Архіви 2010-03

Віднайдений острів: рай у пеклі чи пекло у раю

Тайці кажуть, що після смертоносного цунамі в Індійському океані острів Пі Пі став ще красивішим. Не часто почуєш щось подібне про катастрофу, яка забрала більше двохсот тисяч життів. Тільки на цьому невеличкому острові загинули і безвісти пропали чотири тисячі людей, зруйновано сімдесят відсотків усіх споруд. Водночас гігантська хвиля змила накопичений за сотні років бруд, а відтоді на острові почали особливо уважно слідкувати за чистотою.

PhiPhi1_SMALL.jpg

Подорожуючи Південно-Східною Азією як не спокуситися і не зазирнути хоча б на добу у місце, котре називають найкрасивішим у цих краях. Щоправда, й найдорожчим. Нині Ко Пі Пі - курорт для заможних, дуже заможних бюджетників. Бюджетників - бо це все ж не Сейшельські острови, які обрали маркетингову стратегію «розкоші». Сейшельська журналістка якось розповідала, що вони вже не дивуються, коли зустрічають Тоні Блера на велосипеді і не надто юрмляться навкого Бреда Пітта та Анджеліни Джолі на місцевому ринку. На Пі Пі приїздять багаті простолюдини, здебільшого японські, скандинавські та британські.

Дві з половиною години паромом від більшого побратима-гедоніста - острова Пхукет. Лазурова вода, білосніжний пісок і коралові рифи - все геть як у рекламі шоколаду чи описі туристичного раю. Однак, у світі брендів піску і сонця замало.
Британців на Пі Пі привела знаменита скеля з третьої серії саги про Джеймса Бонда „Goldfinger". Рівно десять років тому на Пі Пі почали масово висаджуватися бекпекери, адже тут знімали нині культову стрічку «Пляж» з Леонардо Ді Капріо. Автор екранізованої Голівудом книги і сам бекпекер зі стажем Алекс Гарленд наполягає, що фільм повинен був аж ніяк не пропагувати, а навпаки розвінчати міф про соломандрівників, котрі гордо називають себе „travellers", а не туристами, і наполягають, що вони більш чутливі. Усі однакові. Місцева влада якийсь час навіть пручалася зйомкам фільму з причин екологічних, але швидко забула про скарги, коли почала рахувати прибутки. Після навали охочих відчути «свободу того самого пляжу» ціни виросли до такої міри, що подорожуючі з наплічниками нині змушені оминати острів. До цунамі готелі, хостели, комірчинки з'являтися на кожному клаптику землі, здавалося що острів лусне... Втрутилася природа.
Поки Пі Пі залишається оазою, де кокосових пальм більше, ніж туристів, а про жахіття тайського секс-туризму нагадує хіба п'ятірка бестселерів у аеропорту Пхукета: три «Сповіді малолітніх проституток» (в тому числі і хлопця), книга-довідник «Як правильно побудувати стосунки з таїландкою» і «Пенсія у Таїланді».

Винити самих туристів у дорожнечі не годиться. Уся енергія на острові з генераторів, з великої землі геть усі продукти доводиться завозити паромом. Тож подорожчання пального впливає на ціну манго у тій самій пропорції, що й на вартість капусти на українському базарі. Добре хоч на Пі Пі немає машин.
Після цунамі замість бунгало, що злітали у небо від сильного вітру, влада вимагає обладнати кожну будівлю сходами чи драбиною, аби у разі чого вилізти на дах. Це теж недешево. Трагедія 2004-го багато чого змусила робити геть по-новому. Тут заборонили будувати прямісінько на піску. Серед закордонних власників/співвласників залишилися не скоробогатьки, а передовсім ті, хто щиро любить цей край. Як от один з менеджерів готелю самотужки розставив смітники по всіх пляжах.

PhiPhi2_SMALL.jpg

Якщо забути про надто гучні бари, надто дорогі ресторани і спроби увесь час тобі щось продати, здавалося б, ідилія. Одначе, існує одна деталь: мальовнича листівка передає красу, але приховує, що значить +37 чи +40 цілий рік. Витримати прогулянку на Пі Пі можна не більше як на годину. Ще кілька годин - дивитися на рибок. Решта часу минає у спробах відновити дихання під вентилятором і розмірковуваннями про те, як би швидше звідси забратися. Але як же ж вже сплачені гроші? Коли вже добрався до такого омріяного і дорогого раю важко визнати, що припустився помилки, тож і доводиться виправдовуватися тим, що все було недарма, адже ж побачив скелю з Джейм Бонда і той самий Пляж. Якось стає зрозуміло, чому у християнській, скажімо, північній традиції, грішники у пеклі смажаться на сковорідках. Тут ще й за власні гроші. Певно, коли справджується мрія про один райський острів, з'являється інша - перебратися до Лапландії, похмурої Шотландії чи засніженої Японії. Врешті, згодиться і Комі, і Якутія. Листівки з лазуровими узбережжями можна розглядати і там.

