Агітація за міграцію. Відкритий лист до будь-кого.
|2010-08-07, 10:15
Давно мені не було так соромно за колег-журналістів. Я не писатиму про політику чи підцензурні ЗМІ. Я збираюся написати про людей, яких мої колеги назвали «напівлюдьми». Йдеться про програму Нового каналу «Info-шок» про загрозу, яку для України становлять трудові мігранти, котрих автори повсякчас плутали з біженцями чи шукачами притулку з неврегульованим статусом. Заборонену законодавством міжнаціональну ворожнечу телевізійники розпалювали відповідним текстом: "Наш Вася будувати за копійки не піде, а їхній Рашид - о, ще й як! От і залишився Вася без роботи, бо невигідно! І що йому робити? Правильно: їхати до Польщі або ж Чехії" чи то пак "Невідомі хвороби, бруд - це напівлюди", "Арбайтен на бюргерів - що негром на плантаціях бути. Роботи чимало - та безкоштовно".
Описувати далі немає сенсу. По-перше, не одна вона така телепрограмма, по-друге, за мене це куди краще зробила одна з громадських організацій, що захищає шукачів притулку й працює у сфері протидії расизму. Її співробітники написали до керівництва телеканалу відкритого листа, в якому аргументовано пояснили абсурдність і невідповідність фактам фактично усього показаного у програмі, запропонували допомогти у майбутньому й оприлюднили це звернення на одному з профільних інтернет-видань, присвячених журналістиці. Не менше за саму програму вразили коментарі під відкритим листом. Наважусь передбачити - частина з них належить журналістам. Сайт же профільний. Замість обуритись расистською телепрограмою горе-коментатори продовжили захищали Україну від міфічної навали "восьми мільйонів нелегалів", згадуючи про здоровий расизм, відібрані робочі місця, при цьому посилаючись на європейський досвід протистояння міграції і далі плутаючи трудову міграцію, біженців, нелегальний перетин кордону.
Ілюзій щодо толерантності українського суспільстві я ніколи не мала. Звідки тій толерантності взятися у країні, що так довго була за залізною завісою? Щоправда, принагідно звернуся до всіх: ну скажіть-но, у кого з Вас мігранти роботу відібрали?
У своєму блозі використаю власний шанс агітувати за міграцію, так само посилаючись на європейський досвід. От тільки інший. Поки українці розповідають, як мігранти відбирають у європейців робочі місця, самі європейці хоч і помалу, але почали змінювати риторику. Тут не йдеться про усілякі блакитні карти і відкриті двері для кваліфікованих мігрантів. Користь є й від заробітчан некваліфікованих. Бо те, що мігранти погано впливають на добробут країни - мізантропічний нонсенс.
Випадково від англійського журналіста мені до рук потрапило дослідження «Мігранти: чому вони потрібні нашій країні», написане британцем естонсько-французького походження Філіпом Легреном. Прочитавши книгу я свою чергу віддала її колезі з Відня, котрий під час інтерв'ю з лідерами Консервативної партії Австрії, дізнався від прес-служби, що напередодні місцевих виборів партія саме шукає аргументів, чому їхня країна потребує мігрантів. Таким чином книга опинилася в руках австрійських політиків. Порівняно з Британією австрійці мають драконівське міграційне законодавство. Водночас як у всій Західній Європі населення старішає, тож без свіжих мізків і додаткових робочих рук не обійтися. Протягом десятиліття європейські крайньо-праві нарощували рейтинг на популістських антимігрантських гаслах. Тепер доводиться виправляти власні помилки, обережно зізнаватися суспільству, що сказане раніше не зовсім правда. Потроху гасла змінюються. Звісно, спершу в прогресивніших країнах. За міграцію я агітую не тому, що прочитала книгу. На цей допис мені власних аргументів вистачить. Просто я переконана, що вільний рух людей - не товарів чи грошей - а саме людей робить світ цікавішим, яскравішим, багатшим і породжує нові ідеї, які згодом приносять прибуток. Чим би були Лондон чи Нью-Йорк, які по праву називають столицями світу, якби не різноманіття рас і етносів. Певно, такими б самими провінційними містами-музеями, яким став Відень, відколи перестав були столицею багатонаціональної імперії.
