«Сексуально обдаровані українки можуть усе", або «Українці крадуть газ»
Винесене в заголовок перше речення - об'ява в одній з німецьких газет. Друге - цитата з детективного фільму «Номер поліції - 110», що недавно демонструвався по тутешньому телебаченню. Упродовж останнього часу воно показало кілька телевізійних серіалів, типовими персонажами яких є українці - гангстери, кілери, сутенери, повії, нелегальні мігранти, котрі часто навіть розмовляють українською мовою. Для більшої автентичності режисери дібрали для цих ролей акторів - вихідців з України.
І все це - ми?
Кіно - воно і є кіно, де події можуть бути вигаданими, а дійові особи - не завжди реальні люди. І якщо глядач бачить на екрані історії, пов'язані з сицилійською мафією, то це аж ніяк не означає, що всі італійці - мафіозі, адже на німецьких екранах - чимало фільмів про іншу Італію. Так само, як і про американських гангстерів: ми ж бо не вважаємо усіх американців такими, бо є про них й інше кіно. Тому через двох дівчат, котрі зголосилися кухарювати на німецькій кухні, а втрапили прямісінько до берлінського борделю («Перед обличчям злочину»), хіба можна вважати усіх українок повіями? 
Як і, «познайомившись» з двома братами-українцями на прізвище Литвин, які заробляють гроші здирництвом та шахрайством, не гребуючи й убивством («Свиняче м'ясо»), не потрібно робити висновок, що всі українці такі само? Чи кінопортрет нелегального мігранта Леоніда Черкесова з Харкова («Тінь»), якого лікує німецький лікар, після чого вимагаючи відшкодування власних затрат у комісара поліції, оскільки у його пацієнта немає медичного страхування - це уособлення усієї нашої нації, усіх нас? Нас, про яких той само комісар поліції «філософствує»: «Українці, може, й прагнуть у ЄС, але поки що вони крадуть газ!» Або хіба бос російської мафії, українець Андрій, що його зіграв голлівудський актор, іммігрант з України Марк Івнір, котрий нині мешкає у США- це теж ми? І це про нас - сцена з фільму, де гангстери у відомій російській дискотеці в Берліні танцюють під музику неофіційного гімну помаранчевої революції «Разом нас багато, нас не подолати»?
Може, це в цьому кіно українці - сутенери, мафіозі, бандити й гангстери. Але є й інші стрічки, де ми - роботящі, творчі, винахідливі, романтичні, ділові. Є? Ні, таке кіно про нас німецькі режисери не знімають, а українське не показують. Або ми його німцям не пропонуємо. З другого боку, а є воно в Україні таке кіно - про нас, інших?
А ще заплатіть за утримання повії...
Свого часу студенткою я підробляла перекладами в одній з громадських жіночих організацій, яка опікувалася нелегальними повіями, у тому числі й українськими, котрі в німецьких борделях потрапляли в справжнє рабство. Витягувала їх звідти німецька поліція, час від часу влаштовуючи облави та передаючи справи про сексуальне насилля і сутенерство до німецького суду. Утім, рідко якому з них удавалося довести, що дівчат-українок змусили до проституції. Як і притягти до відповідальності їхніх кривдників. Адже, за невеликим винятком, удати «наївних» нашим доморощеним жрицям кохання не вдавалося: здебільшого вони чудово знали, якими «гувернантками» чи «танцівницями» працюватимуть у Німеччині. З другого боку, хіба не те саме, а може, ще й гірше «дарує» їм доля у їхніх здебільшого провінційних і п'яних містечках, де не лише немає роботи, а й надії, що таке існування будь-коли це може змінитися на краще.
Звинувачувати таких наших співвітчизниць у тому, що подалися у світи за кращою долею, нехай навіть такою? Утім, чи можуть самі німці моралізувати щодо української «нехорошості»? Свого часу Німеччину сколихнув грандіозний, здебільшого український сексуальний скандал: послугами наших нелегальних «дівчат із Сум» користувалися завсідники не лише дешевих борделів, а й тутешні високопосадовці та знаменитості. І не лише тому, що цінували слов'янську звабливість , а й через власну вроджену ощадливість: нелегалки коштують дешевше. Серед таких виявився і відомий німецький телеведучий Мішель Фрідман, що, утім, коштувало йому кар'єри.
Судові процеси тоді викликали гострі дискусії в суспільстві, які, зрозуміло, не сприяли поліпшенню іміджу України у Німеччині. І не тільки іміджу держави, а й приязному ставленню на суто побутовому рівні. Зокрема й тому, що за такий захист наших повій - анонімне утримання у спеціальних будинках, куди неможливо проникнути бандитам, що торгують живим товаром, надання юридичних, медичних і реабілітаційних послуг, приміром, навчання на мовних чи інших курсах, надання кишенькових грошей та інше відбувається за рахунок тутешніх платників податків, що в останніх не викликає ані ентузіазму, ані позитивних емоцій. Навіть за дуже приблизними підрахунками утримання повії від часу, коли вона потрапила в облаву і до закінчення судового процесу (у разі, коли дівчина погоджується давати свідчення проти сутенерів), який може тривати упродовж кількох років, обходиться державі у 1200 - 1500 євро щомісяця. Що становить мінімальну зарплату малокваліфікованого працівника. А якщо підопічна громадської жіночої організації завагітніла та народила дитину, то німецьке суспільство перебирає на себе усі витрати за їхнє існування: орендну плату за квартиру, надає щомісячну фінансову допомогу, так звані дитячі гроші, медичне страхування, одне слово, весь набір соціальних послуг, які мають зазвичай німецькі громадяни. Депортувати таку вже претендентку на німецький паспорт практично неможливо. Про це теж чудово знають українські дівчата з великих і провінційних міст і містечок України, зважуючись на ризиковану нелегальну мандрівку до Німеччини. З пригодами, приниженням людської гідності, цілком реальною загрозою навіки згинути безслідно: нелегалів ніхто не шукатиме, адже вони начебто і не існують тут, у Німеччині, безпаспортні та безправні. Утім, незважаючи на це, кількість українських дівчат заробляти в Німеччині саме в такий спосіб не зменшується...
Проблема. Але чия?
Однак, це - теж тутешнє життя, про це розповідають ЗМІ, а кіномитці знімають фільми про нього, як воно є. Заради справедливості слід зауважити, що негативні персонажі в репортажах, сюжетах і сценаріях - не лише українці, а й нелегали та злочинці з усього світу: турки, африканці, росіяни, серби - перелік можна продовжувати. 
Утім, як слушно зауважив один мій тутешній знайомий, куди менше в Німеччині говорять, пишуть і показують фільмів, приміром, про російських повій, яких тут аж ніяк не менше, ніж українських. Відповідь як несподівана, так і проста: «Нехай спробують! Газовий краник їм дуже швидко прикрутять». Важко сказати, наскільки така думка відповідає реальності, але що вона існує, бо російська держава і в такий спосіб дбає про власний імідж, але щось у цьому є.
Чи треба вже так перейматися тим кіно про нас, яке - просто кіно та й годі? Проте якщо уявити, що телевізійні серіали й детективи такого штибу переглядає щоразу близько восьми мільйонів німців (приміром, культовий серіал «Місце злочину» з українськими повіями та бандитами показують щонеділі у найбільш «глядацький» час), то хіба немає проблеми? Хто і як має її розв'язувати? Без «краника», який можна «прикрутити»...
КоментаріЗалиште допис
З усим згодна у цій статті. Вважаю, що саме отакі серіали і формують думку про нашу слабку країну. адже багато хто з Німеччини навіть не знаю про наше існування, а в тих серіалах їм гарно розказують, що воно за люди та чим живуть.
Але маю я одне "але". Я сама не з багатої сім"ї. і все ж з самого малечку я шукала виходу з діри самостійно і чесним шлязхом. Вчилася, а потім ті знання застосовувала на практиці. Тому вважаю, що за великого бажання можна заробити собі на життя не тільки проституцією, яка не тільки принижує, але й є небезпечними ремеслом.