Побутовий буддизм

Монах в одному з буддійських храмів сказав, що щиро мені заздрить, адже це велика удача мати час на мандри. Так, час - головне. А от тайському монахові, щоб виїхати за кордон треба зібрати купу документів: і цивільних, і монастирських. Подорожувати рідною країною - запросто. Хоч буддизм у Таїланді не є державною релігією, пільг і привілеїв у священнослужителів тут чимало. Наприклад, безкоштовний громадський транспорт та спеціальні місця «reserved for the monks» на автобусах, човнах, у метро, а також в залах очікування аеропортів і вокзалів.

humeniuk_buddists386.jpg

Моя супровідниця попереджає: монахові треба поступатися дорогою і в жодному разі не доторкатися до їхнього шафранового вбрання. У юрмі туристів і паломників у Храмі смарагдового Будди - головній святині у комплексі Великого палацу - доводиться маневрувати. Чергова засторога: вбиратися у храм треба якомога скромніше. Це ж самі церкви, от тільки туристи про це не завжди пам'ятають. Я навіть зраділа - нарешті з'явився шанс виправдати шаровари і довгу туніку, яку купувала для подорожі в Іран, бо відтоді вони пилилися у шафі. Звісно, перестаралася. Скромно - це значить не в бікіні і з прикритими плечима, бо таїландок, котрі моляться в коротесеньких шортах і спідничках принаймні в Бангоці достатньо. Ще одна з головних святинь тайського буддизму - Ват Пхо - Храм Будди, що готується досягти Нірвани. Потрапивши на вечірню молитву, миттєво переймаєшся шаною до татуйованих святих отців. І як не здивуватися, коли один з них спокійненько відповідає на мобільний телефон і з усмішкою виходить поговорити прямісінько посеред молитви.

humeniuk2_buddists386.jpg

Я далі цікавлюся: чому вбрання у монахів має різний колір? Виявляється ті, хто носять яскраво помаранчеві тканими, можуть їсти двічі на день. Це міські монахи. Тьмяніший, гірчичний - ознака монаха, що живе ближче до лісу. Вони вживають їжу лише зі сходом сонця. За винятком яловичини,тайські монахи повинны їсти все, що їм приносять люди, і не мають права перебирати. Таїландці монахів пригощають щедро. Для багатьох приносити їжу і квіти до храму - щоденний обов'язок. На барвистий квітковому базарі майже все розкуповують для пожертв.

У 35-градусну спеку прямуємо до кав'ярні. За скляними шибками звертаю увагу на два силуети в помаранчевому вбранні. «А ці що тут роблять?» «Не знаю! Я ніколи в житті не бачила монахів у кав'ярні», - відповідає тайська подруга. Вони пили полуничний шейк. Втамовувати спрагу можна упродовж цілого дня. От лишень не знаю, чи про молочні коктейлі мова велася.

Насправді, як і всюди монахи бувають різні. У Таїланді існує і тимчасове монашество подібне до служби в армії. Досягнувши 20-річнного віку хлопці можуть хто на тиждень, хто на півроку, а хто навіть на три піти у монастир. На цей час, як і усі монахи у Таїланді, вони втрачають право голосувати на виборах. Чернецтво ще й відстрочка від армії. Тим паче тих, хто пройшов монастирський вишкіл вважають найкращими нареченими. У провінцій - це ще й гарний старт для кар'єри. Зазвичай саме колишні ченці очолюють місцеві громади. Дуже часто такий буддійський постриг ініціюють батьки, а старшим тайці не відмовляють. Крім того багато хлопчаків стають «новісами» - учнями при монастирях - на час шкільних канікул
Звісно, більшість тайських монахів присвячують життя вивченню вчення Будди і медитації. Хоча умиротворення в одному з понад тридцяти тисяч монастирів Таїланду знайти не так і просто. Розповідають, що занадто багато охочих отримати благословення, тож до монахів дістаються і у найвіддаленіших лісових нетрях.