Розтиражована думка про те, що слюсарі, будівельники, збирачі полуниць забирають робочі місця місцевого населення - некоректна. Досвід півдня Сполучених Штатів показує: коли у працедавця є вибір - наймати американця чи мігранта з Мексики на одну й ту саму роботу, то працедавець обере співвітчизника. Якщо у кандидатів однаковий досвід, то перевага - за місцевим. Звісно, і у США, і у Європі достатньо тих, хто наймає працівників без документів, не дотримуючись правил безпеки на на рабську працю. Утім, у таких умовах не повинні працювати ні місцеві, ні іноземці. Це відповідальність держави, яка не може впоратися з працедавцями, котрі порушують закон.
Більше того: заробітчани створюють робочі місця для місцевого населення, адже там, де є будівництво, виникає робота для архітекторів, інженерів, виробників будматеріалів і продавців. Мігранти витрачають гроші й живлять економіку. У більшості країн ЄС мігранти не мають прав на соціальні виплати. Загальна сума, яку видає держава безробітним, не набагато перевищує ті тисячі, які деяким мігрантам довелося віддати нелегальним перевізникам. Більшість хоче знайти гарну роботу, а не жити за рахунок держави.
Дослідження Університетського Коледжу Лондона показало, що сума податків, які сплачують мігранти зі Східної Європи - на котрих нарікають британці - на 37% вища, ніж соцгарантії, які вони отримують. Водночас сума податків, сплачена народженими в Британії на 20% менша, ніж отримані ними державні виплати. Тож заробітчани не живуть за рахунок держави добробуту, а допомагають такій державі вижити.
Мені найістотнішими видаються ті переваги, які навряд чи окреслити цифрами. Користь міграції не стільки в робочій силі, а в нових ідеях, що з'являються завдяки сплетінню культур, ментальностей, досвіду, традицій, які приносять непередбачувані плоди, породжують те, що не запланує найідеальніша система відбору кваліфікованих мігрантів. Найпрогресивніші компанії світу - Google, Yahoo!, eBay, YouTube - результат роботи представників різних національностей. Винахідники цих компанії не приїхали за програмою кваліфікованого відбору, бо двадцять років тому ніхто й гадки не мав про Google. Аргументові, що треба краще вчити власних студентів, теж можна заперечити. Хоч як не навчай, а французький архітектор спроектує інакшу будівлю, ніж американський, тайський кулінар приготує іншу страву, ніж італійський, китайський лікар зверне увагу на інші симптоми, ніж польський, а індуський дизайнер по-іншому скроїть сукню, ніж, скажімо, фін. Неможливо запрограмувати те, що "мігрант Х може і має працювати там-то й робити те-то, саме тому він принесе нам користь." Зрештою батько Барака Обами їхав у США просто на навчання.
Поєднання культур-країн-досвідів дає незаплановані результати. Певно, якби не книжка того франко-естонця, не британський журналіст, який мені її подарував, не я, українка, яка передала її до Відня, то саме цього допису не було б. Ну й сподіватимусь, що австрійські консерватори використають хоча б один аргумент за міграцію на своїх місцевих виборах. Я ж обіцяю за цим слідкувати й обов'язково напишу.
КоментаріЗалиште допис
oooooй, як файно!
аж додому захотілось!!!
шкода що не дивлюсь українського тб (з обєктивних причин)
з Вашого дозволу, закидаю посилання на Форум українців в Італії
https://www.leleky.org/forum/viewtopic.php?f=17&t=235&p=3288
розкажіть детальніше про тих, хто заступився
дякую
Мар"яна, Рим-Львів
Так, Наталя Гуменюк – журналіст-міжнародник, будемо знайомі. Я - Сергій Трегубенко.
