Скалки від демократії
|2010-10-25, 9:52
Звичайний буденний день. Але більшість крамничок центральної вулиці нашого передмістя зачинені.
- Заходьте, - квапиться господиня кондитерської. - Але я не маю права пускати більше, ніж одного покупця, довше, ніж на п'ять хвилин. І зачиню відразу на ключ. Бо чуєте: вони йдуть.
Надворі - дійсно гамірно. Свищики, пластикові труби, ще якісь шумові ефекти... А також - гучний вереск, як на рок-концертах.
- Щодня вони собі обирають якусь крамницю, вдираються, трощать усе, щось крадуть, розкидають речі по підлозі та тікають, - розповідає жінка. - Таке триває від початку страйків.
У містечку - повно поліцейських. З величезними прозорими щитами та гумовими кийками. Юрбу екзальтованих підлітків вони радше спостерігають, ніж намагаються зупинити.
- Міністр дав вказівку, що це діти, що треба уникати брутальності, - пояснює Гі Лярок, співробітник нашого комісаріату. - Отже, втручаємося лише там, де починаються бійки. Або коли "руйнівники" вдираються до шкіл та коледжів, щоб потрощити вікна та устаткування.
"Руйнівники" - це такий сталий термін новітньої французької політології. Він визначає молодих людей, переважно 15-18 років, які, зачувши про черговий страйк або велику демонстрацію протесту, користуються нагодою та вдаються до банального варварства. Хулігани, по-простому сказали б в Україні. "Паразити соціальних рухів", - зазначають місцеві політологи.
Через шпарини від металевих жалюзі бачу дітей, яких просив не зачіпати міністр внутрішніх справ Бріс Ортофьо. Деякі хлопці - під два метри. Хто з дубцем, хто з ціпком. Дивно, але очевидна більшість - дівчата.
- Прикро, що комуністична мерія Сен-Дені прикриває малих вандалів, - каже власниця керамічного ательє Марі Матісс. - Протестний рух не настільки потужний, як би того хотілося організаторам. Він закляк. І не вщухає, і не набирає сили. От і заохочують оцих, із палицями...
Міркування пані Матісс підтверджують останні опитування. Лише 19 відсотків повністю підтримують страйки за відмову від пенсійної реформи. Тих, хто лише симпатизує страйкарям, але не бере участі в акціях протесту - 52%. Решта громадян не задоволена подіями, але визнає право опонентів боротися за своє бачення.
- Настав час для нової, рішучої боротьби з буржуазією! - пафосно виголошує, ніби читає з радянського підручника історії лідер Лівої партії Жан-Люк Меленшон.
Французам легше мріяти про "справедливе для всіх" комуністичне суспільство. На відміну від України, комуністи тут ніколи по-справжньому не були при владі. Провідна база радикальних лівих рухів - молодь від 25 до 29 років.
- Свідомо втрачати мільйони робочих днів, навмисне руйнувати кілька сотих відсотку економічного зросту, які нам так потрібні сьогодні, - я цього не розумію, - каже політичний журналіст Женев'єв Юргенсен. - Цей страйк - парад егоїзмів, архаїзмів, боротьба за привілеї одних за рахунок інших.
Женев'єв на демонстрації не ходить, але проти страйкарів майже не дратується. Попри набридлі проблеми з транспортом, бензозаправками, безладом на вулицях та в житті. Як і більшість французів. Передовсім тому, що визнає: страйковий рух має об'єктивні підстави.
Це - і розбивка між мінімальною (870 євро на місяць) та найвищою (понад 100 000 євро) зарплатами найманого персоналу, і скандали з невиплатою податків найбагатшою родиною Франції, і непрозора урядова допомога банкам та кільком підприємствам під час кризи, яка, на думку численних економістів, дозволила менеджменту цих структур уникнути відповідальності за помилкову економічну стратегію.
Другий, цілком ірраціональний аргумент на користь страйків -- це бунтівна традиція французького суспільства. За визначенням, її визнають усі: праві та ліві, реформатори та консерватори. Справедливі вимоги чи ні - "фірмовий" бунтарський дух практично завжди викликає захоплення та підсвідому підтримку в таких державах, як Україна. Де люди тільки вчаться об'єднувати зусилля та мільйонами виходити на вулиці.
Я розумію ці щирі симпатії з не зовсім вільних країн світу, хоча з середини бачу чимало суперечливих аспектів антипенсійного страйку. Очевидно одне: краще мати недосконалі акції протесту з численними "скалками" у вигляді мало симпатичних руйнівників, ніж взагалі втратити можливість публічно заперечувати ті чи інші проекти уряду. Велике бачиться на відстані. А з дрібними прикрими наслідками суспільних свобод за бажання можна впоратися.
