Чому ми думаємо, що динозаври були лускаті?

Схоже, що динозаври, яких здавна зображали грізними й лускатими велетенськими ящурами, насправді були більше схожі на птахів. Але не всі готові прийняти їхній новий імідж, пише Мері Колвелл.

"Усі бронтозаври тонкі з одного кінця, набагато товщі посередині, а з другого кінця знову тонкі", – проголосила педантична міс Енн Елк у відомому епізоді комедійного шоу "Монті Пайтон" понад 40 років тому. Це спостереження і досі не спростоване, але багато інших уявлень про динозаврів змінилися.

У слові динозавр поєднані два грецькі слова: динос, що означає грізний або величезний, та завр – ящірка. Вперше цей термін використав у 1842 р. палеонтолог Річард Овен, який побачив подібності між велетенськими викопними кістками і скелетами сучасних рептилій.

Він запропонував "виділити окреме плем’я чи підвид викопних ящіркоподібних рептилій, для яких я пропоную назву Dinosauria".

Науковці й далі викопували кістки, збирали скелети – і поступово динозаври перейшли з темного минулого у сяюче світло наукових знань, зокрема новомодної геології. Вони явили людям картину світу, водночас страшного і надзвичайного.

Деякі з них були такими величезними, що дивилися б на сучасні будинки згори. Інші мали гігантські зуби, більші й небезпечніші, ніж у будь-яких інших видів. Ці монстри не давали спокою мисливцям за викопними рештками.

Разом з Бенджаміном Вотерхаусом Гокінгсом, славетним британським скульптором, пан Овен побудував вікторіанський "парк Юрського періоду" поблизу Кришталевого палацу в Лондоні. Цей парк існує і понині. Скульптури динозаврів "у натуральний розмір" виповзають з води і розбрідаються серед рослин – такі величезні, що Овен демонстративно провів усередині ігуанодонта звану вечерю Британської асоціації сприяння розвиткові науки.

Але навіть у ці ранні дні однозначності у багатьох питаннях не було. Науковці сумнівалися щодо постави ігуанодонта. Чи його ноги стояли вертикально, як у слона, підтримуючи тіло на висоті від землі, чи вони були розчепірені, як у крокодила? Ніхто точно не знав, тому виготовили обидві моделі.

І обидві – неправильні. Нині нам відомо, що його задні кінцівки були більші й сильніші, ніж передні, тож він часто підводився на них вертикально, особливо під час бігу.

Більше того, поблизу кісток ігуанодонта часто знаходили рогоподібні рештки. Вважалося, що це були роги на кшталт носорогових, і у моделях їх прикріплювали обабіч носа. Але нещодавні знахідки доводять, що насправді це були гострі пазурі, що росли на великих пальцях і, ймовірно, йшли в хід у битвах.

В американському штаті Коннектикут на пісковику знайшли відбитки лап з трьома пальцями, схожі на сліди великого птаха. Спочатку фахівці стверджували, що їх лишив викопний індик або птах, подібний до лелеки. Геолог Едвард Хічкок був заворожений цими "індичими слідами" й написав прекрасний і містичний вірш "Птах з пісковику", опублікований у журналі Knickerbocker у 1836 р. У ньому він благає цього птаха явитися зі скель:

Птах з пісковику, постань / Зі споконвічної тюрми! / Гострі кігті покажи, / Міцні крила розгорни! / І пройдися по піску, / Як у сиву давнину.

До Адама ти вже був, / панував з прадавніх літ. / Тож почуй мою мольбу / І з’явись на Божий світ!

У вірші гігантський птах відповідає на прохання і з’являється автору-геологу та його колегам з ХІХ ст. Він з розчаруванням бачить, що тепер землею керують нікчемні й сварливі люди, і волає:

Це місце, що приречене на смерть, / Не рай, який колись я так любив. / Ці люди невдоволені нічим, / Ненавидять і землю, і братів. / Не хочу і не можу жити тут. / З померлими я спокій свій знайду.

Земля розверзлася, і птах зійшов / До предків, і запала тиша знов.

До 1870 року вчені вже довели, що сліди належали маленьким трипалим динозаврам, що пересувались на задніх кінцівках.

Немало інтелектуальних списів було поламано в коридорах інститутів палеонтології протягом років, поки накопичувались нові докази: динозаври дуже різнилися за розміром та поведінкою і загалом більше нагадували птахів, ніж земноводних.

"Всі дані вказують на те, що вони були теплокровні, – каже Майк Бентон, професор палеонтології з Університету Брістоля. – Якщо подивитись на структуру їхніх кісток, ви побачите, що кісткова тканина росла і замінювалась так, як це відбувається у ссавців та птахів… Багато з динозаврів – якщо не всі – мали пір’я". Пір’я часто було руде, біле або чорне.

Можливо, з цим важко змиритися, але королівський тиранозавр, зубастий хижак з поганим характером, ймовірно, хизувався яскравим оперенням. Також не виключено, що динозавр Діппі, величезна реконструкція скелета диплокока, яка вже сто років захоплює відвідувачів лондонського Музею природознавства, був м’яким і пухнастим. "Малі та середні динозаври всі були вкриті пір’ям, велетенські ж втрачали пір’я, коли дорослішали", – пояснює пан Бентон.

Прихильники старого кінематографа пригадають відому сцену з фільму "Мільйон років до нашої ери" (1966), де Ракель Велч в одному лише хутряному бікіні втікає по пустельній місцевості від величезного слинявого динозавра. Чи була б ця сцена такою страшною, якби той монстр був опіреним? І як щодо велоцирапторів з фільму "Світ Юрського періоду" – чому в них немає пір’я?

Чи врахує нарешті Голлівуд нові здобутки науки і чи зробить своїх динозаврів більше подібними до синиць, ніж до потворних ящірок?

"Не думаю, що Голлівуд на це б погодився, – каже професор Джон Маойлеарка, викладач кінематографії та телемистецства Кінгстонського університету. – Вони б не допустили пернатих на ролі монстрів. Пір’я має в собі щось комічне".

Схоже, ми самі бажаємо бачити динозаврів грізними ящірками, принаймні у страшному кіно. А може, в майбутньому вони змінять ролі чудовиськ на комічних персонажів. Можливо, динозавр Діно – домашній улюбленець родини Флінтстоунів з однойменного мультсеріалу – насправді краще відображає природу пращурів.