Розумієте, у нас тут в Україні дуже багато проблем. І за всі соромно. Звісно, якщо Ви, Наталя Гуменюк, маленька дитинка, світогляд котрої може сконцентруватися тільки на чомусь дрібному і окремому, приміром на цукерці чи на квіточці, тоді я Вас розумію.
А якщо Ви комплексно бачите всі проблеми і можете відповідально розставити пріоритети, то тоді цей матеріал виглядав би трішки по іншому. Бо, за влучною аналогією Тетяни Монтян, прищі варто лікувати, але після лікування гангрени.
Тому, Наталя Гуменюк – журналіст-міжнародник, моє Вам побажання, бачити проблеми і способи їх вирішення комплексно. І тоді ваші дописи допомагатимуть вирішенню проблем, в тому числі і трудової міграції. В не тільки міряння та кидання один в одного соромом.
Буду задоволений, якщо знайдете мене на Facebook , де, до речі, і побачив інформацію про Ваш допис. https://www.facebook.com/profile.php?id=1056227917&v=wall&story_fbid=141054672593883&ref=mf
З повагою від «будь-кого», Сергій Трегубенко.
З одного боку я погоджуюсь, що мігранти і міграція це процес що є невідворотнім і має багато позитивного. Але з іншого боку, все ж таки здається, що міграція буває досить різна. Я сам пару років тому поїхав з України до Франції, за одною з програм наукового обміну. Т.т. я теж мігрант і до України найближчим часом повертатись не збираюсь, а збираюсь мігрувати далі - назустріч новим можливостям. Але у Франціі я помітив, що міграція в цій країні має багато досить неприємних сторін, про які, можливо через політкоректність, не завжди можна казати вголос, але тем не меньше вони є. Це засилля мігрантів з Алжиру та країн Магребу, які вже настільки наростили свою присутність у Франції, що не мають потреби якось інтегруватись у французьке суспільство. І що б там не казали, а це правда, що злочинність концентрується в арабських кварталах, що на вулицях, навіть у центрах деяких міст, небезпечно через цих же арабів. Це правда, що вони чинять агресію: трощать зупинки, нападають на водіїв автобусів, зухвало ставляться до жінок... Це лише декілька прикладів. Якщо це протест, то проти чого? чому вони не протестують проти поганих умов життя у своїй країні? Чому вони це роблять у країні, яка їм нічого, в принципі, не винна, але яка все ж намагається сприяти їхній інтеграціі, допомогти їм. Ось що обурює! Більшість цих людей не працює і невідомо, чи хоче працювати. Напевно у Лондоні чі Нью-Йорку важче отримувати ні за що соціальну допомогу, а от у Франціі це робити легше, що призводить до певного паразитування. Тож на мою думку, міграція має регулюватись. Можливо, що мають бути певні преференціі кваліфікованим працівникам, а не за колоніальним принципом, як це часто відбувається: мешканці певних країн, що були колоніями даної європейської держави, мають більше можливостей легалізуватись, ніж мешканці інших, хоча ці останні можуть бути й більш кваліфікованими.
Щодо України, то вона занадто слабка, щоб дозволити собі ще й мігрантів. До того ж, мігранти до України це далеко не еліта інших націй, що не може зреалізуватись на Батьківщині. Крім того, якщо самі українці не поважають свої закони, то мігранти їх поважати не будуть тим більше. Тож великий потік мігрантів з Кавказу, наприклад, може призвести до певної дистабілізації. Наразі Україна потребує притоку кваліфікованих спеціалістів із Заходу, і вони вже тут є, а будівельників у нас поки вистачає і своїх. Тож я хочу сказати, що міграція до Західної Європи і міграція до України мають різну природу: в Європі вона викликана дорожнечею власної робочої сили і привабливим рівнем жіття, в Україні вона викликана дірявими кордонами та зовсім вже зубожілими сусідами, а також роллю своєрідного відстійника перед кордоном ЄС. В Європу поміж іншого, мігрує також і все краще, через проблеми самореалізації у власних країнах, а в Україну - всі ті, хто не змогли прорватись в Європу.