humeniuk3_buddists386.jpg

Як і кожна давня релігія буддизм має тисячі дрібних побутових ритуалів, яких, здається, тут ревно дотримуються. Прийшовши до скульптури «Будди, котрий готовий досягти нірвани» треба обов'язково позолотити його кам'яне тіло (придбати листочок золота) і загадати бажання. Якщо приклеїш його ближче до голови - на удачу, до черева - на здоров'я і багатство, до ніг - матимеш можливість подорожувати. Помаранчеві тканини, в які загортають скульптури Будди, які так часто зображають на листівках, насправді знак подяки тих, чиє бажання здійснилося. Водночас багатьох релігійних умовностей таїландці позбавлені. Заходячи до храму сикхського, індуського чи китайського, вони обов'язково вшанують святиню квітами, хай і тими, що приготували для ранкового частування монахів. Один з храмів у давній столиці королівства Сіам Аютая виглядає точнісінько як костел: вітражі, лише на вівтарі - статуя Будди. Його збудували, щоб вшанувати європейських купців, які жили тут у 17-му й 18-му сторіччі.

Зображення Будди, здається на кожному квадратному сантиметрі. Нині їх, а точніше статуеток-портретів-дармовисів-магнітів не менше, ніж у храмах, на найбільшому столичному базарі Чатучак.
Якось у розпал Карикатурного скандалу навколо зображень Пророка Мухаммеда на одній міжнародній медіаконференції у Осло я говорила з тайською журналісткою, котра обурювалася, що ніхто не зважає, що святе для буддистів зображення на заході сприймають як мистецький об'єкт і розміщують навіть у барах. Того дня вона побачила малюнок Будди у пральні. Сьогодні таїландці дискутують, хто в цьому винен - туристи, які створюють попит, чи самі місцеві, котрі виконують забаганки іноземців. А поки туристична Мекка Таїланду острів Пхукет готується до Першого міжнародного з*їзду татуювальників. Увесь острів обвішано і обклеєно рекламними бордами з лого фестивалю: кремезний юнак з величезним тату у формі Будди.

Балканське громадянство для тайського мультимільйонера

Балканське громадянство для тайського мультимільйонера

Де знаходиться Монтенегро відтепер знає кожен таїландець, котрий хоч трохи цікавиться політикою, а тим паче демонстранти на вулицях Бангкоку. Чорногорія - нова батьківщина людини, заради якої вони днюють і ночують тут уже другий тиждень. Колишній тайський прем'єр-міністр Таксин Чинават отримав громадянство цієї балканської країни, - принаймні так повідомив його адвокат.

humenyuk_PROTESTY.jpg

Чинават - ініціатор і спонсор масових виступів у Бангкоці, якими лякають туристів з усього світу. Мета його прихильників - домогтися розпуску парламенту і повернути владу колишнсьому очільнику уряду - олігарху й медіамагнату, - яку він втратив півтора роки тому внаслідок військового перевороту. На батьківщині на політика чекає дворічне ув'язнення: суд визнав, що один з найбагатших людей Таїланду незаконно заробив за рахунок держави кілька мільярдів доларів. Досі головний тайських корупціонер жив між Камбоджею і Дубаями. Тепер - керує протестами на Півдні Азії з берегів Адріатики. Програвши битви в судах, мільярдер в екзилі, ніби то, купив у Чорногорії острів Святого Ніколая. Добре, хоч не Святої Олени.

Російськомовні медіа називають їх «краснорубашечники», англомовні - «read shirts». Коли дивишся на їхнє господарювання у наметовому містечку у ценрі столиці, словосполучення «червоні сорочки», яке так нагадує європейцям про сорочки чорні та коричневі, видається особливо недоречним. Оплот колишнього очільника уряду складає переважно тайська біднота з незаможної Півночі. Місцева преса пише про 100 000 і навіть 250 000 учасників. Чужеземцю здається, що в центрі столиці влаштувався просто величезний базар: тут продають не лише червону символіку: до сліз гострі наїдки, одяг, ліки, товари для дому. Для тих хто втомився мітингувати - тайський масаж.

humenyuk_MASSAGE.jpg

Утім, хоча екс-прем'єр у відео зверненні закликає прихильників залишитися ще на тиждень, багато хто роз'їхався. Мешканці Бангкоку новими сусідами особливо не переймаються і пояснюють: хай тут після опівночі введено комендантську годину, дні масових протестів - найбезпечніші. Ще б пак - скільки поліції!

