна з найвищих в світі, постійно просить грошей. Просить не від того, що не вміє заробити - очевидно ж вміє, бо інакше б звідки ті мільйони та "Лексуси", - а від жадібності олігархів та керівної верхівки, який все видається замало. Один з європейських дипломатів, що давно займається відносинами з Україною, не так давно, напередодні саміту Україна-ЄС в листопаді 2010 року в серцях сказав: "А що Україна? Коли ми запитуємо, що вам потрібно, вони постійно кажуть лише одне: гроші".
Ці слова єврочиновника спочатку року підтвердилися вже тричі: у недолугому жарті першого віце-прем'єра та, трохи раніше, у виступі Посла України при ЄС Костянтина Єлісєєва на конференції «Збираючи широку Європу після Лісабонської угоди» і під час його ж зустрічі з комісаром ЄС з питань бюджету Янушем Левандовські, коли Посол просив збільшити видатки на допомогу східним партнерам ЄС, хоча б з 2014 року. Які емоції може викликати країна, яка лише просить грошей і нічого не пропонує, і навіть не обіцяє у відповідь, здогадатися не складно. Тож і не дивно, що Брюссель вже давно не вірить обіцянкам з Києва, а кожну копійку, яку готовий надати, обставляє чіткими і конкретними умовами.
Пригадався один випадок. Якось в 2002 році судилося мені працювати на місцевому відділенні російської телекомпанії РТР в Карачаєво-Черкесії (КЧР). Тільки-но цією невеличкою гірською республікою пройшла повінь, як до столиці - Черкеська - прилетів міністр з питань надзвичайних ситуацій Росії Сергій Шойгу. Під час засідання за участю Президента Володимира Семенова та членів уряду Шойгу почав запитувати, які є потреби в допомозі: чи потрібні нові опори для ліній електропередач, чи потрібна техніка, кабелі, дроти, понтонні мости... На все це урядовці КЧР, як один відповідали: "Та нібито все є, от нам би грошей". "Ну що ж, я так розумію, що у вас все є, ну а грошей у нас немає", - сказав Шойгу і тут же змушений був відірватися для розмови з тодішнім російським Президентом Путіним. Поки міністр розмовляв в кабінеті, президент Семенов тихо пообіцяв втопити всіх у місцевій річці Кубань за те, що вони просили саме грошей. Тож, не дивно, що коли Шойгу повернувся на засідання, раптом з'ясувалося, що в республіці є далеко не все, що було потрібно для відновлення після повені...
Не знаю, як кому, а мені соромно, коли високопоставлені прошаки приїздять до Брюсселю. Соромно тому, що, переконаний, українці самостійно можуть зробити багато чого, що й доводять по всьому світові. Зрештою, і в самій Україні, бо ж мільйонні статки олігархів зароблені, перед усім, простими українцями. Чи, може, я помиляюсь?
КоментаріЗалиште допис
Помиляєтесь, бо гроші ті вони не заробили, а вкрали. тому і просять знову грошей, щоб можна було щось вкрасти.
Повністю згідний
Зрозуміло що україннський владі нічого давати непотрібно і треба припинити це робити. Як що вони дійсно хочуть бопомогти то це потрібно робити напряму, в обхід посадовців.