Дуже гарна стаття. Справа з українськими журналістами мабуть ще в тому, що вони самі мало мігрують. Хто трохи скоштував мігрантських харчів, автоматично стає толерантнішим. Особливо, якщо йому було скрутно в інших країнах і він отримував допомогу як від мігрантів, так і від місцевих. Слідкуватиму за подальшими дописами, Наталко!
Ви, пані Наталя, написали тут дуже дивні речі, з якими я принципово не можу погодитись. Політик з Австрії інтуїтивно відчуває, що його країні потрібні мігранти, але не має агрументів, щоб переконати у цьому своїх виборців ... І тут сам Бог посилає йому Вас, шановна, напередодні вручивши Вам через слугу Свого, британського журналіста, Книгу Мудрості, написану Пророком Франко-Естонцем! Сміх тай годі! Пробачте за іронію, але якщо я у чомусь переконаний, то я сам знайду потрібні аргументи. А от якщо я змушений переконувати людей у тому, у що сам не вірю - тоді мені справді без "шпаргалки" ніяк не обійтися. Ще раз пробачте, але особисто у мене з написаного Вами склалося враження, що той австрійський політик отримав чиєсь політичничне замовлення на пропаганду міграції, але сам він у необхідність такої міграції не вірить. І я не вірю. Бо життя свідчить про протилежне. Я сам - один з чисельної армії трудових мігрантів і тому знаю, про що кажу.
Ви пишите, що трудові мігранти виконують роботу, яку місцеві робити не хочуть. Це правда. Бо мова - про виключно низькооплачувану роботу! Так, Іван Прокопенко не погодиться будувати за $100 на місяць, а Мустафа ще й радий буде. Бо у його кішлаку це великі гроші! А тепер скажіть мені, хто у цій ситуації виглядає менш привабливо? - "Ледачий" Іван, що не хоче працювати за копійки? Нещасний жебрак Мустафа, що вже згодний на все, аби хоч якось прогодувати свою сім'ю? А може не названий по імені пан, що платить своїм робітникам по $100 на місяць, а потім збудоване ними житло продає за ціною $800-1500 за квадратний метр?! Може саме у цьому справжнє Коріння Зла?!
Бо насправді проблема трудової міграції - це проблема СУЧАСНОГО РАБСТВА!
Саме так! Раби необхідні тільки рабовласникам - тим, хто конвертують їхні піт і важку працю у чималі гроші і особистий комфорт. На ці самі гроші вони також наймають продажних політиків і всяких там "франко-естонців", щоб ті переконували єлекторат у просто таки життєвій необхідності Рабства у його сучасній формі. Але електорат чомусь не вірить. І тут з'являєтесь Ви, добровільна помічниця ...
Ітак, Мустафа приїхав до України, бо у його кішлаку місцевий бай платить своїм наймитам не більше $5 за місяць, а от у Києві його колега платить "аж" $100! Це ж у 20 разів більше!!! Правда, і ціни у Києві вищи, але ж не у 20 разів! Тож, Мустафа почувається цілком щасливим. А от Іван Прокопенко не поділяє його оптимізму - за радянських часів він отримував за таку саму роботу щонайменш у 2 рази більше. Тому на $100 він не погоджується, бо має відчуття власної гідності. Але хазаїн будівельної фірми плювати на це хотів - у нього вже є Мустафа і йому подібні. І доводиться нашому Івану їхати до Європи чи США, де за таку саму роботу платять ... - Правильно, у 20 разів більше! Мігрантам. А місцевим - ще у 2 раза більше. Тому місцеві - Джон, Франсуа, Ганс - не у захваті від появи у їхньому місті нашого Івана. Так, він працьовита порядна людина, але він зайняв робоче місце, що раніше належало їм! Бо він згоден працювати за $2000 на місяць, а для Джона це дуже мало - йому почуття власної гідності не дозволить на це погодитися! Що йому робити? - Так само як Мустафа з Іваном їхати шукати кращої долі? - Але куди їм їхати? - Вибір у них невеликий: Київ та кішлак Мустафи. От вони і змушені протестувати проти приїзду нашого Івана - чудового парубка, але чужого. Що у цій ситуації мусять робити місцеві політики? - Звісно, вони не можуть просто ігнорувати настрої своїх співвітчизників, що не вдоволені напливом мігрантів з України, Пакістану, Китаю, Африки і Латинської Америки. Але з іншого боку є могутні сили, дуже задоволені мігрантами, що згодні працювати за значно менші гроші. Звісно, це ті, на кого вони тут працюють. І інтерес цей не має нічого спільного з гуманітарним - це цілковито-шкурний інтерес, про який вони, звісно, не можуть говорити відверто, тому проштовхують через своїх "франко-естонців" аргументи накшталт старіння нації та необхідність "свіжої крові" і все таке інше.
