 | | | | | | | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Межа бідності | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Жодна політична система не має монополії на бідність. Можна помирати від голоду у США і жити у розкоші у Бангладеш. Будь-де у світі стрімкі політичні та економічні зміни спричиняють соціальну нерівність. Що таке бідність у високорозвиненому західному суспільстві? Де легше бути бідним – на Заході чи в Україні? Справа в тому, що ніхто ніколи в Україні не питав себе: чому я бідний? Українець радше лежатиме на печі, перекине чарчину з сусідом і потоками бруду обіллє винуватців своєї бідноти. І справа навіть не в менталитеті притаманному нам, а в тому що за 70 "найкращих" років ми забули як працювати. Заробити копійку нелегко. Заробити гривню ще важче, але лежачи на печі і дорікаючи на свою бідноту ми стаємо схожими на російського Іванушку-дурака. А це не найкращий приклад для наслідування. Чи можна взагалі говорити про нову демократичну Україну, коли наші політіки-вихованці комуністичної школи? Чи здібні вони, ті, що працювали на комунізм відбудовувати незалежну демократичну Україну?-риторичне питання! Україна, її народ був жостоко одурений, тому що "ПЕРЕСТРОЙКА" як політична та історична подія для України була економічно та соціально просто неспланована(чи навпаки дуже добре)!!! За це відплатив і відплачує народ! Я відношуся до тих, кого незалежна Україна виховує, до тої молодої сили, яка є надією для нової України, але я не бачу надії для себе у цій країні, я підробляю у Німеччині як студент 400 евро в місяць(це взагалі 45 годин праці), що навіть на Україні з дипломом вже люксус! хоча диплом не має ніякого значення! Знаходячись за кордоном, я зрозуміла який то скарб-рідна мова, рідна культура, і як я цим пишаюся-українці мають що винести в світ! Але мені соромно за мою країну, коли мене питають, чому так багато українських проституток за кордоном. Степанові, Кременчук, поправка до листа Василеві з Росії - не старший брат меншого, а навпаки, менший, але зверхніший і нахабніший повчає старшого зацькованого і затурканого, бо Київ все-таки старший від Москви. Василю з Росії: Те, що майже всі українці не вважають за злочин говорити російською мовою, свідчить про їхній прогрес, порівняно з тими мільйонами росіян, які ніколи не будуть говорити іншою мовою, крім російської, де б вони не жили - в Росії, США чи Європі. Шовінізм є головною ідеологією росіян, на відміну від націоналізму українців, який так не задовольняє пана Василя з Росії. А згадайте Київ 1984 р., де не можна було почути жодного українського слова. А згадайте Київ 1994 р., коли російська держава весь бруд, який можна було десь знайти, виливала на Україну через ЗМІ. І приїдьте сьогодні до Києва в 2004 р. Ви не впізнаєте це місто-красень. І ніхто в Києві не вважає за зле говорити тією мовою, яка найбільше підходить для розмови. Тому що ми, українці дуже поважаємо і любимо свою рідну мову. А відносно історичного шляху, то рідні брати чи сестри навіки будуть рідними, тут ми не в силі нічого змінити. Але якщо рідний брат буде вчити молодшого, як жити, то молдший підросте, і сам вибере життя, яке йому найбільш до вподоби. Васілію: На мою думку, не "відчуження", а "примусове наближення" до комуністичної Росії було тим злом, від якого Україна (і сама Росія) ще досі не може відійти, бо ті нащадки замордованих, які вижили - всі спилися, а здоровим жити не дають. Український народ вже і так знищений. Що ж ми - ані відстояти свої права, ані заробити не можемо, ані приймати самостійні рішення? Все хочемо, щоб хтось з власної волі влаштував нам процвітання і добробут. Я думаю, що цього не