Що робити під час вуличних нападів

Напади таких масштабів, як у Парижі, де загинули 129 людей і постраждали понад 400, трапляються вкрай рідко. Влада готується до надзвичайних подій, але що можна порадити звичайним людям?

Будьте готові

Багато з тих, хто вцілів під час нападів у Парижі, згадували, що прийняли перші постріли за феєрверк. Це досить типово, каже Джон Ліч, психолог та військовий інструктор з техніки виживання.

Люди, які не очікують почути пострілів, думатимуть, що це щось інше, бо постріли не вписуються в їхні очікування.

"Ми реагуємо на модель у нас в голові, а не безпосередньо на те, що відбувається, і це робить нас вразливими", – пояснює він.

За час, необхідний на усвідомлення реальної ситуації, можна втратити життя. Втім, якщо людина наперед продумала кілька можливих найгірших сценаріїв, це пришвидшує розуміння ситуації. "Слід лише спитати себе: якщо щось піде не так, що я робитиму?" – радить пан Ліч.

Прийшовши до ресторану чи кінотеатру, люди зазвичай не дивляться, де там аварійні виходи. Але знання про це може виявитися рятівним. Під час нападу в концертній залі "Батаклан" охоронець вивів з зони небезпеки групу людей, скориставшись пожежним виходом ліворуч від сцени.

Реагуйте якнайшвидше

Під час нападу переважна більшість людей надто розгублені, щоб робити бодай щось. Пан Ліч розглянув приклади небезпечних ситуацій з усього світу і підрахував, що лише 15% людей робить щось корисне для свого виживання. Близько 75% настільки шоковані, що взагалі нічого не роблять. Решта 10% поводяться так, що лише зменшують власні шанси вижити і заважають іншим людям.

Рішучі дії підвищують ймовірність уціліти. Але людській природі також властиво вичікувати, поки інші почнуть щось робити.

У <link type="page"><caption> класичному експерименті</caption><url href="https://www.psychologytoday.com/blog/the-time-cure/201502/the-bystander-effect" platform="highweb"/></link> психологи заводили людей до кімнати, а потім наповнювали її димом, спостерігаючи за реакцією людей. Якщо людина перебувала у кімнаті одна, вона швидше переходила до дій, ніж ті, хто були там разом з іншими.

Зменшіть свій розмір як мішені

"Якщо вас не видно, у вас не стрілятимуть", – каже Ієн Рід, колишній британський військовий, інструктор і керівник служби охорони Formative Group.

Перший крок – постаратися сховатися і зменшити свій розмір як мішені. Для цього можна принаймні впасти на підлогу, хоча в ідеалі краще сховатися за якимось прикриттям.

Найкраще, якщо це буде міцне прикриття, як бетонна стіна. "З голлівудських фільмів можна подумати, що всі машини – куленепробивні, але це не завжди так", – каже пан Рід. Попри це, навіть машина – це краще, ніж нічого.

Коли теракт стається у людному закритому просторі, одна куля може вразити кількох людей. Чим менше ви кидаєтесь в очі, тим менший ризик, що у вас навмисне поцілять або що ви потрапите під хаотичний вогонь.

Багато з тих, хто вижив під час паризьких нападів, робили це інстинктивно – перевертали столи, щоб прикритися, або ховалися за колонками у концертній залі. Але у "Батаклані" було дуже мало сторонніх предметів, тому сховатися могли не всі.

Пара з Ірландії вижила, прикинувшись мертвими. Ще одна пані, Тереза Сід, розповіла нашому кореспонденту: "Одного чоловіка важко поранили, він стогнав, тож ми намагалися йому сказати: "Ш-шш, тихо, не рухайтесь - і будете жити", – бо щоразу, як десь був рух, вони знову стріляли".

"Вони видивляються, де хтось рухається – це неодмінно приверне їхню увагу", – пояснює пан Рід. Особливо там, де темно. Деякі люди у паризькій концертній залі таки побігли до виходу, поки нападники перезаряджали зброю. Часом це ризиковано, але за деяких обставин втеча – це правильне рішення. Як розповідають очевидці п’ятничних подій, дехто замкнувся в офісах і туалетах і не виходив звідти, поки не прибула допомога.

У січні 24-річний Лассана Батілі став героєм, коли під час нападу озброєного ісламіста сховав своїх покупців-євреїв у холодильній камері у підвалі. Він вимкнув холодильний елемент і світло, а сам побіг за допомогою. Всі, кого він сховав, лишилися живі.

Чи варто чинити опір?

У деяких випадках нападникам успішно дали відсіч. У серпні пасажирам вдалося відвернути напад у французькому потязі, знешкодивши стрілка, що діяв наодинці. Але з чотирьох пасажирів, які його побороли, один був з Військово-повітряних сил США і ще один – з Національної гвардії. Чоловіки напали на стрілка лише тоді, коли рушниця у того дала осічку.

Як вказує пан Рід, не слід чинити опір нападникові, якщо ви не маєте спеціальної підготовки. "Це лише наражатися на ризик", – додає він. Окрім того, важливо пам’ятати, що нападники часто працюють групами. Дехто з них має бронежилети, дехто – вибухівку.

Адель Термос, ймовірно, урятував кількадесят життів минулого тижня у Бейруті, коли накинувся на смертника ззаду. Але його пояс вибухнув, і пан Термос загинув разом з нападником.

Попри небезпеку, дехто вважає, що за необхідності треба бути готовим до спротиву. Члени "Ісламської держави" не зацікавлені у заручниках, каже Джеймс Алварез, психолог і фахівець з перемовин про звільнення заручників. "Там немає з ким вести перемовини. Ваша цінність лише в тому, щоб вас убити. Якби я знав, що мене все одно застрелять, я б не хотів померти тихо й покірно".

Після втечі

Коли хтось утік від безпосередньої небезпеки, важливо не втрачати пильність.

"Відійдіть якомога далі, за якомога надійніше прикриття, і зверніться по допомогу у найближчі правоохоронні органи", – радить пан Рід.

Досить небезпечно приєднуватись до великих груп поблизу місця події і користуватися громадським транспортом. "Завжди зважайте на високу ймовірність другого теракту", – додає пан Рід. Дослухайтесь до порад поліцейських чи інших посадових осіб, бо вони можуть бути більш обізнані про ситуацію.

Допомагайте одне одному

Ймовірність того, що поруч з вами станеться значний теракт, усе ще низька. Та якщо таке станеться, співпраця з іншими людьми може збільшити загальні шанси на виживання, каже Кріс Кокінг, соціальний психолог і фахівець з психології натовпу.

Після вибухів у Лондоні 7 липня 2005 року пан Кокінг взяв участь в опитуванні десятків очевидців і дійшов висновку, що найшвидше і найефективніше люди евакуйовувались тоді, коли домовлялися і співпрацювали.

Це єдиний спосіб уникнути таких перешкод, як штовханина біля пожежного виходу. За словами пана Кокінга, більшість людей схильна допомогти іншим навіть у найкритичніших ситуаціях. "Існує стереотип, нібито кожен сам за себе, але практика свідчить про інше", – підсумовує він.