Давайте розберемося. Почнемо зі "старіння нації". Чому європейські нації, які зовсім не вчора з'явилися, у другій половині XX століття раптом почали всі разом різко "старіти"? Чому нічого подібного не відбувалося раніше? Що кажуть нам про це "франко-естонці"? - Вони запевняють нас, що це - прямий наслідок того, що ми почали краще жити - не більше і не меньше! Мовляв, раніше середня тривалість життя у Європі складала близько 40 років, а тепер вона сягнула аж за 80. От і маємо "постарілу Євпропу"! І всіх цих пенсіонерів треба комусь утримувати! Ось чому, на їхню думку, Європі конче необхідні пакістанці і африканці з арабами - щоб забезпечити європейцям безбідну старість і спокійну смерть! Це все порожні балачки - я вже писав вище, кому і навіщо вони насправді необхідні. Зараз мова про "старіння Європейської нації". Чи справді воно є наслідком покращення рівня життя європейців?
Особисто я вважаю, що феномен "старіння нації" став прямим наслідком одного з ліберальних соціальних експериментів, що мав місце близько ста років тому з подачі все тих-же "франко-естонців". Я маю на увазі запровадження пенсій по старості.
Протягом тисячоліть люди у Європі, так само як і у інших куточках нашої планети, забезпечували собі старість, народжуючи і вирощуючи дітей. Саме дорослі діти потім утримували своїх пристарілих батьків. І ось на початку минулого століття хтось із "франко-естонців" вносить пропозицію, що мала дуже гарну назву: "Договір поколінь". Суть ідеї полягала у тому, щоб зобов'язати молодих і працездатних утримувати не лише своїх власних батьків але взагалі всіх пристарілих у своїй країні, маючи на увазі, що потім так само їх власну старість забезпечить наступне покоління. У такий спосіб було рішуче змінено саму сутність зв'язку поколінь: те, що раніше базувалося на взаємній любові батьків і дітей, було віддано на волю новоствореного бюрократичного відомства. З відповідними наслідками. І одним із наслідків стало те, що європейці стали народжувати меньше дітей – зник один із стимулів робити це. Навіщо народжувати дітей, якщо більше не діє тисячолітній принцип: ВЕЛИКА СІМ’Я – ЗАБЕЗПЕЧЕНА СТАРІСТЬ! Ось так «фракно-естонці» під балачки про соціальний прогрес встромили Європейській Нації ножа під ребро! І з того самого дня Європа раптом почала «старіти». Бо віднині нормою стало мати лише одну дитину на сім’ю. Добре, якщо дітей двоє. Але насправді для того, щоб нація не «старіла» дітей повинно бути щонайменьше троє, а краще четверо! У кожній сім’ї!!! Але тепер утримувати стільки дітей стало доволі важко, бо доводиться досить відчутну частину сімейного доходу віддавати у вигляді пенсійних відрахувань. До того ж, значна частина цих коштів піде не пенсіонерам, а на утримання чималого апарату чиновників з Пенсійного Фонду! Раніше як було: поки діти малі, батьки теж ще цілком можуть себе самі забезпечити. Потім діти підросли і вже не потребують стільки уваги до себе і тоді у батьків їхніх з’являється можливість вже про своїх власних пристарілих батьків попіклуватися. Так було раніше. З появою Пенсійного Фонду молодому подружжю доводиться не лише діточками займатися, але ще й пенсіонерів на собі тягнути – звісно, відриваючи крихти від дітей. За таких умов немає нічого дивного, що молоді подружжя не дуже налаштовані на другу, не кажучи вже про третю, дитину.
