Архіви 2010-05

Досі Німеччина - упродовж усіх останніх 28 років - дуже переконано рушала у бій за перемогу у пісенному конкурсі «Євробачення». І щоразу німецькі ЗМІ захоплено прогнозували своїм кандидатам успіх. Але жоден з них не спромігся не лише на перемогу, а й не зміг набрати навіть половини очок тих, кого глядачі визнавали кращим. З часом тутешні експерти знайшли винуватців і впевнено їх називали: політика шоу-бізнесу, сусідська солідарність, приміром, країн східної Європи та геополітичні інтереси загалом, недоброзичливі сит з певних причин, що теж до певної міри правда. Як, приміром, цього разу, коли під час голосування ізраїльтяни не надали німецькій співачці - уже визнаній фаворитці конкурсу жодного балу. Щоправда, це не змогло зашкодити перемозі 19-річної випускниці гімназії у Ганновері Лєни Майєр-Ландрут, яка зі своєю простою пісенькою «Satellit» цього разу перемогла в Осло.

За принципом: «Така, як усі»
«Фройляйн вундер» або дівчинку-диво знайшов один із відомих тележурналістів, котрий організував конкурс співаків «Наша зірка для Осло».

З тим, щоб переможець представив Німеччину на «Євробаченні - 2010». Остаточний вибір з двох учасників, котрі вийшли у фінал, зробили телеглядачі. Тож Лєна Майєр-Ландрут стала кандидатом не лише фахівців шоу-бізнесу, а й пересічних німців. Тих, чий смак не відзначається оригінальністю, утім, як і у всіх схожих конкурсах, де публіка обирає переможця за принципом: найбільше голосів одержує той кандидат, котрий найбільше пасує до уявлення про «дівчину чи хлопця по сусідству». Лєна хоч і навчалася у школі танців, але ніколи не брала уроків співу та музики, й сценічного досвіду у неї начебто немає. Мрії дівчини не дуже відрізняються від мрій численних її ровесників: бойфренд, мотоцикли, музика, танці. Але вона - проста й доступна у спілкуванні зуміла зачарувати і журі національного відбіркового конкурсу, і публіку. А Німеччину охопила справжня лєноманія. Щоправда, далеко не всіх. Газета «Берлінер цайтунг» хоч і нахвалювала школярку з Ганновера, однак спробувала бути об»єктивною, зауваживши, що вокальні дані Лєни на тлі інших кандидатів видаються досить невиразними, як, утім, і її зовнішність. Щоправда, автор відзначав природний гумор дівчини, її невимушеність і стиль поведінки. І мріяв: «От коли б вона бодай цим змогла завоювати серця європейців!» Йому заперечували, мовляв, конкурс - не лише стиль і гумор.

Професійна ... непрофесійність
«Лі-ла-лєна» майже в один голос виспівували ЗМІ і фахівці розважальної індустрії. Усі дивувалися: Лєна вперше перед камерою, а так упевнено почувається на сцені, записала відео до пісні «Сателіт», з якою мала виступати в Осло, і вже працює над своїм першим пісенним альбомом. І все це без жодного досвіду! Без жодного? Прискіпливі журналісти розкопали, що конкурс «Наша зірка для Осло» - не перший її досвід і на сцені і перед камерою: вона вже брала участь і різних телевізійних програмах. А дехто навіть помітив у начебто непрофесійності Лєни ... високу професійність. Та нехай там що, а за кілька місяців продюсери зуміли із звичайної дівчини та ще й зі звичайними вокальними даними зробити справжню зірку. І всупереч прогнозам скептиків глядачі 39 країн світу проголосували саме за неї! Вона їх таки зачарувала - саме звичайністю і природністю, які поступово просто зникають з нашого життя. Тож її пісня, у котрій ідеться про те, що заради кохання можна «зробити нову зачіску», «купити нову блакитну сукню» і «пофарбувати нігті на ногах» - про буденне і безтурботне життя таких юних, як Лєна, стала саме на часі.