Народна любов до Чинавата - але ліпше сказати любов його симпатиків - щира. Тайська еліта бізнесмена-політика не любила ніколи: він першим зазіхнув на святе і наважився критикувати Його Величність Короля, чиї портрети у Таїланді на кожному кроці. Справи монарші - табу.

Щаправда, Чинаватові віддають данину в його умінні використати слушний момент. Саме він запровадив безкоштовну медицину, а це - одна з головних причин, чому за ним - бідні. Хоча журналісти, котрі знаються на справах охорони здоров'я стверджують: з усіх реформ Чинават вибрав ту, яка принесе найбільше політичних дивідендів і просто підтримав уже розроблений задовго до нього проект.

humenyuk_vijskovi386.jpg

Особливо щиро Чинавата не люблять саме на улюбленому тайцями новинному телеканалі, ASTV. Телестудію охороняє військово-морський флот, бо червона опозиція обіцяла нагадати про себе. ASTV - канал особливий - не державний, не суспільний і не зовсім приватний. Телекомпанія живе з благодійних внесків вдячних глядачів, утім цього бракує, тож канал ще й продає товари зі своїм логотипом: від туалетного паперу й мила - до макаронів і жувальних гумок. Решті медіа більшість тайців не довіряє. Трьом найбільшим комерційним мовникам споконвіку на пільгових умовах радіосигнал віддають військові. Телекомпанії відверто називають проурядовими Суспільне мовлення створили на базі каналу, котрий відібрали у Чинавата, тож воно переповнене лояльними людьми до екс-прем'єра. От і доводиться деяким тайським журналістам приторговувати туалетним папером.

«Корупціонер? Зате НАШ корупціонер!» - посміхаються мені у відповідь демонстранти. Посміхаються так, ніби на щось натякають. І лише згодом я зрозуміла, що нагадали мені ця посмішки. Точнісінько так посміхався перший таїландець, якого довелось зустріти під час мандрівки. Усміхнений прикордонник постукав мене своєю рацією по похнюпленому носі і попросив 15 доларів (500 батів) хабаря. Буцімто, щоб отримати візу треба було купити новий квиток до Києва на два тижні раніше. Таїланд нібито треба залишити тільки літаком і тільки у зворотньому напрямку. Запасні варіанти з Пном Пенем, Ханоєм чомусь не годилися. Утім, скаржитися не доводиться. Щоб я отримала свою решту з купюри в 1000 батів, прикордонних відвів мене до своєї ж шефині. Гроші усміхнена пані чемно дістала з приготованого ридикюля і посміхнулася. Здається, такою ж посмішкою, якою Таксин Чинават посміхається з червоних футболок.

Грузинський медіагамбіт

"Перепрошую, погані новини. Ми змушені перервати нашу програму. Сталася надзвичайна подія. Фландрія одноголосно проголосила незалежність. Ви правильно зрозуміли. Бельгії більше не існує...", - два з половиною роки тому з таким терміновим повідомленням вийшов в ефір головний франкомовний бельгійський телеканал RTBF. Прямі включення з королівського палацу, парламентів, Європейської Комісії, з'їзду націоналістів, що святкують появу нової держави, коментарі політиків - майже дві години ефіру шокували Бельгію. Кілька серцевих нападів і згодом титр - "це постановка". Так журналісти розіграли сценарій розпаду країни, щоб зняти табу на публічні розмови про "так звану штучність королівства". Автор програми "Операція "Прощавай, Бельгіє" і один з найвідоміших бельгійських журналістів про свою провокацію не шкодував, хоча підтвердив: окрім тих, хто сміявся, були й такі, хто перелякався. Бельгійський політикум одностайно засудив журналістів, у країні, де націоналістичні партії протягом десятиліть підживлюють протистояння між франкомовною Валлонію і Фландрію, де говорять голландською.

