Історія купальника в XX столітті

Виставка купального костюма XX століття Лондонського музею моди та тканин демонструє еволюцію ставлення до тіла людини під впливом змін у соціальних, сексуальних та культурних поглядах.

Мало який жіночий одяг викликає більше скандалів, сперечань та емоцій, ніж купальник, особливо напередодні літніх відпусток.

Нещодавно британська компанія-постачальник біодобавок для фітнесу Protein World викликала обурення громадськості рекламним плакатом, на якому модель у бікіні запитує "А ваше тіло готове до пляжу?"

Більше 50 тисяч людей підписали онлайн-петицію, вимагаючи прибрати рекламні плакати зі станцій Лондонського метро. Ця акція протесту знову нагадала про незручні асоціації із тілом людини, які викликає купальний костюм. І це не дивно. Бікіні, більше ніж будь-який інший одяг, скидає соціальні норми та висуває на передній план фізичну зовнішність.

Виставка, яка відкрилась у Лондонському музею моди та тканин, наочно демонструє, що купальник – це не лише маркетинговий інструмент просування образу ідеального тіла. Протягом останнього століття він зіграв ключову роль на шляху звільнення від культурних, соціальних та сексуальних стереотипів.

На виставці під назвою "Стиль Рив'єри" зібрано найрізноманітніші предмети пляжного одягу з початку минулого століття до сьогодення. Отже, коли наступного разу ви одягнете купальник, усвідомте, ви не просто відкриваєте деяку частину тіла, ви демонструєте десятиріччя технологічного та соціального прогресу.

"Пляжний костюм – це не просто модна тенденція, це барометр сором'язливості суспільства протягом всього XX століття, як з жіночої перспективи, так і з чоловічої", – розповідає куратор виставки Доктор Крістіна Бойдел. "Цікаво те, що купальник по суті перетворився на білизну, він і є білизна, яку одягають на людях, але тільки в певному місці".

Відпустки у нашому сучасному розумінні, які з'явилися спочатку у Великій Британії, а пізніше й за її межами, завдяки розвитку доступного туристичного бізнесу, дозволили нам звільнитися від багатьох заборон. "Людям завжди подобалося відправлятися у відпустку, тому що вона дозволяла відчути більшу свободу. На канікулах можна носити розпущене волосся, експериментувати з одягом та зважуватися на речі, які ми ніколи не зробили би вдома", – пояснює доктор Бойдел.

"Стиль Рив'єри" відкриває глядачам біля 200 купальних та пляжних ансамблів, що демонструють еволюцію нашого дозвілля та фізичної свободи. Виставка досліджує 100 років пляжної культури від узбережжя Англії то Лазурного Берегу.

Серед її експонатів – надзвичайно важка шерстяна купальна сукня едвардіанської епохи, буркіні (купальний костюм мусульманок, який вкриває все тіло жінки крім ступень, долонь та обличчя. – Ред.), курортний одяг середини століття, вироби з лайкри та купальники, які були заборонені на Олімпійських іграх. Вони відкривають дивовижний погляд на те, як у суспільстві змінюється уява про пристойність.

Наприклад, до середини 30-тих років минулого століття чоловікам не дозволялося оголювати груди на пляжі, а пуп, як жіночий, так і чоловічий, виявлявся надто "анатомічною" частиною тіла, аби його можна було демонструвати на людях майже до кінця 50-тих.

Тканина, яка змінила погляди суспільства

Оголення тіла на початку минулого століття почало відбуватися із приголомшливою швидкістю. Якщо у 1900-тих дами пірнали в море у шерстяних купальних костюмах з довгою спідницею, чорними панчохами, ботами на шнурках та чіпцем, то всього через 50 років, вони сміливо з'являлися на пляжі у бікіні, що не відрізнявся від звичайної натільної білизни.

"На початку минулого століття було цілком нормальним як для жінок, так і для чоловіків, купатися в костюмах, які майже не відрізнялися від повсякденного одягу, включно із взуттям", – пояснює колекціонер Джоан Гарні, яка позичила виставці один з ансамблів. "Більше того, у такому одязі можна було знаходитися лише в воді, гуляти так по пляжу вважалося дико непристойно".