Як і Лєна, яка в одному з інтерв»ю знову-таки щиро відповіла, що коли вона про це співає, то не думає про когось персонально - просто співає собі, та й усе. Мабуть, насправді, таке важко запланувати чи продумати. А може на «Євробаченні» почалася ера інших музикантів, співаків і танцюристів, які розповідають про якісь дуже близькі кожному з нас переживання? Помітили: цього разу на сцені «Теленор-Арени» майже не було обов»язкових досі «трусів і бюстгальтерів». Вочевидь ті, хто готував Лєну до Осло надзвичайно добре відчувають пульс часу. Особливо на тлі загалом дуже схожих одна на одну пісенних і танцювальних композицій, незважаючи на те, де були створені. Лєна таки вирізнялася серед інших претендентів на перемогу: ані краплини підкресленої сексуальності - лише шарм простоти та юності. Як і її здивоване: «Я перемогла? Цього не може бути! Ви збожеволіли!» Утім, це насправді щирий подив чи ... справжня професійність?

Прокинулася знаменитою
Прокинулася знаменитою - це про Лєну. Її успіх порівнюють з Чемпіонатом світу-2006, що відбувався у ФРН, її поздоровила канцлер Ангела Меркель, знову-таки, відзначивши простоту і природність, та назвавши «чудовим символом Німеччини».

А в Ганновері, де вона мешкає, обер-бургомістр влаштував для неї справжній прийом у магістраті, заявивши, що ім»я переможниці «Євробачення - 2010» занесене у «Золоту Книгу» міста. Найбільш тиражний таблоїд «Більд» вийшов наступного після перемоги ранку із заголовком: «Європа любить тебе!» і пише: «Ми - пісенні чемпіони! Лєна - це ми!» Продюсер Лєни Штефан Рааб вважає, що ця перемога не лише його підопічної, а й усієї Німеччини і перемога доброго смаку. Тим часом її пісні б»ють усі рекорди у німецьких і європейських чатах, а портрети заполонили газети та журнали. І життя у Лєни ще лише починається. Цього разу німецька сенсація цілком удалася.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Винесене в заголовок перше речення - об'ява в одній з німецьких газет. Друге - цитата з детективного фільму «Номер поліції - 110», що недавно демонструвався по тутешньому телебаченню. Упродовж останнього часу воно показало кілька телевізійних серіалів, типовими персонажами яких є українці - гангстери, кілери, сутенери, повії, нелегальні мігранти, котрі часто навіть розмовляють українською мовою. Для більшої автентичності режисери дібрали для цих ролей акторів - вихідців з України.

І все це - ми?
Кіно - воно і є кіно, де події можуть бути вигаданими, а дійові особи - не завжди реальні люди. І якщо глядач бачить на екрані історії, пов'язані з сицилійською мафією, то це аж ніяк не означає, що всі італійці - мафіозі, адже на німецьких екранах - чимало фільмів про іншу Італію. Так само, як і про американських гангстерів: ми ж бо не вважаємо усіх американців такими, бо є про них й інше кіно. Тому через двох дівчат, котрі зголосилися кухарювати на німецькій кухні, а втрапили прямісінько до берлінського борделю («Перед обличчям злочину»), хіба можна вважати усіх українок повіями?
Як і, «познайомившись» з двома братами-українцями на прізвище Литвин, які заробляють гроші здирництвом та шахрайством, не гребуючи й убивством («Свиняче м'ясо»), не потрібно робити висновок, що всі українці такі само? Чи кінопортрет нелегального мігранта Леоніда Черкесова з Харкова («Тінь»), якого лікує німецький лікар, після чого вимагаючи відшкодування власних затрат у комісара поліції, оскільки у його пацієнта немає медичного страхування - це уособлення усієї нашої нації, усіх нас? Нас, про яких той само комісар поліції «філософствує»: «Українці, може, й прагнуть у ЄС, але поки що вони крадуть газ!» Або хіба бос російської мафії, українець Андрій, що його зіграв голлівудський актор, іммігрант з України Марк Івнір, котрий нині мешкає у США- це теж ми? І це про нас - сцена з фільму, де гангстери у відомій російській дискотеці в Берліні танцюють під музику неофіційного гімну помаранчевої революції «Разом нас багато, нас не подолати»?