Утім, півгодинний випуск новин грузинського телеканалу «Імеді», в якому максимально наближено до реальності розігрувався сценарій нової війни з Росією, нагадав мені про геть інший випадок. Тиждень тому московські даїшники, щоб заблокувати проїзд для правопорушників, організували так званий «живий щит»: правозахисники попросили власників приватних авто перекрити трасу, при чому в машинах залишалися і водії, пасажири. Одне з авто, зловмисники, таки протаранили. На диво і на щастя, обійшлося без жертв. Правоохоронцям інкримінують перевищення службових обов'язків, що спричинило загрозу для життя людей.
Керівництво, редактори, журналісти «Імеді» без сумніву перевищили свої службові повноваження. Так, на початку новинного випуску телеканал попередив глядачів, що вони «побачать симуляцію» сценарію, до якого готується Росія». Далі - жодного титру. Відео паніки в регіонах, інформація про дев'ятьох загиблих, ще четверо загиблих, авіаудари, мобілізація, захоплення влади опозицією, оголошення війни Медвєдєвим, підтримка Грузії Обамою, відліт Хілларі Клінтон до Москви, смерть Саакашвілі, звернення його речника спікера з президентського бункеру, котрий спростовує загибель лідера... Будь-який професіонал побачив би підробку: відоме архівне відео, старі коментарі, у репортажі йдеться про сьоме червня - така-собі підказка. Та й решта каналів в цей час показувала серіали.
По завершені сюжету, ведуча знову зазначила, що репортаж був «симуляцією ймовірного сценарію». На диво, більшість з численних і геть реальних гостей студії, запрошених поговорити про російсько-грузинські стосунки, фактично не відреагували на репортаж-провокацію.
Тим часом у країні почався безлад: люди штурмували банкомати, супермаркети, бензоколонки, служба швидкої допомоги не встигала відповідати на виклики. Сьогодні з'явилоя повідомлення, що через смертельний напад загинула жінка, чий син служить у армії.
Уже вночі, через кілька годин після телепрограми уповноважений помічник президента Південної Осетії Едуарда Кокойти геть серйозно заявив про наближення грузинських військ до Південної Осетії. Можна хіба здогадуватися, чи південні осетини сприйняли репортаж як димову завісу для справжнього нападу.
Тут вже пригадалася класична радіопостановка «Війни світів» Герберта Уеллса про вторгнення інопланетян і захоплення Землі, стилізована під репортаж у прямому ефірі, що1938-го викликала паніку у деяких регіонах США.

Насіння впало на благодатний ґрунт ще й тому, що відколи у березні поновив роботу єдиний наземний КПП на кордоні між Росією і Грузією Казбегі/Верхній Ларc, країною поширюються чутки про ймовірні сутички і навіть анексію Казбегі за Південно-Осетинським сценарієм.

Однак ще до завершення програми у Facebook було створено одразу кілька груп, які засуджували провокацію «Імеді» - протягом кількох годин до них приєдналося кілька тисяч користувачів. По закінченні шоу обурені мешканці Тбілісі й лідери опозиції влаштували мітинг під стінами каналу. Навіть ті громадські діячі, які зазвичай відмовляються коментувати поточні події, суботньої ночі з власної ініціативи прийшли на ефіри незалежних медіа, називаючи фальшивий випуск новин «інформаційним терором».
На ранок Грузія була сповнена чуток і здогадок - хто ж ініціатор? Згадали, що керівник каналу Гіоргі Арвеладзе - колишній голова адміністрації і близький соратник президента Саакашвілі. Програма дискредитовувала опозицію, адже чітко показувала: якщо в разі заворушень владу захоплять опоненти президента, Росія нараз анексує усю Грузію. За іншою теорією, влада, яка нині контролює «Імеді», найближчим часом може програти усі міжнародні суди родині Бадрі Патракацишвілі - колишнього власника на той час єдиного потужного опозиційного медіаресурсу Грузії. Тож, тепер можна спокійно повертати канал родичам загиблого олігарха, однак уже без ліцензії на інформаційне мовлення, якої компанію можна легко позбавити.
Несмак, дурість, погано продумана, гарно продумана постановка? Усе разом? Можна роздумувати, чи згадають підручники з журналістики про «Імеді» поряд з «Війною світів» Уеллса. (До речі, учасникам ефіру тепер загрожують звільнення.) Для мене фактом залишається те, що всі - автори, виконавці, запрошені до студії гості, які не засудили провокацію - наплювали на почуття і моральний стан тих, хто постраждав унаслідок серпневої війни 2008-го. Неважливо чому - чи задля високих рейтингів чи політичних мотивів, вони створили живий щит, з тих, хто не має доступу до альтернативної інформації у не дуже багатій країні, тих, хто з причин історичних, звик вірити тому, що показують по телевізору. Врешт-решт журналісти просто перевищили свої службові обов'язки з ризиком для людських життів, у країні, де не з підручників, і не з розповідей прадідів знають, що таке війна.

