Катерина Хінкулова Бі-Бі-Сі, Київ

Дітям-сиротам із діагнозом ВІЛ нічого і сподіватися на всиновлення

Англійською мовою є вислів unconditional love – любов без умов чи передумов. Найчастіше, коли використовують цей вислів, ідеться про любов родинну, досить часто - про материнську.
Хто так обніме і поцілує, як мама, хто приголубить, пожаліє і похвалить? Діти, які втрачають матерів, а тим більше обох батьків – нещасні і заслуговують на найбільше співчуття. На яке співчуття заслуговують матері, які залишають своїх дітей самі? Ті, кого на це штовхають злидні, хвороба, розпач і невлаштованість.

Відмовляються не лише від хворих дітей

За офіційною статистикою, щороку при народженні від 900 немовлят відмовляються їхні мами. Ще багатьох залишають у перші місяці і роки їхнього життя. Деякі з цих малят хворі на складні і невиліковні захворювання, у деяких підозрюють ВІЛ, хоча діагностувати його не можна до 18 місяців і можна вдаватися до методів, що можуть запобігти передачі ВІЛу від матері до дитини.

Але дуже і дуже багато немовлят і маленьких дітей не хворі на ДЦП, і їм не загрожує СНІД. Таких рожевощоких і пухкеньких може лише хотіти будь-яка матір, яка прагне і чекає дитини. Але цих діток матері не хочуть: не через свою підступність чи аморальність, а просто тому, що так склалося життя.

Ці діти мали нещастя народитися у бідному середовищі, і їхні матері – одиначки чи одружені, дуже молоденькі чи старші - не здатні їх утримувати, чи принаймні переконані у цьому. "Відмовним" дітлахам лежить дорога у державні виховні заклади. Це сумний і самотній шлях, хоча ним в Україні ідуть десятки тисяч дітей.

Дім Малятка в Білій Церкві

В один з останніх зимових днів по засніженій вулиці Білої Церкви рухається ланцюг з дітлахів. Малі гарно вдягнені і взуті, рожевощокі і усміхнені. Їхній зовнішній вигляд далекий від стереотипів сиріт. І не здогадаєшся, що в багатьох з них немає батьків чи вони від них відмовилися.

Народила і відмовилась, а здорова ж жінка і здорова дитина. Може, якби помогли їй, розповіли, що і як, пояснили, тоді б і не робила цього Вихователька Будинку малятка

Одна з працівниць дитячого будинку зітхає: "Намагаємося, так, намагаємося... Чистота, наприклад, – то вже наш обов'язок. Але в нас дуже велика проблема – то ліжечка дитячі. Діти їх розхитують, коли стоять у них. Манежі для дітей – це проблема, у нас є такі великі дерев'яні, на кількох дітей, спеціально для нас робили на замовлення. А ось таких індивідуальних на одного-двох дітей нам бракує. Ось був, поламався і тепер немає".

Більшість дітей у притулку – здорові з "нормальними", як кажуть працівниці, затримками у розвитку, які притаманні дітям, що виростають не у родинах. Причина відмови від них – дуже часто невлаштованість молодих матерів, їхня фінансова нездатність утримувати дітей. Я побачила тут не лише двох і трьохрічних, але навіть трьохтижневе немовля.
"Народила і відмовилась, - каже вихователька Будинку малятка, - а здорова ж жінка і здорова дитина. Може, якби помогли їй, розповіли, що і як, пояснили, тоді б і не робила цього".

Надія і житло

Офіційна статистика, яка, на думку багатьох фахівців, є значно применшеною Населення України - 48,6 млн. З них 10,8 млн. - діти Понад 103 тис. - діти-сироти та позбавлені батьківської опіки (неофіційні дані - до 300 тисяч дітей) 30 тисяч сиріт живуть в інтернатах

До Будинку малятка зі мною приїхала один з координаторів благодійної організації "Надія і Житло для Дітей" Людмила Волинець.

Організацію започаткувало англійське подружжя Марк та Керолайн Кук, і філії є у багатьох африканських країнах. Є вони також на Балканах, у Молдові, Білорусі та Україні. "Надія і Житло" підтримує молодих матерів і захочочує їх виховувати дітей, сприяє розвитку сімейних форм виховання сиріт в Україні, а також співпрацює з державною системою опіки і піклування дітей.

За оцінками Людмили Волинець, в Україні зараз щонайменше 150 тисяч дітей-сиріт. Вона каже, що через масштабні політичні та соціальні трансформації потерпіла здатність людей співчувати, і що за останні десять років люди прагнуть дбати передовсім про себе і свою родину.

Саме тому так мало поширене всиновлення та брання під опіку в українськх родинах. Пані Волинець вважає, що українці робили б це охочіше, коли б їх матеріально підтримувала держава.

"Надія і житло" сприяє створенню в Україні дитячих будинків сімейного типу – там, де діти живуть не у "закладах" десятками, а невеликим групами, під опікою одного подружжя. На сьогодні організація підтримує 48 таких будинків, де виховується 500 дітей.

За кордон

Усиновлення за кордон в Україні поширене, і, здається, в такий спосіб система дає собі раду з великою кількістю непотрібних тут дітей. У білоцерківському Будинку малятка я побачила за свій приїзд троє подружжів, які у процесі всиновлення дітей. За цих малюків не можна не порадіти, але лишаються ще десятки таких, чия дорога лежить в інтернати. Фахівці з благодійних організацій кажуть, що саме жінки, які вийшли з інтернатів, часто відмовляються від своїх дітей.

Голова українського представництва католицької організації Карітас Спес отець Веслав Стенпєнь, який живе і працює в Україні вже 9 років, розповів, що відмова від дітей саме родин, а не матерів-одиначок, його шокувала найбільше.

"У Польщі такого немає", - твердить він.

Він також каже, що лише до Італії всиновлюється 3000 українських дітей щороку.