Може, це в цьому кіно українці - сутенери, мафіозі, бандити й гангстери. Але є й інші стрічки, де ми - роботящі, творчі, винахідливі, романтичні, ділові. Є? Ні, таке кіно про нас німецькі режисери не знімають, а українське не показують. Або ми його німцям не пропонуємо. З другого боку, а є воно в Україні таке кіно - про нас, інших?

А ще заплатіть за утримання повії...
Свого часу студенткою я підробляла перекладами в одній з громадських жіночих організацій, яка опікувалася нелегальними повіями, у тому числі й українськими, котрі в німецьких борделях потрапляли в справжнє рабство. Витягувала їх звідти німецька поліція, час від часу влаштовуючи облави та передаючи справи про сексуальне насилля і сутенерство до німецького суду. Утім, рідко якому з них удавалося довести, що дівчат-українок змусили до проституції. Як і притягти до відповідальності їхніх кривдників. Адже, за невеликим винятком, удати «наївних» нашим доморощеним жрицям кохання не вдавалося: здебільшого вони чудово знали, якими «гувернантками» чи «танцівницями» працюватимуть у Німеччині. З другого боку, хіба не те саме, а може, ще й гірше «дарує» їм доля у їхніх здебільшого провінційних і п'яних містечках, де не лише немає роботи, а й надії, що таке існування будь-коли це може змінитися на краще.

Звинувачувати таких наших співвітчизниць у тому, що подалися у світи за кращою долею, нехай навіть такою? Утім, чи можуть самі німці моралізувати щодо української «нехорошості»? Свого часу Німеччину сколихнув грандіозний, здебільшого український сексуальний скандал: послугами наших нелегальних «дівчат із Сум» користувалися завсідники не лише дешевих борделів, а й тутешні високопосадовці та знаменитості. І не лише тому, що цінували слов'янську звабливість , а й через власну вроджену ощадливість: нелегалки коштують дешевше. Серед таких виявився і відомий німецький телеведучий Мішель Фрідман, що, утім, коштувало йому кар'єри.

Судові процеси тоді викликали гострі дискусії в суспільстві, які, зрозуміло, не сприяли поліпшенню іміджу України у Німеччині. І не тільки іміджу держави, а й приязному ставленню на суто побутовому рівні. Зокрема й тому, що за такий захист наших повій - анонімне утримання у спеціальних будинках, куди неможливо проникнути бандитам, що торгують живим товаром, надання юридичних, медичних і реабілітаційних послуг, приміром, навчання на мовних чи інших курсах, надання кишенькових грошей та інше відбувається за рахунок тутешніх платників податків, що в останніх не викликає ані ентузіазму, ані позитивних емоцій. Навіть за дуже приблизними підрахунками утримання повії від часу, коли вона потрапила в облаву і до закінчення судового процесу (у разі, коли дівчина погоджується давати свідчення проти сутенерів), який може тривати упродовж кількох років, обходиться державі у 1200 - 1500 євро щомісяця. Що становить мінімальну зарплату малокваліфікованого працівника. А якщо підопічна громадської жіночої організації завагітніла та народила дитину, то німецьке суспільство перебирає на себе усі витрати за їхнє існування: орендну плату за квартиру, надає щомісячну фінансову допомогу, так звані дитячі гроші, медичне страхування, одне слово, весь набір соціальних послуг, які мають зазвичай німецькі громадяни. Депортувати таку вже претендентку на німецький паспорт практично неможливо. Про це теж чудово знають українські дівчата з великих і провінційних міст і містечок України, зважуючись на ризиковану нелегальну мандрівку до Німеччини. З пригодами, приниженням людської гідності, цілком реальною загрозою навіки згинути безслідно: нелегалів ніхто не шукатиме, адже вони начебто і не існують тут, у Німеччині, безпаспортні та безправні. Утім, незважаючи на це, кількість українських дівчат заробляти в Німеччині саме в такий спосіб не зменшується...