Відгомін чилійського землетрусу

«Перепрошую, що не відписала одразу. У Сантьяго досі хаос. Зі мною усе більш ніж гаразд. Для мене цей землетрус - лишень безлад у квартирі. На жаль, не все так добре для багатьох чилійців. Та нас виховують так, що кожен за своє життя має пережити 3-4 такі катастрофи. Тож, як і будівлі, ми морально готові до землетрусів. Утім, це лихо дійсно було незвично руйнівним, і ми повною мірою не усвідомлюємо його наслідків. Надзвичайно сумно бачити, на що перетворилися прекрасні пляжі, дивитися на знищені містечка, а ще гірше - споглядати за безпорадністю людей, не маючи змоги їм допомогти. Але, як завжди, ми впораємося». - Після двох діб мовчання моя чилійська подруга нарешті вийшла на зв'язок. Щойно я почула про землетрус поблизу Сантьяго (мабуть, саме таким чином підсвідомість заперечує непідтверджену негативну інформацію), згадала, як вона ж розповідала, що після Великого Чилійського землетрусу 1960-го - як його тепер називають - у Чилі будують сейсмостійкі споруди. Почувши серед ночі поштовхи, населення має чіткі інструкції того, що треба робити. Той Великий Чилійський землетрус з магнітудою 9,5 балів був найсильнішим на планеті у ХХ-му столітті. Тоді загинуло до 6 тисяч людей, а 2 мільйони втратили житло.
У листі подруги мене найбільше зачепила фраза «кожен за своє життя має пережити 3-4 катастрофи». Тільки лінивий нині не згадує, що недавній землетрус у Гаїті забрав, за різними підрахунками, до 230 тисяч життів, ще 300 тисяч поранено і мільйон втратили домівки. Його потужність становила 7,7 балів за шкалою Ріхтера. Магнітуда чилійського землетрусу, що стався минулої суботи, - 8,8 балів. Підтверджена загибель понад семисот людей. Це багато, адже мало загиблих не буває... І кількість жертв може зрости. Масштаби втрат і руйнувань - не порівняти, але втриматися від порівняння складно. Упродовж двох місяців стихійне лихо зачепило найзаможнішу країну Латинської Америки Чилі і найбіднішу - Гаїті.
У тому, що землетруси, повені, цунамі й урагани будуть нагадувати про себе частіше, сумніваються хіба поодинокі прихильники теорії змов, котрі вірять, ніби глобальне потепління вигадали уряди та корпорації, які хочуть нажитися на зелених технологіях і відволікти виборців від важливіших проблем.
Я ж бо сумнівів не маю. Після провалу саміту в Копенгагені та неприхованого опору промислових держав серйозно боротися зі змінами клімату - питання не в тому, як запобігти загрозам і змінам, а як, банально, зменшити кількість жертв.
Коли минулого літа Греція учергове намагалася приборкати лісові пожежі, вчені-екологи заявили, що кожного літа температура зростає, а вітер стає сильнішим; до займань треба звикнути, але головне - цілковито змінити систему пожежогасіння. Починати з найпростішого - збільшити кількість пожежних частин. Наприклад, у Греції, їх лише 270, хоча в деяких північних країнах, де немає ризиків лісового займання, цифра сягає шести тисяч. Звісно, сьогодні грецьким урядовцям разом із фінансистами з Брюсселю, котрі рятують республіку від економічного колапсу, не до вогнеборців. Їм би залатати інші діри. Тож одна з найбідніших старожилів ЄС знову ризикує постраждати від вогню більше за своїх багатших середземноморських сусідів.
Та що нам Європейський Союз чи навіть Латинська Америка. Якщо мені таки не пощастить пережити природну катастрофу раз на життя, хоч як я не намагатимуся пригадати уроки з цивільної оборони, погано уявляю, що треба робити під час пожеж-повеней-землетрусів. Звісно, нам пощастило жити в іншій кліматичній зоні, але ж хто знає, як довго? Якщо слова «тайфун» чи «торнадо» звучать геть екзотично, до хуртовин і штормів готуватися треба. В Україні протягом останніх років мало не щоразу трохи більша кількість опадів призводить до природних катаклізмів.
Годі сподіватися на створення інфраструктури. (Я не маю на увазі наявності гелікоптерів, якими політики швидко дістаються місця катастрофи. Цей досвід ми перейняли швидко.) А як щодо моральної підготовки населення до катаклізмів? Коли випадає забагато снігу чи надто рясний дощ, я волію сподіватися, що відповідальний чиновник попередить мене, принаймні, не виходити на вулицю чи не користуватися тією або іншою заметеною трасою. Краще повірю засторозі, ніж обіцянкам «докласти зусиль та все швидко полагодити» і «тримати стихійне лихо під контролем».

BBC © 2014Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS