Чому жінка всиновлює мертвих немовлят

Дванадцять років тому Бернарда Ґаллардо побачила у місцевій газеті заголовок, який змінив її життя. Прочитавши про покинуту дитину, вона зрозуміла, що мусить допомогти.

"Немовля вбили й викинули на смітник" – такий був заголовок.

Ту маленьку дівчинку знайшли 4 квітня 2003 року – її тільце у чорному сміттєвому пакеті викинули у бак для сміття, вміст якого згодом вивезли на звалище.

У місті Пуерто-Монтт, що на півдні Чилі, деякі люди заробляють на життя, збираючи на звалищі те, що ще можна переробити; один із таких людей і знайшов тіло дитини.

Пані Ґаллардо була обурена. Вона негайно вирішила, що доб’ється для дівчинки належного поховання. У час вона якраз була у процесі всиновлення дитини, тож відразу відчула зв’язок – це могла б бути її дитина. Їй захотілося допомогти.

"Якщо ваша дитина жива, ви її вдягаєте, годуєте, вкладаєте в ліжечко. Якщо ж вона померла – треба купити труну і поховати її як слід", – каже пані Ґаллардо.

Але вона також усвідомлює, що деякі матері не хочуть лишати собі дітей, і навіть розуміє їхні почуття.

"Це молоді жінки, часто дівчата, що стали жертвами зґвалтування або інцесту. Якщо їх зґвалтував батько чи вітчим, вони бояться про це комусь розповідати. Нерідко, ґвалтівник – це та людина, яка забезпечує всю сім’ю", – пояснює вона.

У 1976 році, коли їй було 16, її зґвалтував чоловік, що жив неподалік.

Вона завагітніла і народила дитину – дівчинку, яку дуже любила і виховала сама.

"Після зґвалтування я, на щастя, не зневірилась і продовжила жити, бо мала підтримку друзів. Якби я лишилась одна, то, можливо, почувалась би так само безпорадно, як і ті дівчата", - каже пані Ґаллардо.

Інша причина, чому викидають дітей, – це злидні. "Деякі жінки просто не мають чим прогодувати ще одне маля", – каже чилійка.

Важко сказати напевно, скільки дітей викидають у Чилі. За офіційною статистикою, щороку знаходять близько десяти, але насправді їх може бути набагато більше – звалища зазвичай замкнені, і можливо, інші тіла просто не знаходять.

Після душевного пориву пані Ґаллардо до дитини, знайденої у Пуерто-Монтт, почався тривалий бюрократичний процес.

Вона назвала дівчинку Авророю на честь римської богині світанку, і та справді принесла світло у темряву.

Але отримати тіло Аврори для поховання виявилось непросто. У Чилі, якщо тіло не забирають родичі, воно вважається "людськими відходами" й утилізується разом з іншими відходами хірургії.

Утім, пані Ґаллардо втрутилась у цю процедуру і домоглася її зміни.

Щоб тіло дитини можна було поховати, має бути доведено, що вона якийсь час прожила, а для цього потрібна медична експертиза.

Лікарі часто вважають за краще казати, що дитина народилася мертвою, аби захистити вразливих матерів. Аборти у Чилі поза законом, а якщо мати лишає дитину, навіть у пологовому будинку, за це вона може отримати до п’яти років ув’язнення.

Щоб поховати Аврору, пані Ґаллардо мусила її спочатку вдочерити, попри те, що вона була мертва.

Суддя, що вів цю справу, спочатку мав підозри щодо пані Ґаллардо. Він подумав, що вона – біологічна мати Аврори, яка розкаялась у заподіяному і тому хоче забрати тіло.

Коли ж їй вдалося переконати його у щирості своїх намірів, він сказав, що це був найдивніший випадок за його кар’єру і що в Чилі ще ніхто не всиновлював мертвих дітей. Утім, він погодився, що вона робить добру справу.

На аналізи та оформлення паперів пішло багато місяців, але врешті-решт пані Ґаллардо дозволили забрати тіло Аврори для поховання. На похорон прийшло півтисячі людей – за розвитком справи стежила та сама місцева газета, яка опублікувала статтю, з якої все почалось.

За словами пані Ґаллардо, атмосфера на похороні більше скидалася на день народження – люди зібралися, щоб відсвяткувати життя Аврори. Там були діти, лікарі, медсестри, місцеві журналісти, сусіди і суддя. Гості співали пісень, читали вірші про Аврору і грали на музичних інструментах.

Те, що прийшло стільки людей, було важливо для пані Ґаллардо: "Я хотіла, щоб суспільство замислилось над тим, що відбувається. Чому дітей лишають на вірну смерть, коли є як мінімум чотири родини, готові всиновити небажану дитину і здатні її забезпечити?"

Буквально наступного дня після похорону на звалищі знайшли іншу дитину - хлопчика Мануеля. Пані Ґаллардо дуже засмутилась, відчувши, що всі її зусилля були марними.

На той час вона була вже добре відома в своєму місті. Всі казали їй, що вона правильно вчинила з Авророю – а потім питали, що вона робитиме з хлопчиком.

Врешті-решт вона вирішила розклеїти на всіх звалищах Пуерто-Монтта плакати "Не викидайте дітей у сміття" з нагадуванням, що в останні місяці було викинуто вже двох дітей.

На її думку, ситуація помалу покращується: сьогодні уже більше освітньої інформації про домашнє насильство і про планування сім’ї.

Але, на думку пані Ґаллардо, чилійські закони усе ще несправедливі щодо жінок, які потерпають від бідності чи насильства.

Долею випадку, в історії її родини є ще один зв'язок з темою покинутих дітей. Її прабабусю знайшли на сходах монастиря в Італії.

Пані Ґаллардо хоче, щоб чилійські жінки, які не в змозі доглядати за своїми дітьми, могли залишати їх у безпечних місцях – наприклад, у спеціально призначених місцях у лікарнях.

За 12 років, що минули після похорону Аврори, пані Ґаллардо усиновила і поховала ще трьох мертвих дітей – Мануеля, Віктора і Крістобаля.

Зараз вона якраз оформлює документи на ще одну маленьку дівчинку, яку назвала Маргаритою. Вона хоче, щоб ці діти "мали гідність і могли спочивати з миром".

Історія пані Ґаллардо надихнула чилійського режисера Родріґо Сепульведу зняти про неї фільм. Названий на честь Аврори, фільм отримав нагороду на фестивалі у Сантьяго і нині демонструється у Чилі та на фестивалях по всьому світові.

Пані Ґаллардо часто відвідує могилки похованих нею немовлят і часом бачить, що люди лишають там квіти.

Вона сподівається, що деякі з цих квітів – від біологічних матерів цих дітей, і що ті можуть мати світлий сум, знаючи, що їхні діти знайшли спокій.