буде. Ніхто не вважає себе зобов’язаним для нас щось робити: ні чиновники, ні депутати, ні олігархи, а тим паче закордон. Ми можемо працювати тільки на когось, навіть безкоштовно. Сподіваюсичь на якусь міфічну порядність наступного начальника, хазяїна, президента. І вкотре марно. Влада робить з нами тільки те, що ми їй дозволяємо, та й гроші вона бере тільки в нас, у тому чи іншому вигляді, податки, мита, збори. Гроші в державі - це наша праця, те, що ми туди відраховуємо. Так що долати бідність доведеться нам самим. Від держави ми можемо вимагати тільки сприятливих умов. І треба не боятися відстоювати свої права, бо неможливо принизити того, хто сам нездатен принижуватись. Проблема України - у відкиданні її історичного шляху, чому активно сприяють прозахідні, русофобні змі. І це однозначно підтверджується тим, що цей допис буде перкладено українською мовою. Навіщо? Що українці не розуміють російської мови? Насправді багато українців говорять радше російською, аніж рідною мовою. Примусове відчуження України від Росії і є корінням всього зла, що робиться в Україні, Білорусі й Росії. Днями в програмі новин показали урядовця, який заявив: для того, щоб в Україні зросли зарплати, потрібно, щоб зросла купівельна спроможність "населення". Але як зросте купівельна спроможність без зростання зарплат? Завдяки зростанню пенсій і стипендій, чи завдяки зростанню надприбутків Деркачів і Бакаїв? Чи не дивна логіка цих урядовців? А бідним повсюди важко - і на Заході, і в Україні, і на Сході. Бо бідний у сучасному суспільстві - принижений, а міри цьому немає. Українці - дуже працьовитий народ. Це підтверджує те, що ми зараз працюємо по всій Європі (не кажучи вже про Росію). Ми чесно заробляємо і цим можна й треба пишатись. Але ми можемо заробляти і вдома. Нещодавно я був у себе на малій батьківщині в центрі України. Кілька років тому там збанкрутіла швейна фабрика. Сотні людей залишилось без роботи. Але те, що я побачив зараз мене вразило. По всьому містечку виникло багато малесеньких швейних цехів, якими найчастіше володіють приватні підприємці - колишні працівники збанкрутілої фабрики. Люди самі забезпечили собі нормальну роботу з більш-менш пристойним чесним заробітком. Чи можна сказати, що це сталося завдяки владі? Ні! Це сталося всупереч їй! Все, що сьогодні робить нинішня влада - це заважає! До чого я все це веду? А до того, що тотальна бідність в нашій країні буде спостерігатися доти, доки ми не зрозуміємо, що ми варті кращого життя, кращої влади, кращої держави в цій країні! Нема чого бідкатися, що в когось -газ, а в когось - нафта і нас з нашими товарами ніде не чекають. У Німеччині завжди не вистачало ресурсів (дякую Вадиму з Челябінська за приклад), Японію з її товарами й повною відсутністю ресурсів теж ніхто ніде не чекав. Але зараз це країни з рівнем життя, якому можна позаздрити. Скоро у нас вибори! Я вірю, що в нашій країні життя можна швидко змінити на краще! В це не перестають вірити наші "западенці", які в силу історично слабкої промисловості в західних регіонах Україні, змушені постійно їздити по заробітках. Але вони не перестають на голосуваннях робити вибір на користь національної демократії. Проте, у нас є східні регіони, де "шахтарі" звикли сидіти на майданах, вимагаючи собі повернення зарплатні, а на виборах за повернення боргів (чи інші подачки) голосувати за посткомуністів чи просто комуністів. А далі - знов те саме. Тому ми досі живемо гірше ніж, скажімо, поляки. Але ми будемо жити краще і для цього ми повинні змінити свідомість (а згодом і владу) і вона вже змінюється. Наскільки? Побачимо на найближчих виборах. Панові Петру з Канади: ЯКИЙ ТАМ СОЦІАЛІЗМ в Україні, де ви його тут бачили?! Соціалізму (соціального забезпечення) в Канаді та США незрівнянно більше, це взагалі соціалістичні країни, в порівнянні з Україною в останні 10-15 років. У нас "соціалізм" на нулі - якщо не нижче нуля (в кого мало, в того ще забираємо, з обдертих по нитці, багатим по сорочці). Катерині Круліковській, Київ: "Зараз у мене є знайома – 40 років хвора на рак... треба купити ліки на 7 сеансів уколів, кожний з тих сеансів коштує десь біля 2 тис доларів..." - Ці "ліки" - це лише отрута, яка теоретично повинна вбивати ракові клітини трохи активніше, ніж звичайні, але це залежить від виду раку. Але хімію рекомендують навіть тоді, коли вона нічим не може допомогти (бо сучасна медицина іншого засобу не має, зокрема променевої терапії). Отже, західні фармацевти просто заробляють гроші на тих, хто згоден платити скільки кажуть. Ну не може хімія мати таку собівартість, щоб декілька мілілітрів коштували тисячі доларів! І це вже не проблема бідності... Можу порекомендувати знайти гарних та компетентних знавців трав - іхня прицільна дія (підбір в залежності від виду та локалізації) набагато ефективніша за хімію. Того року в мене вмерла від раку мати. Завдяки травам вона жила на рік довше ніж нам говорили. Бідность буде доти, поки не будуть платить нормальні гроші за працю.А нормальні гроші за працю будуть платати коли в країні буде нормально працювати економіка,тоді грошей на виплату зарплатні буде більше.Це ще довго так буде...на жаль. Сам я працюю в сфері телекоммунікацій, у приватному сектори. І хочя заробляю близько 1000 доларів на місяць, у мене багато знайомих які мають всього 150-200, та ще з дітьми. Вони не живуть, вони просто існують щоб вижити. Здесь тільки на себе можна пологаться! Держава не допоможе, бо сама шукає, хто їй допоможе! У нас всіх поїхала Стріха. уявіть собі, якби в канаді одразу виїхало на заробітки 40% працездатного населення? А як, Вам такий сценарій? або в Німеччині середння заробітна плата стала 400 Євро? Що було б? правильно панове. Була б соціалістична революція. Або в англії Лорд Ахметов витягнув би з бюджетної сфери так 7-8 мільярдів, саме мільярдів, а не мільйонів фунтів стерлінгів, що було б? Мені самому був би цікавий розвиток подій! І ще. Україна вже 13 років суверення. Але, щось я не бачу зворотнього масового повернення національно стурбованих, навчених західній демократії та сучасним технологіям та оснащених своїми капіталами української діаспори! Їм як завжди щось заважає, тобто не хочуть поміняти свій теплий канадський ватерклозет на свій рідний, але холодний туалет. Чекаємо на вас панове! Добрий день, шановні панове. Тут виявився ще один бік нашої бідності, чи, навпаки, заможності. Справа ось в чому: багато хто на Україні хворіє на рак. Так у мене десять років тому вмерли чоловік і подруга у віці 39 років від такого діагнозу. Зараз стан дещо змінився. Зараз у мене є знайома – 40 років хвора на рак, їй зробили операцію, а тепер їй і її мамі кажуть, що треба купити ліки на 7 сеансів уколів, кожний з тих сеансів коштує десь біля 2 тис доларів. Ну, спочатку треба купити на один сеанс, щоб перевірити, чи допоможе, а потім все інше. І от дивіться що робиться: вся проблема життя доньки, у якої є дитина 14 років, лягає на плечі нещасної жінки, тобто матері, яка в свої 60 років якимось чином повинна знайти ці гроші, або її дочка помре. Жінка має продати квартиру для цього (при цьому кожного разу не можна забувати, що у нас вкрали гроші, які були заощаджені, і які в такій скрутній ситуації могли б бути використані). А далі що? Може це і не допоможе, щО вони далі будуть продавати? Є відомий вислів, що революції задумують романтики, виконують фанатики, а користуються їх плодами ... (поставимо три крапки, ну не може ж така солідна організація як ВВС сказати негідникам що вони негідники). В 1991 в Україні відбулася хай хила, млява, анемічна, але національно-демократична революція. Стус, Марченко, інші були романтиками, хлопі Донія, які голодували на Київській бруківці були, на той час, фанатиками. Але за принципом "як би так міяти, щоб нічого не змінити" нароб обрав Леоніда Макаровича Хитрука і скористалися плодами революції ... (ми всі знаємо, по телевізору кожен день бачимо). Ще за Союза ми жартували, що єдина справді соціалістична країна - це Швеція, бо лише там народ має справді міцні соціальні гарантії. Фінанси, багатство - це також форма матерії, а, як відомо, матерія не виникає з нічого, але й не зникає безслідно! Так от коли Ви бачите, що до Верховної Зради або до якогось міністерства входить зодягнений від Армані, Версачі або Кардена чиновник або депутат, знайте - це порпаються в "секонд хенді" десятки вчителів, лікарів, бюджетників, пенсіонерів - знайти б ну хоч щось пристойне - на люди ж виходити. Біда в тому, що соціалізм давно минув, а з голів ще не вивітрився. Нема чого очікувати від держави, навіть десятої частки того, що надавалося при Совєтській рабській державі. Якось, зручно було жити в Совєтах, забуваючи про своїх підприємців, що гнили на Соловках і по Печорах та Екібастузах. Придумали собі наші дорогі українські гречкосії правило трамвая "не висовуватися", а тепер подавилися ним же. По народові і цар. Пора наступного вибрати за міх гнилої картоплі, а потім ще 4 роки попідтинню. Олександру з Дніпропетровська - Ви абсолютно праві. Саме сукупність окремих вчинків кожного з нас створює ту реальність, в якій ми живемо. Вчинки робляться на підставі ухвалених людиною рішень. Рішення ухвалюються, виходячи з її власного розуміння ситуації, обставин та своїх можливостей. Саме тому у суспільстві мають бути створені механізми, які дають можливість людині вірно оцінювати і розуміти події, які відбуваються. Це має бути головним завданням системи освіти і ЗМІ. ... Але є ще й друга проблема - це проблема морального вибору тих, хто усе розуміє, але чинить аморально. Цю другу проблему має вирішувати все суспільство в цілому. Найчастіше цю роль відводять церкві. В усякому разі, саме в цьому я бачу головну роль цієї організації.
Про бідність - на моєму прикладі. У мене 2 вищі освіти, в т.ч. Інститут менеджменту (досі маю за нього борг!). Змінила після його закінчення у 2000 р. кілька робіт. Достойно платили лише німці на першій роботі, проте дуже швидко головна фірма в Німеччині збанкрутувала. Після того отримую в середньому по 500 грн/міс, а зараз і ще менше, до 400, бо "зменшилися ставки оподаткування", а фонд зарплати "не витримує навантаження"... маю тішитися лише обіцянками, за які, правда, не можу нічого купити. У той же час я утримую сім'ю - мама-пенсіонерка та син-школяр, не отримуючи жодної підтримки від колишнього чоловіка. Живемо всі в 1-кімнатній квартирі, і ніякої надії "добути" якимось чином більше житло нема... Я не проти змінити роботу, у мене є кваліфікація, досвід, знання англійської, польської, комп'ютера... але я не маю "зв'язків", "родичів", я лише жінка, мені 43, і я живу в Україні, не маючи ніяких шансів на більш-менш достойне життя, як для мене, так і для мого сина (на освіту теж треба буде грошей!). Ще кілька років тому я була повна ілюзій, що мої енергія, сила, знання та розум комусь тут можуть бути потрібні. Зараз я вже не маю жодних ілюзій. Здається, найкраще, на що я мала право розраховувати - це миття підлог в якійсь там Італії чи ще десь...!
