"Я не можу припинити красти"

Дрібні крадіжки у магазинах типові для підлітків, що прагнуть вихвалитись перед друзями. Але для однієї жінки, яка уже понад двадцять років краде дрібнички, це нав’язлива звичка, руйнівна для життя.

Уперше Лора (ім’я змінене) зробила це, коли їй було сім: батько подружки попросив її сховати дещо в кишені, поки вони разом ходили по магазинах.

За кілька місяців ситуація погіршилось: вона вже цупила іграшки з шафок однокласників чи з домівок, коли заходила до когось у гості. Це були дрібнички, такі як резинка для волосся чи олівець.

"Я робила це переважно тому, що хотіла мати цю річ. Я просила батьків, щоб вони мені це купили, а якщо вони відмовляли, я просто це брала".

Як розповідає Лора, саме так і розвинулась її залежність, яку вона тепер вже не контролює.

Вона краде щось майже кожного дня – від косметики та одягу до варення чи підгузків. Часто тоді, коли з нею двоє її малих дітей.

Перш ніж залишити роботу, щоб їх виховувати, вона крала "гроші з каси або з сумочок колег" на роботі.

"Якщо я можу щось узяти, візьму. Це непереборне бажання. Щось у моєму мозку каже: бери, адже ти хочеш це мати".

"Нещодавно я була вдома у подруги і побачила спідницю, яка мені сподобалась. Я тоді її не взяла, бо не було нагоди. Але вона мені запам’яталась, тож я придумала, як прийти туди ще раз і забрати її – і так і зробила".

Залежність від адреналіну

Лора вважає, що ніхто з друзів та рідних не знає про її залежність, вона не хоче розповідати про неї чоловіка.

"Не думаю, що він зрозуміє. Це досить незручно. Мені соромно".

Саймон Стівенс, провідний консультант служби допомоги у подоланні залежностей Addictions UK, не здивований.

Він запевняє, що багато людей із залежністю почуваються так само.

На його думку, патологічна потреба щось красти набагато розповсюдженіша, ніж нам здається.

"Це справжня залежність, що має той самий корінь, як і алкоголізм чи ігроманія. Ці люди крадуть зовсім не тому, що хочуть збагатитися, а тому, що їхня підсвідомість штовхає на це".

"На емоційному рівні, вони хочуть відчути приплив адреналіну, а потім дофаміну – це стається після успішної крадіжки. Єдиний спосіб задовольнити бажання – піддатися їм".

"За сплесками емоцій залежна людина не бачить, що від її дій потерпають інші".

Докори сумління

Як розповідає Лора, докори сумління їй знайомі, але мають певні межі.

"Коли я щось беру, то часто почуваюся винною. Особливо якщо взяла це у друга чи знайомого. Та якщо крадіжка з великого магазина, мені вже не так соромно. Думаю, її навіть не помітять. Вони вже і так заробляють багато грошей".

Загалом, щорічні збитки від таких крадіжок у Британії складають понад 300 млн фунтів (близько 420 млн доларів США), за даними Британського консорціуму роздрібної торгівлі. Останнього року вартість усього вкраденого з британських магазинів сягнула найвищого рівня за десятиліття.

Відтак компанії змушені вкладати більше грошей у страхування, що свою чергою може призводити до зростання цін для всіх покупців.

На основі даних, почутих від Лори, наш кореспондент підрахував, що наразі вона вкрала товарів на суму близько 100 тис. фунтів (140 тис. доларів США).

Це її дещо здивувало, "але не надто – адже я й справді краду давно і багато".

"Коли я приходжу додому і оглядаю усе, що в мене є, я задоволена – стільки всього нового й хорошого!"

Боротьба з собою

Після крадіжки їй добре, але в процесі вона сильно хвилюється.

"У мене калатає серце. Мені страшно. Я завжди бігаю поглядом по магазину. Чи є хто поруч? Чи не стоїть хто за моєю спиною? Хвилин 20-25 я тиняюсь по рядах, як параноїк".

За словами Лори, вона більше не хоче бути злодійкою і вирішила з цим зав’язати.

"Я переживаю, що мої діти перейматимуть мої погані звички і теж крастимуть. Мене би це вбило".

"Іноді я спеціально міняю сумочку, виходячи з дому, – беру найменшу, щоб туди нічого не влізло. Але зазвичай я все одно вигадую, як щось вкрасти".

Дільничний лікар направив Лору на когнітивно-поведінкову терапію. Вона пройшла вже дванадцять сеансів, де її вчили стратегіям подолання нав’язливих бажань.

Одна з таких стратегій – написати на картці п’ять головних причин не красти, носити цю картку з собою і перечитувати, коли виникає спокуса.

Як каже Лора, пару тижнів це діяло, але потім вона знову взялася за старе.

Зараз вона сподівається, що їй допоможе гіпноз.

За крадіжки, що повторюються, британські закони передбачають максимум піврічне ув’язнення. Лору двічі ловили на гарячому в одному й тому самому магазині, але жодного разу не звертались до поліції.

"Не можу уявити, щоб мене посадили. Навіть думати про це не хочу", – каже вона.