Піаніст, який потрапив на допит за "неправильну" мелодію

15 років тому Кім Чхоль Вон був успішним піаністом у Північній Кореї – але його життя раптово змінилося, коли хтось почув, як він грає романтичну західну мелодію.

У 2001 році пан Чхоль Вон сів за рояль, аби попрактикувати один твір, який хотів заграти під час освідчення. Зі своєю дівчиною він дружив з восьми років, коли вони разом почали вчитися грати на фортепіано.

Згаданим твором була балада Рішара Клайдермана "A Comme Amour" ("К" означає "кохання"). Можливо, ця сентиментальна мелодія не всім до вподоби, але тільки в Північній Кореї грати її удома виявилось небезпечно. Якийсь перехожий почув "французьку музику" і доніс у державну службу безпеки.

"Я не знав, що виконувати заборонені пісні небезпечно", - каже Кім Чхоль Вон.

Але він швидко про це дізнався. "Де ви вперше почули цю музику? Як ви почувалися, коли її слухали? Кому ви її вже грали?" - такі запитання лунали на багатогодинному допиті.

Кім Чхоль Вон пояснив, що почув мелодію під час свого навчання в Росії. Вона йому сподобалася, тому чоловік її запам'ятав, щоб заграти коханій.

Його талант піаніста помітили ще в дитинстві. Після закінчення елітного університету в Пхеньяні, де Кім Чхоль Вон вивчав класичну музику, йому дозволили продовжити навчання в престижній московській консерваторії.

У кав'ярнях російської столиці він уперше почув джаз - і був заворожений ним.

Пана Чхоль Вона змусили написати пояснювальний лист на 10 сторінок із вибаченнями за те, що він грав "неправильну музику". На його думку, це було абсурдно.

Оскільки він походив із впливової родини, то уник подальшого покарання, але цей випадок змусив його глибоко замислитись про те, в якій країні він живе.

"Коли я вчився в Москві, багато хто суворо критикував Північну Корею, але за кордоном люди схильні відчувати патріотизм. Тоді я вирішив не звертати уваги на ці слова, просто вчитися якнайкраще, бути вірним батьківщині та служити їй своїми музичними здібностями", - каже музикант.

"Але після того випадку я почав розуміти, що мені доведеться багато чим пожертвувати, щоб бути піаністом у Північній Кореї. Я був розчарований. Три дні я мучився сумнівами щодо того, чи не слід утекти з країни", - розповідає він.

Врешті-решт піаніст наважився на втечу. Хоч він і хвилювався, що це створить проблеми для його рідних, але був переконаний, що ті його зрозуміють і підтримають.

Чхоль Вон лишив записку коханій: "Не чекай на мене!". Вони так і не попрощалися особисто.

"Наміри втечі не можна було ні з ким обговорювати. Я готував усе сам. Мені сказали, що якщо перейти річку Туманна, то можна дістатися вільного світу через Китай. Отже, я вирушив до річки. Оскільки в мене була пхеньянська прописка, на виході з міста мене не перевіряли", - пригадує він.

Майже без речей, але з двома тисячами доларів, чоловік прибув до річки посеред ночі.

"Мені було дуже страшно. Я просто роздивлявся навкруги і думав, як же ту річку перейти. І тут мене знайшла таємна охорона. "Руки вгору!" - прокричали мені, направивши гвинтівку", - розповідає музикант.

"Я підняв руки вгору, але потім згадав про дві тисячі доларів. Я віддав їх охоронцям, і вони допомогли мені перейти річку в напрямку Китаю", - згадує він.

Кіму Чхоль Вону показали дорогу до невеличкого селища: "Я сказав місцевим жителям, що вмію грати на піаніно. Мені відповіли: нам це байдуже, ти мусиш працювати. Тож я почав працювати: наймався на різну фермерську роботу, навіть був лісорубом у горах. Це були тяжкі часи. Я постійно страждав від втоми, голоду й холоду".

Працюючи на лісопилці, чоловік познайомився з іншим утікачем з Північної Кореї, який розповів йому, що неподалік у церкві є піаніно. Це виявився старий розладнаний інструмент, але побачивши його, Кім Чхоль Вон піднісся духом.

"Коли я знову заграв на піаніно, був дуже зворушений. Мене заполонили емоції", - розповідає він.

Невдовзі Чхоль Вон почав регулярно грати на піаніно в церкві, вражаючи всіх своєю майстерністю. Він видавав себе за південного корейця, який погано знає китайську.

Врешті-решт, більше ніж за рік після втечі з Пхеньяну, він зумів отримати фальшивий південнокорейський паспорт і поїхав до Сеула, щоб почати нове життя.

Піаніст одружився, має дітей і побудував успішну кар'єру, виступаючи з фортепіанними концертами в Кореї та по всьому світу. Він також започаткував доброчинну організацію, яка допомагає дітям біженців з Північної Кореї отримати освіту.

За його словами, в Південній Кореї живуть близько 5 тисяч північнокорейських втікачів. Багато з них маргіналізовані у суспільстві.

Нещодавно музикант також заснував власний оркестр, який назвали "Юнацький оркестр Аріран". Аріран - це давня корейська народна пісня про любов і втрату, яка має багато переспівів та інтерпретацій. Як він каже, це єдина пісня, добре відома і південним, і північним корейцям.

"Я хочу допомогти цим дітям через музичну освіту. Більше за те, я хочу, щоб вони стали символом майбутнього об'єднання. Тому я залучаю до оркестру і південнокорейських підлітків, разом з північнокорейськими", - пояснює пан Чхоль Унг.

"Коли я їх вперше познайомив, сталося справжнє диво. Спочатку залягла незручна тиша. Але хвилин за десять діти почали разом грати і потоваришували. Я побачив, як завдяки музиці і командній роботі вони почали підтримувати одне одного".

Кім Чхоль Вон сподівається, що його юнацький оркестр виступить на відкритті Зимової Олімпіади 2018 року у Пхьончхані (Південна Корея).

"Ці діти вже відчули, що таке єдність, вони стали єдиним цілим. Тому ми можемо побачити в них майбутнє - об'єднану Корею. Більше за те, музична гармонія оркестру буде закликом до дорослих усього світу, які нині воюють одне з одним", - додає він.

Пан Чхоль Вон і досі грає "A Comme Amour" Рішара Клайдермана. А його колишня дівчина, як він згодом дізнався, вийшла заміж за актора.