"Побачити на власні очі" - фотограф з США, який побував на Донбасі

Із Джеймсом Спренклом ми познайомилися, їдучи до Дебальцевого наприкінці 2014-го року. Для якого, як потім виявилося, то були останні дні під захистом українських військових.

Джеймс щойно приїхав до Україні і, судячи з одягу, ще не знав, що таке українська зима.

Попереду на нього чекали ще багато подій, які тепер вважають частиною новітньої української історії.

Вже після повернення додому американський фотокореспондент в інтерв'ю ВВС Україна поділився своїми спогадами про них.

Фотогалерею із його знімками можна <bold><link type="page"><caption> переглянути тут</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/multimedia/2016/06/160324_sprankle_gallery_rl" platform="highweb"/></link></bold>.

ВВС: Чому ти вирішив приїхати до України?

Джеймс Спренкл: Я вирішив зробити це у грудні 2014-го. Спершу я планував повернутися до Південного Судану, але тамтешня влада видала ордер на мій арешт - не знаю, за що - тож я здав свій квиток. Але немає лиха без добра, адже мене завжди більше цікавили країни колишнього Радянського Союзу.

Окрім того, війна в Україні мені видавалася неймовірно значимою подією світового масштабу. Нове дихання Холодної війни, збройний конфлікт на європейських землях, повернення Росії як глобального центру впливу. Я просто хотів побачити усе це на власні очі і задокументувати. Тож моє рішення не було складним.

ВВС: Скільки часу ти провів в Україні?

Джеймс Спренкл: Загалом я пробув там понад 10 місяців. Більшість того часу я провів на Донбасі.

ВВС: Пригадуєш, якими були твої перші враження?

Джеймс Спренкл: Хоч я і був у Європі, Україна викликала дещо інші почуття. Це направду унікальна країна. Нині Україна відображає певну частину історію, яку більшості інших європейських народів не довелося пережити. Хоча після подорожі до Львова я почав усвідомлювати, наскільки розмаїтою є ця країна.

Я також був вражений тим, наскільки сильно минуле впливає на сьогоденні дискусії і хід думок. Я маю на увазі оповіді про козаків, образ Бандери, плакати Сталіна...

ВВС: Як твої ці враження змінилися ближче до часу, коли тобі треба було залишати країну?

Джеймс Спренкл: Мені стало дуже комфортно жити та працювати у Києві і на сході України. Почало з'являтися відчуття, ніби ти вдома.

ВВС: Розкажи про важливі події, свідком яких ти став.

Джеймс Спренкл: Січень і лютий 2015-го, коли проросійські сили захопили Донецький аеропорт та Дебальцеве.

ВВС: Чому ти вважаєш ці події важливими?

Джеймс Спренкл: Ті події були останніми масштабними наступами цієї війни. Відтоді, як на мене, ніяких суттєвих змін на Сході не було.

Солянка, безвихідь і корупція

ВВС: Що із побаченого вразило тебе найбільше?

Джеймс Спренкл: Перебування у зоні бойових дій супроводжується постійними емоціями - і хорошими, і поганими. Споглядання смерті, руйнування і відчаю завдає серйозної емоційної шкоди. Попри це, найбільше, напевно, мене все ж вразила людська доброта. Особливо доброта до когось, кого вони ніколи до того не бачили, і особливо у "ДНР".

Це те місце, де бути американцем зазвичай означає, що на вас навішуватимуть шаблони або підозрюватимуть у шпигунстві. Тож сприйняття не завжди добре. Пригадую, як я висвітлював парад до 9 травня у Донецьку. Сильно періщив дощ, і усі промокли та змерзли. Жінка, яка дивилася парад і розмахувала прапором "ДНР", запитала, звідки я родом, і навіть взнавши, що я американець, схопила мене і посадила під свою парасолю, аби я не мокнув.

Це здалося мені прекрасним, бо у день, настільки сильно просякнутий проросійським запалом, на звичайному людському рівні для тієї жінки я був просто молодим чоловіком, який намокнув та змерз.