Проблема. Але чия?
Однак, це - теж тутешнє життя, про це розповідають ЗМІ, а кіномитці знімають фільми про нього, як воно є. Заради справедливості слід зауважити, що негативні персонажі в репортажах, сюжетах і сценаріях - не лише українці, а й нелегали та злочинці з усього світу: турки, африканці, росіяни, серби - перелік можна продовжувати.

Утім, як слушно зауважив один мій тутешній знайомий, куди менше в Німеччині говорять, пишуть і показують фільмів, приміром, про російських повій, яких тут аж ніяк не менше, ніж українських. Відповідь як несподівана, так і проста: «Нехай спробують! Газовий краник їм дуже швидко прикрутять». Важко сказати, наскільки така думка відповідає реальності, але що вона існує, бо російська держава і в такий спосіб дбає про власний імідж, але щось у цьому є.

Чи треба вже так перейматися тим кіно про нас, яке - просто кіно та й годі? Проте якщо уявити, що телевізійні серіали й детективи такого штибу переглядає щоразу близько восьми мільйонів німців (приміром, культовий серіал «Місце злочину» з українськими повіями та бандитами показують щонеділі у найбільш «глядацький» час), то хіба немає проблеми? Хто і як має її розв'язувати? Без «краника», який можна «прикрутити»...

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Канцлер Німеччини Ангела Меркель переконана, що єдина європейська валюта - на межі загибелі, а її загибель означає розвал єврозони: рухне євро - рухне ціла Європа! Тож нині порятунок єдиної валюти - не лише порятунок євро, а й збереження самої європейської ідеї. Саме тому вона представила Бундестагу план порятунку євро. Зокрема пропонується зробити жорсткішим контроль за діяльністю ринків, щільніше скоординувати дії країн - членів єврозони та створити канву для визнання держави неплатоспроможною. А щоб усі учасники дотримувалися цих правил запроваджується інститут позбавлення держав права голосу.

Водночас німецький фінансовий регулятор BaFin оголосив тимчасовий мораторій на так звані ризикові фінансові спекуляції, передовсім на короткі продажі за євро державних облігацій без покриття, тобто на продажі в борг незабезпечених цінних паперів. Німеччина пішла на цей крок з надією зупинити трейдерів, котрі ведуть гру на здешевлення європейської валюти. BaFin також заборонив спекулятивні продажі без покриття акцій 10 найбільшим німецьким банкам і страховикам. Але це рішення не загальмувало падіння євро: не встигла Меркель вийти за поріг Бундестагу, як їхні акції рухнули.

Чимало німецьких аналітиків фінансових ринків вважають, що саме німецький уряд спровокував новий обвал, адже напередодні курс євро стабілізувався і навіть зріс. Фондові індекси в Європі теж показували зростання, інвестори активно розкуповували облігації уряду ФРН, а в ділових виданнях з'явилася інформація про те, що впродовж останнього тижня відбулося успішне розміщення суверенних облігацій Іспанії, Португалії та Ірландії - країн, що є джерелами кризи.

Можливо, вважають експерти, це рішення могло бути пов'язане з неповороткістю бюрократії, яка із запізненням реагує на виклики. Але дуже схоже, що річ не в бюрократії, а в політичній позиції обмежити свободу фінансових ринків. Адже Ангела Меркель ще на початку травня оприлюднила свою думку про те, що все, що нині відбувається - це «битва політиків проти ринків», й що «спекулянти - наш супротивник». Виступаючи в Бундестазі, вона розвинула цю думку, додавши, що «відсутність правил і лімітів може спричинити руйнівну поведінку на фінансових ринках й самі вони неспроможні виправити ці помилки». Тож вочевидь уряд ФРН вважає продаж євро та облігацій європейських країн війною і вбачає у цьому загрозу власному існуванню. Тому й обмежує свободу фінансових ринків відверто висловлювати свою думку про кредитоспроможність європейських урядів.

