А чи завжди ви кажете правду, коли не брешете?

Тонка межа між правдою та брехнею стає крихкою. У політиці та бізнесі люди дедалі частіше вдаються до перекручування та приховування фактів, вважаючи таку поведінку цілком припустимою.

Не секрет, що політики постійно брешуть, але уявіть, що часто вони роблять це, говорячи чисту правду і нічого крім правди. Звучить абсурдно?

Але подумайте, що ми всі час від часу робимо те саме. Класичний приклад, коли мама запитує вас, чи зробили ви домашнє завдання, а ви відповідаєте: "Я написала твір по творчості Теннессі Вільямса".

Це може бути цілковитою правдою, але фактично на запитання про домашнє завдання ви не відповіли. Твір міг бути написаний давно, а уроки ви ще й не починали робити. І отже, своїй мамі ви збрехали.

Такий вид брехні, коли ви начебто говорите правду, але насправді обманюєте, є дуже поширеним. Англійською для нього навіть існує окрема назва - palter "кривити душею", "хитрити", "перекручувати факти".

Це явище дозволяє нам краще зрозуміти "сіру" зону між правдою і брехнею, та, можливо, також звідки взагалі походить звичка брехати.

Ми говоримо неправду майже постійно, попри те, що брехня вимагає від нас більших інтелектуальних зусиль, ніж правда.

Авраам Лінкольн якось пожартував, що "жоден із нас не має досить гарної пам'яті, щоби бути успішним брехуном".

1996 року дослідниця Белла Деполо порахувала, як часто люди брешуть. Вона виявила, що кожен із нас говорить неправду приблизно один-два рази на день.

Дослідниця попросила учасників експерименту протягом тижня записувати, скільки разів вони казали неправду, навіть якщо це була "біла" брехня.

Із 147 учасників лише сім заявили, що не збрехали жодного разу. Але чи казали вони правду?

А брехня, в якій зізналися інші учасники експерименту, була переважно невинною або навіть із добрими намірами: "Я сказала їй, що вона в чудовій формі, хоча насправді вона виглядала товстою".

Дехто брехав від ніяковості, приховуючи, приміром, факт, що їхнього чоловіка чи дружину звільнили.

Професор Деполо, яка вивчає психологію в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі, каже, що учасникам експерименту було досить важко визначити, як часто вони брехали, бо, як правило, брехня була такою пересічною, що вони й не помічали, що казали її".

Зовсім інша ситуація, коли брешуть, щоби маніпулювати людьми або навмисно вводити їх в оману. І це відбувається частіше, ніж ви припускаєте.

Інший дослідник Тодд Роджерс та його колеги вивчали поведінку політиків під час дебатів. Часто, щоб ухилитися від відповіді на запитання, вони зазначають якийсь інший правдивий факт.

Або ґрунтують свою відповідь на тому, що начебто є очевидною істиною, хоча в дійсності це не так.

Політики роблять це постійно, каже Роджерс, який досліджує поведінкову психологію у Гарвардській школі Кеннеді. Він та його колеги вирішили зайнятися цим питанням глибше.

Вони з'ясували, що введення в оману нібито правдивим висловлюванням є дуже поширеною тактикою ведення перемовин.

Понад половина зі 184 керівників підприємств, які взяли участь в їхньому дослідженні, визнали, що регулярно вдаються до неї.

Крім того, дослідження показало, що цю тактику вони вважають більш етичною за відверту брехню.

А от ті, кого такі висловлювання ввели в оману, не бачать різниці між ними та справжньою брехнею, підкреслює Роджерс.

Виявити оманливий "факт" насамперед складно, коли висловлення, на перший погляд, здається цілком правдоподібним.

Коли британська лейбористська партія запропонувала знизити віковий ценз на виборах, у своєму агітаційному ролику вона проголошувала: "Вам 16. Ви маєте право одружуватися, служити в армії та працювати повний робочий день".

Однак після того, як команда фактчекінгу BBC перевірила цю інформацію, не все виявилося правдою.

Поступити на службу в армію у віці 16-17 років можна лише з дозволу батьків, так само як і для того, щоб одружитися, за винятком Шотландії.

Від 2013 року 16 і 17-річним особам не дозволено працювати повний робочий день в Англії, але з деякими обмеженнями це можливо в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії.

І навіть коли ми помічаємо недостовірну інформацію, соціальні норми часто не дозволяють нам докопуватися до істини, як це вміють робити деякі допитливі журналісти.

Перекручування фактів притаманне не лише промовам політиків.

Ось, наприклад, агент з нерухомості. На запитання покупця, скільки цінових пропозицій було зроблено по певному будинку, він відповідає, що було багато запитів, хоча чудово знає, що цей об'єкт не користується популярністю.

Або продавець уживаних автомобілів, який зазначає, що авто швидко завелося минулим морозним ранком, умовчуючи про те, що воно зламалося тижнем раніше.

Й агент, і продавець автівок фактично не брешуть, але вони майстерно приховують від покупців справжній стан речей.

Поширеність такої тактики, мабуть, пояснюється тим, що наші цілі часто суперечать одна одній.

"З одного боку, ми намагаємося вигідно продати будинок чи автомобіль, а з іншого, хочемо, щоби нас вважали чесними та порядними людьми", - пояснює Роджерс.

Перекручуючи факти, але уникаючи відвертої брехні, люди впевнені, що вони не поводяться безчесно.

"Ми доводимо їм, що вони помиляються", - каже Роджерс.

Справа в тому, що така точка зору спричинює багато проблем у сучасному суспільстві.

Люди втомилися від постійної брехні, і довіра до політиків різко падає. Одне опитування 2016 року показало, що британці довіряють політикам менше, ніж агентам нерухомості, банкірам та журналістам.

Роберт Фельдман, психолог і автор книжки The Liar in Your Life "Брехун у вашому житті", вважає цю кризу досить тривожною, як на особистому, так і на суспільному рівні.

"Коли нам брешуть люди при владі, це руйнує нашу впевненість у політичних інститутах та поширює скептичне ставлення до політиків та їхніх справжніх мотивів", - пише автор.

Брехня очевидно слугує підступним соціальним цілям. Вона прикрашає факти та допомагає уникнути відповіді на незручні запитання. "Брехати - нечесно, це перешкоджає демократичним принципам, але саме так влаштована людська психіка", - зазначає Роджерс.

Ми вчимося говорити неправду з раннього дитинства. Розповідаємо дітям про зубних фей та Санта-Клауса і спонукаємо їх дякувати за подарунок, який їм не сподобався.

"Ми намагаємось передати дітям досить суперечливі моральні принципи", - зазначає Фельдман.

"І зрештою вони усвідомлюють, що хоча бути чесним - важливо, іноді цілком припустимо і навіть правильно збрехати".

Отже, коли якісь факти здаються вам дивними або хтось наполегливо ухиляється від відповіді, будьте уважні, можливо, це - правда, за якою прихована брехня.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.