Одною з перших за звільнення жінок від небезпечно важких купальних костюмів виступила австралійська професіональна спортсменка Аннет Келлерман. У 1907 році вона з'явилася на пляжі у створеному власноруч купальнику, який щільно облягав тіло від шиї до колін, і її миттю заарештували за непристойну поведінку. У відповідь Келлерман промовила свою відому фразу: "Я не можу плавати в одязі, якій не вміщується на мотузку для білизни".

"У певному сенсі історія еволюції купальника – це історія тканини, від її інновацій приходять соціальні зміни", – говорить Доктор Бойделл. "Виставка показує, як технологічний прогрес у виробництві тканин справив величезний вплив на звільнення тіла. Перші спроби були направлені на розробку тканини, яка не провисала би і не важчала від води. Пізніше виробники почали працювати над поліпшенням посадки купальника та його впливом на швидкість плавця.

Виставка також присвячена дослідженню гламурної пляжної культури, яка вперше з'явилися на французькій Рив'єрі в 1920-тих роках і була негайно підхоплена всюди від Скарборо до Саутенда (популярні курорти Англії. –Ред.) . Модні тенденції, вперше помічені на Рив'єрі майже століття тому – біло-сині бретонські смужки, сонцезахисні окуляри, сарафани і топи на бретельках – і сьогодні залишаються обов'язковим "мастхевом" літнього гардеробу будь-якої модниці.

Сила та впевненість у своєму тілі

Саме на Рив'єрі з'явилася ще одна модна тенденція. Пляж перетворився на світський салон, де можна проводити час просто так, а не лише заради того, аби пірнути у море. Це також мало вплив на розкріпачення жіночого одягу. Пляжна піжама, моду на яку запровадила Коко Шанель, дала жінкам шанс ще у 1920-тих одягнути брюки на людях, і цей тренд швидко вийшов за межі пляжу.

"Коко Шанель одягнула жінок у брюки, і відтепер вони могли вільно рухатися і бігати", – розповідає Даніель Гарселон, головний управляючий мережі готелів Société des Bains de Mer у Монте-Карло (одна із найстаріших європейських компаній у сфері люксового туризму. – Ред.), серед постійних гостей якої були Жан Кокто, Пікассо, Дягілєв та Коко Шанель. "Вона ввела у моду засмагу, спортивні ігри, чоловічий одяг та короткі зачіски. Вона зробила модну революцію для молодих сучасних жінок, а пляжна культура стала величезним стимулом емансипації".

На зміну флепперам Коко (молоді емансиповані дівчини "ревучих" 20-тих. – Ред.) прийшла одягнута у бікіні Бріжіт Бардо, і купальник назавжди став невід'ємною частиною сексуальної привабливості. За висловом доктора Бойдел, час від 60-тих до 90-тих – це "прекрасна ера тіла".

Одним з експонатів виставки також став відносно скромний купальний костюм, який одягала Міс Великої Британії 1965 року. "На початку 80-тих купальник перетворився на два крихітних клаптика одягу з високим вирізом плавок. Його "меседж" був доволі ясним: це ваша справа зробити своє тіло придатним для бікіні".

Доктор Бойдел вважає, що сьогодні у моду знову повертаються атлетичні форми і прийняття жінками свого тіла. Саме це і намагалися підкреслити опоненти реклами Protein World. "Ідея "підготовки тіла для пляжу" вже неактуальна. "Сьогодні головним стимулом інновацій стає конкуренція серед виробників пляжного одягу, а також бажання навчити людей пишатися природньою красою свого тіла".

Це тенденція, вважає Прія Бол, агент із закупівель магазину купального одягу та білизни Harvey Nichols.

"Треба завжди пам'ятати, що у купальнику клієнтка може почуватися вразливою та невпевненою, адже вона відкриває своє тіло. Пані Бол також наголошує, що останнім часом жінки стали більш впевненими в своєму тілі. Вони навчилися приймати його таким, яким воно є, а досконалість пляжних форм вже немає такого значення, як раніше. "Сьогодні важливо зробити свою клієнтку безстрашно стильною та, найголовніше, впевненою в собі. Це дуже надихає".

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/culture/story/20150527-a-brief-encounter" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Culture</caption><url href="http://www.bbc.com/culture" platform="highweb"/></link></bold></italic>.