Тутешні спостерігачі переконані: така ситуація спричинить подальше падіння курсу євро та подорожчання вартості запозичень на ринок капіталу для слабкіших європейських країн і корпорацій. А інвестори, купуючи облігації, неодмінно вимагатимуть премії. Уникнути цього можливо лише здійснюючи відповідальну бюджетні політику та дотримуючись положень Маастрихтської угоди. Якщо цього не робити, то довір'я ринків буде підірване. Щодо інвесторів, то, усупереч заборонам, вони знайдуть спосіб захистити себе від втрат: жодне регулювання не змусить їх купувати активи, ризик володіння якими їм здасться зависоким. Тим паче, що заборона коротких продаж саме нині стала шоком для учасників біржових операцій, які, не маючи можливості заробляти легально, відійдуть у тінь.

Уряд Німеччини вважає заходи, спрямовані на стабілізацію спільної європейської валюти, безальтернативними та сподівається, що його приклад підтримають інші країни Європи. Але вочевидь Кабінет Меркель очікує розчарування: у ЗМІ з'являється дедалі більше повідомлень про те, що партнери по ЄС скептично ставлять до цього заклику й не мають жодних планів щодо цього. А також вважають, що біржовики на інших континентах теж не підтримають німецького регулятора, й спекулюватимуть валютою, передовсім євро, коли захочуть. Тож Німеччина навряд чи зможе сама зупинити гравців, які «шортитимуть» держоблігації європейських країн.

Тим часом громадяни Німеччини нічого так не бояться, як галопуючої інфляції. З покоління у покоління тут розповідають про кошмар 20 століття, коли зарплатню видавали валізами по два-три рази на день. Тому оцінки експертів, що міцність спільної європейської валюти може обійтися ФРН у 123 мільярди євро - такий обсяг її участі в державних гарантіях, що їх надають країни ЄС в ім'я фінансової стабілізації - стали гіркою пігулкою для пересічних німців. Викликавши нову хвилю невдоволення ... Грецією, яка стала загрозою їхньому благополуччю. Численні опитування громадської думки свідчать, що мало не 95% німців не бажають ділитися з країною, суспільство якої живе не за статками й не поспішає себе обмежувати в одержанні благ від держави.

З другого боку, дедалі частіше німецькі громадяни переймаються питанням: «Як могла Греція, країна, яка в європейському ВВП займає лише кілька відсотків, - цей маленький ґудзичок на «мундирі» ЄС - потягнути у фінансову безодню цілий континент разом із заможними країнами? Невже її проблеми всерйоз могли розхитати єврозону? Чи не йдеться тут про грандіозну фінансову гру, у якій хтось «зробить» величезні гроші? Скільки мільярдів уже заробили, й скільки ще зароблять спекулянти на всіх континентах, жонглюючи інформацією про євро, що спричиняє його падіння - на тлі долара, який припинив падати? Навіть на рівні обивателя дедалі більше поширюється думка, що саме США розхитують човен, щоб ослабити євро. «Ні, дякуємо», - кажуть німці, - ми в такі ігри грати не бажаємо!»

Уряд Німеччини намагається рятувати євро не лише разом з партнерами по ЄС, а й самотужки. Що не знаходить підтримки у пересічних громадян: правляча коаліція - Партія християнських демократів та Вільна демократична партія і її лідери, передовсім Ангела Меркель, у зв'язку з непопулярними серед виборців заходами з надання пакету допомоги Греції втрачають рейтинги, й навіть зазнали поразки на виборах у Ландтаг землі Північний Рейн-Вестфалія, де вона досі правила. Крім того, християнські демократи та ліберали втратили більшість у представництві земель - Бундесраті. Це означає, що чимало підготовлених урядом законопроектів доведеться загальмувати - до погодження і обговорення з опозицією. Тож Меркель, яка намагається урятувати спільну європейську валюту, відтепер доведеться думати, як урятувати себе...