Африканській бушмен почувається дуже добре тому, що окрім пустелі нічого в своєму житті не бачив і міркує, що вся Земна куля є великою пустелею. Так само думає й Кучма - що Україна це щось на кшталт парткому, "Путін-КҐБ", "Лука-радгосп" і таке інше. Люди думають, що щастя - це купити шматок ковбаси. Коли ти їм щось там починаєш розповідати про справжнє життя, то вони не розуміють про що йдеться. Ніяких мов вони не знають, тому що вони їм не потрібні - вони чекають літа, коли прийде російський господар і кине їм кістку. Решту часу вони пухнуть з голоду (зима-весна-осінь). Вони ненавидять США, але дуже-дуже люблять американські долари. Як це пояснити? Біда в тому, що народ чекає чогось від держави, не розуміючи, що державу творить він сам. Кожен день, в кожній справі, в кожній думці окрема людина творить державу та її устрій. І це навіть не залежить від того - хоче вона творити державу, чи ні. Процес все одно буде, тільки от в якому напрямку - залежить від суми дій та бездіяльностей всіх людей разом. Є речі та поняття, які не підлягають оцінці. Що робить мати, коли захворіє її дитина? Що робить ваш друг, коли ви в біді? Інстинкти? Але чому вони не спрацьовують, коли треба йти на вибори, а не йдемо? Коли не треба давати хабаря, а даєм? Та ще й ближньому своєму вихваляємось. Здуру. Але ж це - речі, які за своєю важливістю також не підлягають оцінці. І після цього ми, будучи бидлом, претендуємо на заможнє життя? Бидло повинне бути в стійлі і воно буде там, бо воно бидло! А інакше - на бійню! А може все таки - піти на вибори, та не дати хабаря? На мою думку, бідність – це соціально принизливий стан окремо взятого індивідуума, або, навіть цілого суспільства (як це ми нині маємо у випадку з Україною), за якої неможливе повноцінне існування і заблоковані можливості реалізації основних духовних потреб, і коли у свідомість вживлюється концтабірна ідеологія, за якої всі думки зосереджуються виключно на біологічному виживанні. Але наразі можемо говорити про наступну грань градації, яка вже знаходиться за ватерлінією бідності – злидні. Бо бідність – це коли не вистачає можливостей підтримувати пристойний рівень життя, але за умов жорсткої економії та великих обмежень у всьому вдається все ж не впасти на соціальне дно. А от злидні – це вже тоді, коли перекрити мінімальні потреби видається просто неможливо. І чи не в злиднях живе людина, коли за умов тотального безробіття в Україні та неконтрольованого зростання квартплати і цін на елементарні харчові продукти - одяг, відпочинок, лікування та інші соціальні блага для більшості населення України видаються недосяжною розкішшю. Я знаю багато людей, які працюють по 12 годин на добу за 100$ на місяць. Серед них - одинокі матері. Господар податків за робочу силу не сплачує. Ні профспілок, ні лікарів і не поминають. Ці вільні люди у вільній Україні не розуміють, хто вони є і, що треба робити для поліпшення своєї долі. А що ми можемо? Таке запитання я чув часто і від багатьох. Трагедія совєтскіх пасинків, у яких немає майбутнього. З голоду не вмирають, а за вищу освіту дітей, чи операцію в лікарні (якщо не дай Боже захворієш) сплатити нічим . У Грузії, чи на Гаїті знайшлися сміливці - змінили владу, а у нас демократичним шляхом один прем'єр дійшов до суду, другий вже пройшов цей етап. А ми все терпляче витримуємо та чекаємо, коли ж прийде щастя та багатство. Гадаю, що ніколи. А я б не зказав, що Украiна бiдна у всiх вiдношеннях. Взяти хоча такi б поняття як цiкавiсть до життя. Як на мене, позицiя така: все, що вiдноситься до категорii грошей - це - на Заходi, м’яко кажучи, проблем не виникає, було б бажання. А от щодо всього іншого – на це, не м’яко кажучи, Захiд або бiдний, або штучно вмикає додатковi важелi регулювання на рiвнi уряду. Скажiмо, про такi поняття, як широко поширений на Заходi iндивiдуалiзм, проблеми мiцної сiм’ї (де нема мiцної сiм’ї - немає й нацii) - Захiд тут бiдний, хоча й намагається довести протилежне. Ось чому я зустрiчаюся з бажанням українцiв повернутися додому, як тiльки рiвень життя в Українi покращиться. Заможній чи бідний - це виходить від вашого ріднесенького серця. Забрала гроші влада в 1991 році. Чому? Тому, що вона бідна. Влада говорить українською дуже погано. Чому? Тому, що вона бідна. Президент їде лікуватися за кордон. Чому? Тому, що він бідний. Чи бідні лікарні, які не можуть вилікувати президента? Чи фахівці поїхали заробляти гроші? На всі ці запитання можна відповідати і кожна відповідь буде правильною та самодостатньою. Українці ніколи не були бідними тому, що в нас європейське мислення. Смішно запитувати "де легше бути бідним?" Не можу говорити про увесь "Захід", але в Німеччині, де існує система соціальної допомоги, бідним бути набагато легше, ніж в Україні. У США допомога беробітним обмежується терміном 6 місяців, але варто лише подивитися оголошення про роботу в газеті, щоб переконатися, що роботу можна знайти дуже швидко. В Україні також можна швидко знайти роботу з зарплатнею 200-300 гривень, але ж така робота не лише не зробить людину заможною, а навіть просто життєздатною. Запитаєте - що ж робити? Дивіться, кого обираєте.
Те, що український народ (у провінції, а не в Києві чи Одесі) пережив за останні 10 років можна назвати "другим Голодомором 33-го року" в пом'якшеній формі. І чомусь дуже мало людей наважується про це говорити (це особливо стосується українських політиків). Бідним всюди погано. Але що таке - бідність? У свій час, ще при радянському союзі, я побував у багатьох країнах світу, працюючи електромеханіком на пароплаві і хоча мав достатньо грошей, щасливим себе не почував, бо завжди поруч був присутній "сексот" з КГБ, який слідкував, щоби о 7 -й всі були в "люлі". А чи відчуває себе бідним африканський бушмен чи австралійський абориген, не маючий по нашим поняттям абсолютно нічого? Я дійшов висновку, що у бідності є 2 причини - 1)недемократична соціальна система; 2)схильність самої особи до бідності (може навіть на генетичному рівні). Я навчаюся в Німеччині. Як студент належу (за німецькими стандартами) до категорії бідних. Це значить, що, навчаючись, я підзаробляю на різних роботах. Виживаю на в середньому 400 євро на місяць. Гуртожиток 105, страхівка 55, мобільний 50, їжа 100, інще 90 євро. Не зрозуміло як на такі гроші можна вижити проте, легше бути бідним на заході. Але ми тут чужі і Україна має дбати за те, як повернути таких людей як я. Кому як не нам відбудовувати Україну.
У більшості випадків, на Заході людина сама обирає свій стан - бідність. І при бажанні вона може змінити свій стан на - заможний. В Україні такого вибору нема. Майже кожен, хто народився на Україні має тавро - бідний. Україньска бідність страшнише Західної тому, що на Україні можна робити, мати гарну освіту, помешкання і... боротися за фізичне віживання, за їжу, за тепло в оселі. І ця боротьба буде тривати усе життя. Розум, вміння, бажання бути корисним суспільству, на Україні, не є головними чинниками заможного життя. Так побудовано наше суспільство. Бідним народом легше керувати. Українські державні закони і механізми виконання законів побудовані за правилом подвійних, потрійних стандартів. Один стандарт для обдурювання, око-замилювання Заходу, а все інше для внутрішньго використання, для пригноблення народу. Українські закони це дуже поживне середовище для корупції. І боротися нашому "Гаранту" потрібно не з бідністью, корупцією, а з безглуздими законами, що породжують ці явища! З нашого народу майже витравили любов до Батьківщини, прагнення до волі, незалежності. Ми не хочемо боротися за свої права, за краще майбутнє. Ми тільки те й знаємо, що звинувачувати когось у своїх невдачах. В нас все на тому закінчується, що ми ганьбимо свою владу, президента, депутатів…а до реальних дій ми не спроможні. Ми не задоволені діями уряду, але самі не знаємо, як би ми діяли на їх місці. Ми хочемо скинути теперішню владу, але хто ж прийде на місце старих чиновників? Вірно, вихідці з нашого населення. Населення, який не має національної свідомості, не вірить в майбутнє своєї держави. То хіба ж вони будуть дбати про добробут свого народу. Тож ми варті своєї влади. І до тих пір поки ми не відродимо в нашого народу любові до Батьківщини, до рідної мови, культури поки ми не будемо з гордістю вимовляти слово Україна, а під час звучання національного гімну не будуть “мурашки пробігати по шкірі” – нам марно розраховувати на краще життя. Ми цього просто не заслуговуємо. Але не все втрачено. Ми ще поборемося! Становище, коли більшість з нас не має можливості купити власне житло і повинно жити разом з батьками. Як це назвати? Та ще в таких умовах, що коли б це побачив хтось на Заході, то запам'ятав би це надовго. Та ще повинні платити за ці собачі будки. Міжнародна спільнота має можливість спостерігати за економічним геноцидом, що діється на Україні. Я впевнений, що він ніколи не буде поставлений на суд міжнародного трибуналу, як і не поставлений був геноцид більшовистьського режиму, який спричинив зло світу, куди набагато більш ніж фашистський режим Гітлера.
