Як воюють мобілізовані журналісти

Телеведучого Майкла Щура мобілізували. Точніше, не вусатого "діяспорянина", автора сатиричного шоу про будні української політики, а журналіста Романа Вінтоніва, який втілювався в дотепного канадійця. Чого варте лише його <link type="page"><caption> "найкоротше в історії інтерв’ю"</caption><url href="https://www.youtube.com/watch?v=Vu3THq1Zr-o" platform="highweb"/></link> з депутатом Володимиром Рибаком у 2012 році, яке тривало менше хвилини.

ВВС Україна вирішила пошукати в лавах українських воїнів інших відомих та не пов'язаних з політикою персонажів, і виявила, що там їх мало. А дехто, на жаль, входить у медіапростір посмертно, як журналіст Олег Задоянчук, співак Микола Гордійчук чи спортсмен Максим Бендеров.

Пропонуємо історії трьох журналістів і одного письменника, які отримали повістки і вчинили так, як там було написано.

Роман Вінтонів

Журналіст, сатирик, відомий під псевдонімом "Майкл Щур". 1982 р.н.

В новому випуску свого сатиричного телешоу <link type="page"><caption> "Утеодин з Майклом Щуром"</caption><url href="https://www.youtube.com/user/uttoronto" platform="highweb"/></link> ведучий попрощався з глядачами не на тиждень, як раніше, а на цілий рік. І після того пояснив через <link type="page"><caption> Facebook</caption><url href="https://www.facebook.com/michael.shchur.3?fref=ts" platform="highweb"/></link> причину: "Мені прийшла повістка. Йду в армію".

"В понеділок буду сі відправляти на навчання. Так що найближчі пару тижнів буду набиратисі досвіду на полігоні. Ще побачимосі", - написав Майкл Щур, "журналіст з Торонта".

Мобілізація сатирика викликала хвилю збурення в соцмережах. Одні писали, що держава не може розкидатися талановитими ресурсами, а інші відповідали, що перед законом рівні всі.

Сам ведучий застеріг своїх колег, які стали на його захист: "Дорогі дурналісти, ви зараз нічим не відрізняєтесі від тих, хто відмазує своїх друзів/синків/чоловіків/однокласників/співробітників. Ви зараз намагаєтесь створити ще одну касту недоторканих".

Він також розповів, що після навчання на полігоні, ймовірно, проходитиме службу не на фронті, а в одному з підрозділів міністерства інформполітики.

Павло Солодько

Журналіст, "Історична правда", "Українська правда", "Газета по-київськи", 1976 р.н.

Редактора сайту <link type="page"><caption> "Історична правда</caption><url href="http://www.istpravda.com.ua/" platform="highweb"/></link>" мобілізували у вересні 2014 року. Ще перед відправленням на фронт Павло іронічно розповідав <link type="page"><caption> у інтерв’ю</caption><url href="https://www.youtube.com/watch?v=IEQGFFs6_Q8" platform="highweb"/></link>: "Для журналістики, для літератури фронт – це скарбниця знань. Ми ж "стерв’ятники емоцій", а там постійно… Думаю, писатиму лейтенантську прозу. Ось, що зміниться".

Ставши артилеристом, він уже іншою інтонацією розповідав про перші трагічні враження: "У мене тут загинув друг, офіцер. Міною розірвало. Коли я його обшукував, у нього задзвонив телефон і там було написано "доця". Це, напевно, єдиний момент, коли на очі навернулися сльози".

Пізніше Павло розповів у блозі на <link type="page"><caption> "Українській правді"</caption><url href="http://blogs.pravda.com.ua/authors/solodko/55b152b82f2a2/" platform="highweb"/></link> про те, як у лютому йому довелося коригувати вогонь українською артилерії під Дебальцевим.

"В армійську оптику добре було видно фігурки, які смішно розбігалися в різні боки. Падали, вставали, знову бігли. Один заліз у танк. А деякі більше не вставали. Незнайомі мені люди, яких десь у Росії чекали їхні матері. На моїх руках кров. Мені від неї нікуди не дітися. І за моєю спиною встала смерть".

У березні цього року Павло Солодько від імені штабу АТО презентував журналістам запуск сайту <link type="page"><caption> Ukraine Under Attack</caption><url href="http://ukraineunderattack.org/" platform="highweb"/></link> про війну в Україні.