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

На ці могили приходять нащадки колишніх ... ворогів. Щоб доглядати за ними

У ці дні вшановуємо ветеранів Великої Вітчизняної війни та вдячно згадуємо тих, котрі полягли смертю хоробрих, обороняючи рідну землю від окупантів. Представники влади несуть офіційні вінки до офіційних пам»ятників, рідні загиблих і просто нормальні люди - тюльпан чи гвоздику на могилу нехай не родича-воїна, але нашого.
А до цих могил з написами на пам»ятниках: «Червоноармієць...», «Радянський солдат...» у переможні травневі дні прийдуть не земляки, не представники офіційних українських делегацій, а нащадки тих, хто розв»язав кровопролитну війну, яка забрала їхні життя. Не в бою, а в полоні, куди вони потрапили найчастіше не з власної волі. Не прийдуть зокрема й тому, що їх начебто й не було на землі, а їхні рідні багато десятиліть тому одержали не «похоронки», а коротке повідомлення: «Пропав безвісти». Їхні рідні не знали про них буквально нічого! Адже звідти, де вони опинилися - німецьких концентраційних таборах - не сповіщали про це, а офіційна Батьківщина, за волею генералісимуса Йосипа Сталіна, вважала, що у нас немає військовополонених, а лише її зрадники. То хто б ними опікувався, та ще й під час війни, на якій гинули мільйони?

Та й після неї тема військовополонених була не популярною у Німеччині, а про СРСР годі говорити. Тим часом, за різними даними, кількість радянських військовополонених становила від 3,5 до 4,4 мільйона осіб. Доля їхня - ворогу не побажаєш. Адже мало хто знає, що саме радянські військовополонені першими потрапили у газові камери Освенціма. Чи те, що більшість з них були знищені як расово неповноцінні, а тих, хто всупереч голоду, холоду та хворобам бодай якось тримався на ногах, до самої смерті використовували, як рабів. Ця група жертв нацизму - друга за величиною після європейських євреїв, але про них просто забули. Але вони були, і, з»ясовується, не всі зникли безслідно!

Шанс знайти
Об»єднання «Саксонські меморіали» та Народна спілка Німеччини з догляду за військовими могилами, за дорученням та за фінансової підтримки уряду ФРН, реалізовують неймовірний проект: збирають інформацію і систематизують дані на військовополонених, котрі померли від нелюдських умов утримання чи були страчені за якусь провину, а також установлюють місця їх поховання.
Пошук триває уже понад десть років. Результатом став перший том Книги пам»яті: встановлено понад 500 тисяч імен. Півмільйона з кількох мільйонів солдатів і офіцерів, замучених, закатованих, розстріляних, померлих від ран і хвороб у німецьких таборах! У їхніх рідних з»явився цілком реальний шанс знайти могили тих, хто, здавалося, зник без щонайменшого сліду.

Шанс насправді реальний, оскільки у Книзі пам»яті надруковані детальні дані про померлих чи страчених радянських військовополонених. На старих фотографіях - худі обличчя, що заросли щетиною, поголені голови, позападалі очі. Солдат Трохимчук Яків, 36 років, старший сержант Зуйков Михайло, 49 років, молодший лейтенант Йолкін Євгеній, 22 роки... Поруч з фотографіями - відбитки пальців і особисті дані: прізвище, ім»я, по-батькові, дата народження, зріст, віросповідання, дівоче прізвище матері, адреси рідних, які чекають на нього удома, коли потрапив у полон, і де саме, помер, чи живий на день закінчення війни - усього 30 пунктів. Останній - від чого помер, і де знаходиться могила.
Коли читаєш останні пункти - перехоплює подих: табірний чиновник лаконічно указував діагноз, якщо бранець помер від хвороби, і так само - як, і за що його розстріляли. Одного - за спробу втекти, другого за вкрадену картоплину, а якогось 21-річного Тимося з Вінничини - перед строєм 300 таких само, як він, за ... зв»язок з німецькою жінкою. У картці також указується, на якому саме цвинтарі похований, і хто саме доглядає за його ... могилою! Та додається сучасне фото поховання...