Є ще одна причина, чому Європа почала «старіти». І вона теж іде від «франко-естонців», що років 100 – 150 тому почали розповідати європейським жінкам, як жорстоко їхні чоловіки їх експлуатують – так розпочалася ідеологічна атака на тисячолітні традиції, за якими європейці розподіляли обов’язки у своїх сім’ях, які ліберали відтепер оголосили несправедливими. Результатом цієї злагодженої ідеологічної атаки стали не лише порівняння у правах чоловіків і жінок, але й те, що віднині жінки змушені працювати на двох робочих місцях: на роботі і вдома. Хто від цього виграв? – Знову ж, роботодавець, на якого віднині працюють обидва члени сім’ї, отримуючи разом ті самі гроші, що колись він платив лише чоловікові. Хто програв? – Звісно, жінка. Але найбільше програли її діти, бо мама більше не може весь свій час віддавати лише їм – мамі відтепер треба ще й на роботу ходити, а діточок – відводити до чужих людей у чужий будинок (дитсадок називається), де вони не відчувають любові до себе, де за ними доглядають хоч і професіонали, але зовсім чужі їм люди. А мама тим часом зайнята кар’єрним зростанням – щоб мати можливість купувати своїм дітям більше всіляких іграшок. А може було б краще, якби вона дала їм трохи більше своєї материнської любові?! Мати це інтуїтивно відчуває і вирішує цю ділему дуже просто – обмежує кількість дітей у своїй сім’ї. Так і для кар’єри краще, і легше одну-дві дитини, як їй здеється, забезпечити увагою і материнською любов’ю. Для цього суспільство надає їй необхідні можливості у вигляді засобів контацепції а також послуги абортаріїв. Мати проживе відносно щасливе життя, зробить непогану кар’єру, поміняє кількох чоловіків, від яких і народить одну-дві дитини. А потім підійде старість і тут вона дізнається, що забезпечити цю старість нікому, бо за цей час Європа чомусь стрімко «постаріла». Бо не одна вона така «розумна» – подібним чином прожили своє життя ще десятки мільйонів інших жінок: жили для себе, робили кар’єри, по кілька разів виходили заміж і розлучалися, не замислюючись, як це позначиться на їхніх дітях – жили так, як їх навчили «франко-естонці». Але ті у своїх книжках та «глянцевих» журналах чомусь нічого про такий фінал не писали ... Тепер вони пишуть, що для того, щоб врятувати ситуацію, Європі конче необхідно завозити мігрантів з Африки та Азії – щоб замістити ненароджених євроейськими жінками. Це мені нагадує лікарів, що колись намагались лікувати сіфіліс, інфікуючи своїх пацієнтів ... малярією (!!!).