ВВС: Що першим спадає тобі на думку, коли хтось згадує про Україну?

Джеймс Спренкл: Сало і солянка. Я завжди першим ділом думаю про їжу. Але, на жаль, після того я думаю про брутальну безвихідь на Сході і корупцію, яка, здається, пронизує усі аспекти українського життя.

Я зустрічав людей, які дуже сильно вірять у свою країну, у те, що зміни настануть. Але я все одно не бачу ніякого покращення.

ВВС: Що ти можеш сказати про людей на Донбасі, у Києві, в інших місцях, де тобі доводилося бувати?

Джеймс Спренкл: Люди на Сході, поблизу лінії конфлікту, справді демонструють людську здатність до долання стресів, пов'язаних із війною. Це вражає. Мені також було цікаво спостерігати за тим, як кожен впорався із війною, що опинилася на порозі їхніх домівок.

Іноді цивільним і солдатам доводилося вдаватися до самолікуванням наркотиками і/або алкоголем, аби дати собі раду у зоні воєнних дій. Але частіше люди просто знаходили у собі якісь сили, щоб продовжувати жити, доглядати за сім'ями, працювати, якщо є робота, і, як і раніше, дотримуватися принаймні подоби "нормального" життя.

Київ має те відчуття міста. Життя у ньому вирує, і не думаю, що війна завжди була першим, що спадало на думку його жителям. Зокрема і влітку 2015 року, коли ситуація справді загострилася.

Багато цікавих історій

ВВС: Чи мав ти справу з українськими військовими?

Джеймс Спренкл: Я спілкувався з українськими військовими багато разів - прес-офіцерами, охоронцями на блок-постах і вояками, що билися на передовій.

У липні 2015-го я провів тиждень у Пісках із 93-ю бригадою.

ВВС: Як вони ставилися до тебе?

Джеймс Спренкл: В основному до мене ставилися добре і з повагою, або просто ігнорували. Під кінець тижня у Пісках у мене було враження, що я намертво приклеївся до хлопців із бригади.

Вони довіряли мені до певної міри і відкривалися.

ВВС: А як щодо бойовиків "ДНР"?

Джеймс Спренкл: Зблизитися із солдатами "ДНР" мені було набагато складніше. Причини цьому очевидні, оскільки та юрба бачить США не у хорошому світлі.

Багато разів мене називали шпигуном. Це подавалося як у вигляді жарту, так і у вигляді серйозного осуду. Але загалом, окрім випадку, коли мене затримали на блокпосту під час першого в'їзду на неконтрольовану урядом територію, стосунки із проросійськими силами складалися нормально.

Я думаю, цьому справді сприяло те, що я - не українець. Як відомо, до українських журналістів, які відкрито передавали інформацію із Донецька, могли ставитися досить жорстко.

ВВС: Що, на твою думку, стало справжньою причиною конфлікту?

Джеймс Спренкл: Чесно кажучи, я насправді не думаю, що повинен намагатися відповісти на це запитання. У мене є власна думка з цього приводу, але відповідь буде надто складною, оскільки є багато учасників (політики, військові, активісти) із різними порядками денними, які сформували війну такою, якою ми знаємо її сьогодні. За моїми відчуттями, багато із цього зазнало надзвичайного впливу пропаганди, яку поширюють з обох боків конфлікту.

ВВС: Чи помітив ти якісь суттєві зміни в українському суспільстві за час, який провів у країні?

Джеймс Спренкл: Я не був в Україні до війни, отож не міг засвідчити змін, порівняно із часами Януковича. Хоча, на мою думку, я бачив, як розвіялися деякі пост-майданні надії українців через корупцію, яку не вдалося подолати, та війну, що затягнулася.

ВВС: Чи повернешся колись до України?

Джеймс Спренкл: Однозначно. В Україні ще багато цікавих історій, які можна розповісти на противагу тій картині, яку можуть змальовувати міжнародні інформагенції.