Як таргани можуть рятувати життя

Таргани зазвичай асоціюються у нас із засмальцьованими кухнями та брудними ванними – варто включити світло, як вони чкурнуть в усі боки. Та ними цікавиться не лише санепідемстанція. Ці комахи надихають винаходити нові антибіотики, роботів та протези кінцівок, пише Мері Колвелл.

У Гавані яскраво-зелених кубинських тарганів часто тримають як домашніх тваринок, і ці комахи навіть фігурують у давніх народних казках. В одній з них прекрасна юна тарганиха на ім’я Мартіна випробовує характер своїх залицяльників, навмисне дошкуляючи їм, коли вони приходять у гості.

"Пролий їм на взуття каву і подивись, як вони відреагують, – навчає її мудра бабуся. – Дуже важливо дізнатися, як твій майбутній чоловік поводитиметься у гніві. Випробування кавою це точно покаже!"

З промоклими ногами залицяльники Мартіни показують свою істинну сутність. Тест проходить лише один добрий, ніжний, але бідний тарганячий кавалер. Пара одружується і живе довго й щасливо.

"Мудрий" та "прекрасний" – нетипові епітети для цих істот, але їхня погана репутація не завжди виправдана. З 4500 відомих видів лише чотири вважаються шкідниками. Більшість не живе поблизу людських осель і виконує важливу екологічну функцію, поїдаючи падаль і органічні матеріали, які розкладаються.

Деякі види тарганів мають вишукану оздобу - з яскравими кольорами та візерунками. Деякі є істотами соціальними, які колективно приймають рішення та передають одне одному інформацію про їжу та притулок.

Інші ж живуть усамітнено. Деякі таргани утворюють стабільні пари та разом виховують потомство. Вони вміють шипіти, співати і клекотати, приваблюючи потенційних партнерів, а також є надзвичайно витривалими, упродовж місяців тримаючись на вкрай скромному раціоні. Один з видів - <link type="page"><caption> Eublaberus posticus</caption><url href="https://books.google.co.uk/books?id=wRDIOhoQR68C&pg=PA75&dq=cockroach+can+survive+without+food&hl=en&sa=X&ved=0CDgQ6AEwAWoVChMIg7nzhZ3lyAIVyTgaCh01_AuU#v=onepage&q&f=false" platform="highweb"/></link> або "оранжевоголовий тарган", може рік прожити на одній лише воді.

Найбільший з видів, тарган-носоріг, важить до 35 г, сягає 8 см завдовжки і живе у підземних норах в Австралії. Один з найменших – це прусак, гроза людських осель в Європі та Північній Америці, чиї розміри ледь перевищують 1 см. Мартіну та її бабусю, напевне, зацікавив би той факт, що цих тарганів часто ловлять на приманку з меленої кави.

Та вчені зовсім не сахаються цих комах, а навпаки, бачать у них джерело натхнення. У 1999 році спосіб пересування тарганів надихнув професора Роберта Фулла з Каліфорнійського університету Берклі на створення шестиногого робота, який рухався швидше і легше, ніж інші моделі.

У своєму <link type="page"><caption> виступі на конференції TED</caption><url href="https://www.ted.com/talks/robert_full_the_secrets_of_nature_s_grossest_creatures_channeled_into_robots?language=en#t-27568" platform="highweb"/></link> у 2014 році він пояснив, яким чином пружні ноги цієї комахи, її заокруглене тільце і гнучкий екзоскелет, складений з поєднаних труб і пластин, дозволяють їй прудко бігати пересіченою місцевістю. Відеоролики, які показують поведінку тарганів на спеціальних мінітренажерах і смугах з перешкодами, свідчать про їхнє надзвичайне відчуття рівноваги; навіть упавши на спину, вони можуть перевернутися за допомогою крилець.

Ноги цієї комахи є джерелом ідей для дослідників, які розробляють наступне покоління протезів нижніх кінцівок. А механіка того, як тарганячі кінцівки пружинять, служить основою розробок механізму затискання у нових протезах рук. Мета цих розробок, за словами голови Гарвардської лабораторії біороботики Роберта Гові – зробити так, щоб штучна рука могла "ковзати по предмету, поступово стискаючись навколо нього, як людська рука хапається за чашку".

Також люди активно користуються послугами тарганів-роботів – живих тарганів, до спини яких хірургічно прикріплений міні-комп’ютер. Через сигнали, які надходять у комп’ютер, таргана скеровують у важкодоступні для людини місця, наприклад, руїни будинків чи поламану каналізацію, де він збирає дані.

"Коли я вперше їх побачив, у мене волосся стало дибки, – каже провідний дослідник Техаського університету A&M пан Хун Лянг. – Але, щоб звикнути, я вирішив потримати кількох тарганів у своєму кабінеті і переконався, що це дуже гарні істоти. Вони постійно вмиваються".

У червні студенти Шанхайського університету транспорту продемонстрували, що можуть керувати рухом тарганів за допомогою самих лише думок. Переводячи свою мозкову активність в електричні імпульси, вони проводили тарганів, обладнаних приймачами імпульсів, різними тунелями.

У галузі медицини також проводять дослідження, пов’язані з тарганами. Науковців здавна цікавило, яким чином ці комахи можуть усе життя жити у бруді без поганих для себе наслідків. Як виявилось, вони виробляють власні <link type="page"><caption> потужні антибіотики</caption><url href="http://exchange.nottingham.ac.uk/blog/cockroach-brains-future-antibiotics/" platform="highweb"/></link>.

Можливо, вони мають ключик до винаходу ліків, які би побороли найбільш загрозливі для людей бактерії, які наразі погано піддаються лікуванню, такі як кишкова паличка, метицилін-стійкий золотистий стафілокок та інші.

Утім, таргани – не нове слово у медицині. У ХІХ столітті журналіст і письменник Лафкадіо Герн, який подорожував південними штатами США, зауважив: "Від правцю тут лікують тарганячим чаєм. Не знаю, скільки тарганів йде на одну склянку цього напою, але бачу, що американське населення Нового Орлеана має велику віру в цей засіб".

Нині в деяких регіонах Китаю мазь із мелених тарганів використовують в лікарнях як засіб від опіків, а тарганячим сиропом іноді полегшують симптоми гастроентериту.

Усвідомивши зростання попиту на тарганів, пан Ван Фумін заснував у східнокитайській провінції Шаньдун тарганячу ферму. Він тримає у її підземних бункерах до 22 млн цих комах одночасно – і каже, що з 2010 року ціна на сушених тарганів виросла вдесятеро.

Цих комах також можна їсти – зокрема китайці віддають перевагу американській породі. Як кажуть, якщо двічі обсмажити їх у гарячій олії, у них буде хрумка скоринка і соковита серединка, що за консистенцією нагадує домашній сир. Для гостроти смаку посипте перцем чілі.

З приростом населення і збільшенням потреби у масовому виробництві білку, можливо, ненависні таргани колись годуватимуть світ. Звісно, якщо люди зуміють побороти свою бридливість.