У своєму новому повідомленні на <link type="page"><caption> Facebook</caption><url href="https://www.facebook.com/profile.php?id=100003871360308" platform="highweb"/></link> Павло Солодько розкритикував тих, хто думає, ніби Романа Вінтоніва мобілізували з метою політичною помсти: "Ну хто у власному розумі покличе в часто абсурдне середовище генія сатиричної журналістики? Зате тепер Фейсбук буде мати власного кореспондента в самісінькому центрі подій. Може, ФБ дізнається більше про армію".

Віталій Лазебник

Фотокореспондент, більдредактор. Tochka.net, "Сегодня". 1982 р.н.

Віталія мобілізували в серпні 2014 року. Згодом він став солдатом одного з батальйонів Нацгвардії.

Розповідаючи <link type="page"><caption> "Громадському телебаченню"</caption><url href="https://www.youtube.com/watch?v=DEymQ22lLpQ" platform="highweb"/></link> про свої відчуття напередодні мобілізації, фотограф зізнався, що пережив короткий приступ паніки. А потім подумалося таке: "Я працюю в газеті, ставлю фотографії на полосочки. Але я здоровий, сильний чувак, сиджу в Києві в цей час, і я в якийсь момент зрозумів, що мені потім перед собою, перед майбутніми дітьми буде соромно за те, що там гинули хлопці. І я був готовий".

Через кілька місяців після мобілізації в іншому інтерв'ю фотограф розповів, що на фронті, коли випадає вільна годинка, знімає на камеру солдатські будні. "Знімаю для себе і для історії", - каже Віталій.

Він також розказав про неоднозначне ставлення місцевих жителів до українських військових. "Але ми маємо стояти і воювати там лише з тієї причини, що даси палець – відкусять по лікоть, як було з Кримом", - каже фотограф.

Серед проблем в армії він відзначив деяких командирів з "ментовським осадочком" і брак бойових офіцерів.

У лютому 2015 батальйон, в якому служив Віталій Лазебник, вийшов з оточенні в Дебальцеві, не втративши жодної людини.

Артем Чех

Український письменник, "Рожеві сиропи", "Awesome Ukraine". 1985 р.н.

Минулого року Артем Чех сам просився в армію добровольцем, але взяли його лише навесні 2015-го, приславши повістку. Молодий письменник саме починав працювати над збірником оповідань і закінчував фотокнижку "Війна очима ТСН".

Про перші враження від війська солдат поділився з <link type="page"><caption> "Цензор.НЕТ"</caption><url href="http://censor.net.ua/resonance/344685/zvonite_v_ministerstvo_mobilizovannyyi_pisatel_rasskazal_o_dvuh_mesyatsah_v_armii" platform="highweb"/></link>: "Учебка виявилася храмом приниження і безладу".

"В учебці мені видали форму і берці, - розповів він. - На два розміри більші. Порадили напхати туди травички. На запитання, де мій спальник і каремат, відповіли: "Дзвоніть у міністерство!". Але багатьом не видали навіть цього. Тільки казанок, кружку і ложку. Це знижує бойовий дух солдата. "Закатує патріотизм у бетон", як каже мій старшина".

"Ставлення офіцерів до солдатів там було жахливим. Неважливо, хто ти і скільки тобі років – до тебе ставляться як до лайна. Майже всі", - додав він.

Усе змінилося у військовій частині, куди Артема, який став стрілком, відправили після навчань. Там, пише він, старший лейтенант – це людина, яка разом з солдатами прокидається і засинає, працює і ділить останню чашку кави й цукерку.

Поки що роту Артема на передову не відправляли і він продовжує вивчати "солдафонські" порядки на власному досвіді.

"Мені спочатку було складно змиритися з тим, що я маю виконувати накази якогось ... чи ідіота. Але це армія, такі тут порядки. Багато хто вважає, що саме такі, як я, мають їх змінювати. Але я не можу робити це один", - сказав він в інтерв'ю.

Про найсвіжіші враження Артема від війська можна почитати на його <link type="page"><caption> Facebook-сторінці</caption><url href="https://www.facebook.com/artem.cheh?fref=nf" platform="highweb"/></link>. Серед них і таке: "Зарплата українського солдата 100 євро. З 7 червня я не отримав ні копійки".