Побутовий буддизм
|2010-03-26, 7:31
Монах в одному з буддійських храмів сказав, що щиро мені заздрить, адже це велика удача мати час на мандри. Так, час - головне. А от тайському монахові, щоб виїхати за кордон треба зібрати купу документів: і цивільних, і монастирських. Подорожувати рідною країною - запросто. Хоч буддизм у Таїланді не є державною релігією, пільг і привілеїв у священнослужителів тут чимало. Наприклад, безкоштовний громадський транспорт та спеціальні місця «reserved for the monks» на автобусах, човнах, у метро, а також в залах очікування аеропортів і вокзалів.
Моя супровідниця попереджає: монахові треба поступатися дорогою і в жодному разі не доторкатися до їхнього шафранового вбрання. У юрмі туристів і паломників у Храмі смарагдового Будди - головній святині у комплексі Великого палацу - доводиться маневрувати. Чергова засторога: вбиратися у храм треба якомога скромніше. Це ж самі церкви, от тільки туристи про це не завжди пам'ятають. Я навіть зраділа - нарешті з'явився шанс виправдати шаровари і довгу туніку, яку купувала для подорожі в Іран, бо відтоді вони пилилися у шафі. Звісно, перестаралася. Скромно - це значить не в бікіні і з прикритими плечима, бо таїландок, котрі моляться в коротесеньких шортах і спідничках принаймні в Бангоці достатньо. Ще одна з головних святинь тайського буддизму - Ват Пхо - Храм Будди, що готується досягти Нірвани. Потрапивши на вечірню молитву, миттєво переймаєшся шаною до татуйованих святих отців. І як не здивуватися, коли один з них спокійненько відповідає на мобільний телефон і з усмішкою виходить поговорити прямісінько посеред молитви.
Я далі цікавлюся: чому вбрання у монахів має різний колір? Виявляється ті, хто носять яскраво помаранчеві тканими, можуть їсти двічі на день. Це міські монахи. Тьмяніший, гірчичний - ознака монаха, що живе ближче до лісу. Вони вживають їжу лише зі сходом сонця. За винятком яловичини,тайські монахи повинны їсти все, що їм приносять люди, і не мають права перебирати. Таїландці монахів пригощають щедро. Для багатьох приносити їжу і квіти до храму - щоденний обов'язок. На барвистий квітковому базарі майже все розкуповують для пожертв.
У 35-градусну спеку прямуємо до кав'ярні. За скляними шибками звертаю увагу на два силуети в помаранчевому вбранні. «А ці що тут роблять?» «Не знаю! Я ніколи в житті не бачила монахів у кав'ярні», - відповідає тайська подруга. Вони пили полуничний шейк. Втамовувати спрагу можна упродовж цілого дня. От лишень не знаю, чи про молочні коктейлі мова велася.
Насправді, як і всюди монахи бувають різні. У Таїланді існує і тимчасове монашество подібне до служби в армії. Досягнувши 20-річнного віку хлопці можуть хто на тиждень, хто на півроку, а хто навіть на три піти у монастир. На цей час, як і усі монахи у Таїланді, вони втрачають право голосувати на виборах. Чернецтво ще й відстрочка від армії. Тим паче тих, хто пройшов монастирський вишкіл вважають найкращими нареченими. У провінцій - це ще й гарний старт для кар'єри. Зазвичай саме колишні ченці очолюють місцеві громади. Дуже часто такий буддійський постриг ініціюють батьки, а старшим тайці не відмовляють. Крім того багато хлопчаків стають «новісами» - учнями при монастирях - на час шкільних канікул
Звісно, більшість тайських монахів присвячують життя вивченню вчення Будди і медитації. Хоча умиротворення в одному з понад тридцяти тисяч монастирів Таїланду знайти не так і просто. Розповідають, що занадто багато охочих отримати благословення, тож до монахів дістаються і у найвіддаленіших лісових нетрях.
Як і кожна давня релігія буддизм має тисячі дрібних побутових ритуалів, яких, здається, тут ревно дотримуються. Прийшовши до скульптури «Будди, котрий готовий досягти нірвани» треба обов'язково позолотити його кам'яне тіло (придбати листочок золота) і загадати бажання. Якщо приклеїш його ближче до голови - на удачу, до черева - на здоров'я і багатство, до ніг - матимеш можливість подорожувати. Помаранчеві тканини, в які загортають скульптури Будди, які так часто зображають на листівках, насправді знак подяки тих, чиє бажання здійснилося. Водночас багатьох релігійних умовностей таїландці позбавлені. Заходячи до храму сикхського, індуського чи китайського, вони обов'язково вшанують святиню квітами, хай і тими, що приготували для ранкового частування монахів. Один з храмів у давній столиці королівства Сіам Аютая виглядає точнісінько як костел: вітражі, лише на вівтарі - статуя Будди. Його збудували, щоб вшанувати європейських купців, які жили тут у 17-му й 18-му сторіччі.
Зображення Будди, здається на кожному квадратному сантиметрі. Нині їх, а точніше статуеток-портретів-дармовисів-магнітів не менше, ніж у храмах, на найбільшому столичному базарі Чатучак.
Якось у розпал Карикатурного скандалу навколо зображень Пророка Мухаммеда на одній міжнародній медіаконференції у Осло я говорила з тайською журналісткою, котра обурювалася, що ніхто не зважає, що святе для буддистів зображення на заході сприймають як мистецький об'єкт і розміщують навіть у барах. Того дня вона побачила малюнок Будди у пральні. Сьогодні таїландці дискутують, хто в цьому винен - туристи, які створюють попит, чи самі місцеві, котрі виконують забаганки іноземців. А поки туристична Мекка Таїланду острів Пхукет готується до Першого міжнародного з*їзду татуювальників. Увесь острів обвішано і обклеєно рекламними бордами з лого фестивалю: кремезний юнак з величезним тату у формі Будди.
