Відгомін чилійського землетрусу
|2010-03-02, 7:52
«Перепрошую, що не відписала одразу. У Сантьяго досі хаос. Зі мною усе більш ніж гаразд. Для мене цей землетрус - лишень безлад у квартирі. На жаль, не все так добре для багатьох чилійців. Та нас виховують так, що кожен за своє життя має пережити 3-4 такі катастрофи. Тож, як і будівлі, ми морально готові до землетрусів. Утім, це лихо дійсно було незвично руйнівним, і ми повною мірою не усвідомлюємо його наслідків. Надзвичайно сумно бачити, на що перетворилися прекрасні пляжі, дивитися на знищені містечка, а ще гірше - споглядати за безпорадністю людей, не маючи змоги їм допомогти. Але, як завжди, ми впораємося». - Після двох діб мовчання моя чилійська подруга нарешті вийшла на зв'язок. Щойно я почула про землетрус поблизу Сантьяго (мабуть, саме таким чином підсвідомість заперечує непідтверджену негативну інформацію), згадала, як вона ж розповідала, що після Великого Чилійського землетрусу 1960-го - як його тепер називають - у Чилі будують сейсмостійкі споруди. Почувши серед ночі поштовхи, населення має чіткі інструкції того, що треба робити. Той Великий Чилійський землетрус з магнітудою 9,5 балів був найсильнішим на планеті у ХХ-му столітті. Тоді загинуло до 6 тисяч людей, а 2 мільйони втратили житло.
У листі подруги мене найбільше зачепила фраза «кожен за своє життя має пережити 3-4 катастрофи». Тільки лінивий нині не згадує, що недавній землетрус у Гаїті забрав, за різними підрахунками, до 230 тисяч життів, ще 300 тисяч поранено і мільйон втратили домівки. Його потужність становила 7,7 балів за шкалою Ріхтера. Магнітуда чилійського землетрусу, що стався минулої суботи, - 8,8 балів. Підтверджена загибель понад семисот людей. Це багато, адже мало загиблих не буває... І кількість жертв може зрости. Масштаби втрат і руйнувань - не порівняти, але втриматися від порівняння складно. Упродовж двох місяців стихійне лихо зачепило найзаможнішу країну Латинської Америки Чилі і найбіднішу - Гаїті.
У тому, що землетруси, повені, цунамі й урагани будуть нагадувати про себе частіше, сумніваються хіба поодинокі прихильники теорії змов, котрі вірять, ніби глобальне потепління вигадали уряди та корпорації, які хочуть нажитися на зелених технологіях і відволікти виборців від важливіших проблем.
Я ж бо сумнівів не маю. Після провалу саміту в Копенгагені та неприхованого опору промислових держав серйозно боротися зі змінами клімату - питання не в тому, як запобігти загрозам і змінам, а як, банально, зменшити кількість жертв.
Коли минулого літа Греція учергове намагалася приборкати лісові пожежі, вчені-екологи заявили, що кожного літа температура зростає, а вітер стає сильнішим; до займань треба звикнути, але головне - цілковито змінити систему пожежогасіння. Починати з найпростішого - збільшити кількість пожежних частин. Наприклад, у Греції, їх лише 270, хоча в деяких північних країнах, де немає ризиків лісового займання, цифра сягає шести тисяч. Звісно, сьогодні грецьким урядовцям разом із фінансистами з Брюсселю, котрі рятують республіку від економічного колапсу, не до вогнеборців. Їм би залатати інші діри. Тож одна з найбідніших старожилів ЄС знову ризикує постраждати від вогню більше за своїх багатших середземноморських сусідів.
Та що нам Європейський Союз чи навіть Латинська Америка. Якщо мені таки не пощастить пережити природну катастрофу раз на життя, хоч як я не намагатимуся пригадати уроки з цивільної оборони, погано уявляю, що треба робити під час пожеж-повеней-землетрусів. Звісно, нам пощастило жити в іншій кліматичній зоні, але ж хто знає, як довго? Якщо слова «тайфун» чи «торнадо» звучать геть екзотично, до хуртовин і штормів готуватися треба. В Україні протягом останніх років мало не щоразу трохи більша кількість опадів призводить до природних катаклізмів.
Годі сподіватися на створення інфраструктури. (Я не маю на увазі наявності гелікоптерів, якими політики швидко дістаються місця катастрофи. Цей досвід ми перейняли швидко.) А як щодо моральної підготовки населення до катаклізмів? Коли випадає забагато снігу чи надто рясний дощ, я волію сподіватися, що відповідальний чиновник попередить мене, принаймні, не виходити на вулицю чи не користуватися тією або іншою заметеною трасою. Краще повірю засторозі, ніж обіцянкам «докласти зусиль та все швидко полагодити» і «тримати стихійне лихо під контролем».