А ще, корупція, корупція і ще раз корупція! Починаючи з найнижчих щаблів влади і закінчуючи столицею! Це гнітить, це не дозволяє розвиватися багатьом малим і середнім підприємствам! Ми мусимо подолати це, а інакше - нові десятиліття злиднів!!! Я здивований позицiєю Вадима з Челябiнська, що винними в теперiшний ситуацii в Украiнi є захiднi областi, адже саме захiдняки працюють зараз для всiєi Украiни. A щодо мови, яку потрiбно вивчати так це украIнську, оскiльки росiйську ми розумiємо завдячуючи "совєтам" i цього достатньо. Щоб позбутись бiдностi i занепаду науки нашим можновладцям потрiбно прочитати, для початку "Утопiю" Томаса Мора i спробувати втiлити в життя хоча б частину гуманiстичних принципiв викладених там i тодi бiднiсть зникне назавжди. А мені чомусь здається, що починати треба з верхів, бо, якщо для прикладу взяти нашу армію: виявляється, що там такий бардак, що там не прижився такий-то термін. Я вже зовсім не зрозуміла цього. Це ж армія, навіть, якщо буде інструкція козлом називати один одного, то вони повинні це робити, а у них не прижився термін пан. Їх всіх треба просто розігнати, а не надавати квартири, умови, навчання. Якщо вони нездатні один термін вивчити, то що з ними возитись? З старою бабцею можна возитись, а з такими, дійсно, що ні. А ми їх тримаємо, до речі на своїх плечах. І тепер вже зовсім нагально стоїть питання, що починати треба з товарища Гаранта, який кожен день показує нам як можна ще більше знівечити наше життя, а йому за те нічого, от бачите яка погана Конституція? Чи тепер після стільки років правління розказує, що так, закон по ПДВ не працює: Податкова взяла ПДВ 62 млрд., а віддала 68 млрд. Дуже цікаво. Це нас ще на 6 млрд. обікрали і він про це так спокійно каже... У зовнішньоекономічній діяльності з, як би так сказати, не зовсім розвинутими країнами Захід заробляє, перш за все, імпортом сировини і експортом своїх товарів. Чи витримає Україна повне відкриття нашіх ринків для заходу? Я так гадаю, що усе стратегічне виробництво у нас накриється мідним тазом миттєво! Навіть зараз, наприклад, коли Антонови не мають конкурентів ані за ціною, ані за технічними даними, їх не пускають на Захід - там є свої виробники, які активно використовують політиків для лобіювання своїх інтересів. Ви дійсно вважаєте, що із вступом до ЄС ситуація покращиться? Звісно, порівняно з Африкою чи Гаїті для нас в цьому є маленьке послаблення, бо нас використовують у протистоянні Захід-Росія. Але це - дуже маленьке послаблення... У нас є тільки один варіант, вигідний для України, - самим СТАТИ, державою, яку будуть поважати і розмовляти на рівних. Але якщо ми вступимо до ЄС без цього (чи просто будемо діяти за їх умовами і рецептами) - від нас нічого не залишиться, бо з цієї пастки немає виходу...
