Віднайдений острів: рай у пеклі чи пекло у раю
|2010-03-31, 12:51
Тайці кажуть, що після смертоносного цунамі в Індійському океані острів Пі Пі став ще красивішим. Не часто почуєш щось подібне про катастрофу, яка забрала більше двохсот тисяч життів. Тільки на цьому невеличкому острові загинули і безвісти пропали чотири тисячі людей, зруйновано сімдесят відсотків усіх споруд. Водночас гігантська хвиля змила накопичений за сотні років бруд, а відтоді на острові почали особливо уважно слідкувати за чистотою.
Подорожуючи Південно-Східною Азією як не спокуситися і не зазирнути хоча б на добу у місце, котре називають найкрасивішим у цих краях. Щоправда, й найдорожчим. Нині Ко Пі Пі - курорт для заможних, дуже заможних бюджетників. Бюджетників - бо це все ж не Сейшельські острови, які обрали маркетингову стратегію «розкоші». Сейшельська журналістка якось розповідала, що вони вже не дивуються, коли зустрічають Тоні Блера на велосипеді і не надто юрмляться навкого Бреда Пітта та Анджеліни Джолі на місцевому ринку. На Пі Пі приїздять багаті простолюдини, здебільшого японські, скандинавські та британські.
Дві з половиною години паромом від більшого побратима-гедоніста - острова Пхукет. Лазурова вода, білосніжний пісок і коралові рифи - все геть як у рекламі шоколаду чи описі туристичного раю. Однак, у світі брендів піску і сонця замало.
Британців на Пі Пі привела знаменита скеля з третьої серії саги про Джеймса Бонда „Goldfinger". Рівно десять років тому на Пі Пі почали масово висаджуватися бекпекери, адже тут знімали нині культову стрічку «Пляж» з Леонардо Ді Капріо. Автор екранізованої Голівудом книги і сам бекпекер зі стажем Алекс Гарленд наполягає, що фільм повинен був аж ніяк не пропагувати, а навпаки розвінчати міф про соломандрівників, котрі гордо називають себе „travellers", а не туристами, і наполягають, що вони більш чутливі. Усі однакові. Місцева влада якийсь час навіть пручалася зйомкам фільму з причин екологічних, але швидко забула про скарги, коли почала рахувати прибутки. Після навали охочих відчути «свободу того самого пляжу» ціни виросли до такої міри, що подорожуючі з наплічниками нині змушені оминати острів. До цунамі готелі, хостели, комірчинки з'являтися на кожному клаптику землі, здавалося що острів лусне... Втрутилася природа.
Поки Пі Пі залишається оазою, де кокосових пальм більше, ніж туристів, а про жахіття тайського секс-туризму нагадує хіба п'ятірка бестселерів у аеропорту Пхукета: три «Сповіді малолітніх проституток» (в тому числі і хлопця), книга-довідник «Як правильно побудувати стосунки з таїландкою» і «Пенсія у Таїланді».
Винити самих туристів у дорожнечі не годиться. Уся енергія на острові з генераторів, з великої землі геть усі продукти доводиться завозити паромом. Тож подорожчання пального впливає на ціну манго у тій самій пропорції, що й на вартість капусти на українському базарі. Добре хоч на Пі Пі немає машин.
Після цунамі замість бунгало, що злітали у небо від сильного вітру, влада вимагає обладнати кожну будівлю сходами чи драбиною, аби у разі чого вилізти на дах. Це теж недешево. Трагедія 2004-го багато чого змусила робити геть по-новому. Тут заборонили будувати прямісінько на піску. Серед закордонних власників/співвласників залишилися не скоробогатьки, а передовсім ті, хто щиро любить цей край. Як от один з менеджерів готелю самотужки розставив смітники по всіх пляжах.
Якщо забути про надто гучні бари, надто дорогі ресторани і спроби увесь час тобі щось продати, здавалося б, ідилія. Одначе, існує одна деталь: мальовнича листівка передає красу, але приховує, що значить +37 чи +40 цілий рік. Витримати прогулянку на Пі Пі можна не більше як на годину. Ще кілька годин - дивитися на рибок. Решта часу минає у спробах відновити дихання під вентилятором і розмірковуваннями про те, як би швидше звідси забратися. Але як же ж вже сплачені гроші? Коли вже добрався до такого омріяного і дорогого раю важко визнати, що припустився помилки, тож і доводиться виправдовуватися тим, що все було недарма, адже ж побачив скелю з Джейм Бонда і той самий Пляж. Якось стає зрозуміло, чому у християнській, скажімо, північній традиції, грішники у пеклі смажаться на сковорідках. Тут ще й за власні гроші. Певно, коли справджується мрія про один райський острів, з'являється інша - перебратися до Лапландії, похмурої Шотландії чи засніженої Японії. Врешті, згодиться і Комі, і Якутія. Листівки з лазуровими узбережжями можна розглядати і там.