На мою думку, масова міграція, що відбувається зараз – це один з проявів повного краху Лібералізму як Ідеї. Ідеї, що подібно Марксизму-Ленінізму дуже багато обіцяла, але обіцянок своїх так само не виконала. Бо реально обслуговувала і продовжує обслуговувати інтереси лише доволі невеликої частини європейського суспільства – тих, кому належить переважна більшість всього у Європі, на кого європейці протягом останніх 150 років працюють, забезпечуючи їм надзвичайно високий рівень життя. Ці люди вже майже зжерли Європейський етнос і тепер намагаються замінити його ще більш смачними мігрантами, що вже сьогодні раді працювати за значно меншу винагороду. Вони не будуть протестувати, якщо завтра ця нагорода почне зменшуватися, бо не вміють цього робити – їх від самого народження вчили іншому – покірності. Бо вони – справжні сучасні раби. Про це свідчать хоча б наведені Вами цифри: сума податків, які сплачують мігранти зі Східної Європи, на 37% вища ніж соцгарантії, які вони отримують. Звісно, такі люди Британії конче потрібні. А от що стоїть за іншими наведеними Вами цифрами? Ви пишете, що сума податків, виплачених народженими у Британії, на 20% меньше за отримані ними державні виплати. Про що це говорить? – Особисто мені – про доволі високий рівень безробіття серед «місцевих». Про те, що значна частина їх зараз живе за рахунок держави. Змушена так жити! Звідки ця впевненість, що ці люди будуть роками сидіти на шиї у своєї держави але не підуть працювати на будівництво?! А може справа у тому, що на будівництві справді платять дуже мало? Може замість того, щоб завозити до Британії згодних на все африканців та пакістанців, треба всього лише примусити роботодавців підвищити платню на так званих непопулярних робочих місцях? Знаєте, у Нью Йорку прибирання сміття – робота, на яку дуже дуже важко влаштуватися. Вона фактично контролюється лише однією етнічною групою – італійцями. Бо приносить величезні прибутки. Китайця сюди просто не пустять. Не бачив я серед прибиральників і жодного афроамериканця – попри всі закиди про расизм і все таке інше. Ця робота – тільки для італійців! У Сполучених Штатах – країні, що є стандартом політкоректності і боротьби з будь-якими проявами дискримінації! Ось як треба вирішувати і проблему «старіння» націй і інші проблеми, породжені Лібералізмом! – Просто послідовно дотримуватися ринкового принципу у питанні ціноутвронення на ринку праці! Ніхто не хоче виконувати цю роботу? – Так запропонуйте кращу ціну! А те, що пропонуєте Ви, шановна, має відношення скоріш до контрабанди, ніж до саморегульовоної ринкової системи.
Мігрант їде до чужої йому країни не тому, що йому на місці не сидиться – їде тому, що на Батьківщині йому не дають жити достойно. Він сповнений світлих надій. І життя у Європі спочатку здається йому справжнім Раєм на землі – порівняно з суворими реаліями життя вдома. Він радий-радісінький будь-якій роботі, бо тут платять значно більше, ніж він отримував в Україні від українського «бая». І не здогадується, що потрапив до лап такого самого «бая» - тільки вже європейського. Євро-«бай» знає, що українець згоден на все і використовує цю обставину з максимальною для себе користю. Українця змушують підписувати різні папери, зміст яких йому відомий лише зі слів свого «бая» - місцевої мови наш україніць, звісно, не знає. Дуже часто у ролі «бая» виступає його колишній співвітчизник, що емігрував сюди ще у 70-ті чи наприкінці 80-х. Ці – найжорстокіші! Мій приятель, що працює у так званому «російському» ресторані, розповідав, що власник відбирає у офіціантів навіть їхні «чайові» - попри всі звичаї і закони цієї країни. А тим, хто намагається протестувати, відповідає: «Не подобається? Я вас тут не тримаю!» І люди терплять, бо мови не знають, а за все треба платити – у тому числі і за житло. От і змушені все терпіти. А місцеві терпіти не стануть, бо знають, куди у разі чого звернутися. Тому «баї» їх намагаються на таку роботу не брати – з мігрантами їм на багато зручніше. Бо згодні бути рабами. Згодні заради своїх сімей.
Ось у чому сутність проблеми! А Ви розповідаєте нам про те, як виграє Європейська культура, злившись з Індійською чи японською, як буде гарно, якщо на Україні будуть жити китайці, у Росії – пакистанці, а у Британії – українці! І як виграє Київ, якщо поряд зі Святою Софією постане падога або мечеть з мінаретом! За інших умов я б посміявся над Вашою пропозицією, але чомусь мені не до сміху. Бо сміх цей буде – крізь сльози.
Дівчино, маєш розум, інтелект, гострий язик та мудрості нема. Перечитай Біблію, можливо задумаєшся - куди йдеш? за ким?