Якщо родичі побажають...
Німецька пунктуальність: персональні реєстраційні картки були оформлені на кожного військовополоненого, котрий прибував у концтабір, а в разі його смерті вони доправлялися у довідкову службу Вермахту. За роки війни там накопичилися мільйони таких карток. Але, незважаючи суворі інструкції, вони не завжди заповнювалися за всіма пунктами. Тому встановити долі усіх полонених уже не вдасться. Якщо родичі тих, чиї дані встановлені, побажають, то німецька сторона готова передати копії документів, щоб вони могли приїхати й уклонитися могилам своїх близьких. Або надіслати їм фото поховання з адресою, де саме воно розташоване. Щороку уряд ФРН спрямовує на догляд за могилами колишніх радянських громадян - вояків, які загинули під час війни, військовополонених, примусових робітників, похованих на території Німеччини, 25 мільйонів євро.

Президент Народної спілки Німеччини з догляду за військовими могилами Райнгард Фюрер сказав на презентації Книги пам»яті: «Ми - боржники цих людей. Ми зобов»язані з»ясувати їхні долі, розшукати могили. Передовсім - з міркувань гуманізму. Адже вони - жертви війни, розв»язаної Німеччиною. Ця робота важлива і для нас, німців, і для мільйонів росіян, білорусів, українців, родичів полеглих. Хоч тепер вони зможуть дізнатися, де поховані їхні рідні». Райнгард Фюрер сподівається, що громадяни Росії, Білорусії, України з розумінням ставитимуться до облаштування німецьких кладовищ на їхній землі, і виявлять повагу до мертвих. «Як ми це робимо щодо червоноармійців, похованих у Німеччині».

Скажу, що німці це роблять добре, керуючись тим, що кожен померлий повинен мати гідне місце останнього спочинку. Тож пам»ятники, меморіали, надгробки, хрести чи просто камінь на могилі - норма, якої тут неухильно дотримуються.

А тепер про сумне
Об»єднання «Саксонські меморіали» надало Службі безпеки України дані про поховання 150 тисяч військовополонених, мобілізованих з території України. З тим, щоб вони були оприлюднені, у тому числі, в українських ЗМІ. Щоб 150 тисяч сімей нарешті змогли дізнатися про долю та останні хвилини своїх рідних, а, можливо, і побувати на їхніх могилах. Адже для них вони не зрадники, а брати, батьки, дядьки, племінники. Хто читав, або чув про це в Україні? Та невелика кількість людей, яка користується Інтернетом? А решта, зокрема в селах, звідки пішли на війну і потрапили в полон сотні тисяч українців, де не всі знають навіть про факс, не те, що про Інтернет? Я переглянула купу видань, але в жодному не знайшла про це детальної інформації, якою могли б скористатися родичі тих, хто безвісти зник на війні.
Пошук інформації про таких людей - надзвичайно складна і копітка робота. Німецьким пошуковцям без допомоги українських архівістів з нею важко справлятися. Але ані українську державу, ані українських істориків, ані наші архіви ця проблема чомусь не цікавить. Бідкалася посол України в Німеччині пані Наталія Зарудна, як було ніяково, коли прем»єр-міністр землі Саксонія просив її посприяти у тому, щоб цей інтерес був вищим. Або бодай активніше скористатися даними, які вже зібрали німецькі пошуковці. Нам це не цікаво, чи для СБУ колишні військовополонені і досі - вороги, зрадники Батьківщини?

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?