Достатнім і необхідним ресурсом держави є її народ. Народ є джерелом, носієм і мірилом усіх інших складників держави: культури, економіки, науки, військової могутності, права. Тому бідність широких верств населення України не може бути наслідком відокремлення від ресурсів СРСР (або Росії). Причина цього явища всередині країни. Отже ключі до проблеми бідності знаходяться також всередині. Насправді найбіднішими в Україні є ті, хто працює у бюджетній сфері, хто за віком та звичками таки не взмозі налаштуватися на новий стиль життя, котрий випливає із ринкових відносин і вимагає вміння продати свої послуги, як товар! Це результат десятиліть планової економіки. Та й грошей, поки що, в Україні не достатньо (ані для соціальних виплат, ані для розвитку економіки), бо багато ринків закриті або дуже обмежені для наших товарів! Саме тому нам необхідно змінити владу на ту, при якій нас зможуть допустити до світових ринків (наперед для тих, хто не згоден - я не казав про втрату вже існуючих позицій на ринках, а лише про росширення існуючих і вихід на нові!) Невистачає також інвестицій у економіку... Авжеш легше бути бідним на Заході, бо їхні уряди мають достатньо коштів на соціальні виплати. Мені здається, що ситуація поліпшується. Тобто більше людей стало заробляти більше грошей. Але для справжніх змін потрібна велика активність людей і не в останню чергу у відстоюванні своїх прав перед владою! Життя не покращиться саме по собі!...Дуже "цікаво" пише пан Вадим, зі слів котрого випливає, що увесь світ, що імпортує сировину, та енергоресурси мусить вчити арабську, російську мови... а що ще?
Перш за все потрібно зняти економічну блокаду з України - дозволити людям подорожувати за кордон без віз. Жодна країна будучи ізольованою від зовнішнього світу не може розвиватися нормально. А Україна, не дивлячись на її ізольованість, таки розвиваєтсья не погано, що б там не говорили. І нехай буде соромно тим західним політикам, які рахують Українців відмінними від громадян своїх держав. Я жив у Франції 3 роки, був у США та Німечинні не один раз і можу сказати, що нема чого заходу боятися Українців. Вадим знову натякає на свої якісь там ніби ресурси, без яких ми ніяк, а вони захочуть, не дадуть, захочуть - дадуть. Вже був Сталінізм, вже був голодомор, і після голодомору були ще маленькі голодоморчики, коли хотіли нас прищучити. Нащо він розводить тут агітацію з питань яку мову мені вчити? Так, я вчу, але польську і англійську. Бідним важко скрізь, але треба відділити бідних за власним бажанням, тобто тих, хто не бажає працювати, від бідних через обставини в державі. Для перших бідність - стан душі, для останніх - стан шлунку. Вважаю, що таких у нас більше, ніж могло б бути за іншої влади. Люди працюють, але залищаються бідними. Одні не вміють заробити, інші - не можуть. Є й інший бік справи - стан суспільної свідомості, у тому числі - й національної. Звичка працювати на Дядю за копійки, страх змінити роботу, виявити ініціативу. Одним бракне духу підприємництва, іншим, тим, хто трохи розбагатів - не вистачає співчуття та уваги до бідних. Адже їм треба допомагати... Щодо російської, то її й так знають у нас добре. А у заможному світі поширеніша англійська.
Вадиме, як би вам не хотілося, щоб було так, як Ви написали, - дійсність далека від Ваших надій. Не все так рожево, як подає і шановний Юрій - чи для того, щоб Ви, Юрію могли вчитися за кордоном, не довелося вашій мамі, чи татові побувати на заробітках в Італії, Португалії, Польщі, чи США? Перспективи не райдужні, але достатньо стабільні, проте для молодих. Ті, кому біля сорока, і котрі належать до бюджетних сфер суспільства - вчителі, медичний персонал - дуже часто змушені їхати за кордон, щоби Ваше покоління, Юрію, могло рухатись дальше. А от у чому я Вас підтримую на 1000% - це в тому, що треба поменше нарікати й скаржитися, і не чекати на "добрий уряд" чи "нашого президента", а братися за діло самим. До речі, і "добрих" і "наших" не дістають в подарунок, а вибирають і здобувають, а коли треба, то й непокору виявляють. Сидячи ж у "хаті скраю", далеко не заїдеш. Є приказка – Рим будувався не за один день. Я вчуся за обміном у США і за шість місяців перебування в Америці мав можливість бачити бідних і в Канаді в США. Але шкода, що люди, які живуть на найбагатшій землі в Європі масово виїжджають на нелегальну роботу на Захід. Сподіваюся, що колись українці зрозуміють, що найкраще місце для роботи і життя – Україна. Що вони більше не потраплятимуть в екстремальні ситуації в країнах, де вони безправні. За останні 14 років Україна досягла значних успіхів, варто лише згадати колишні черги за маслом і молоком на початку дев’яностих. Я більш ніж певен, що через 20 років Україна не відставатиме економічно від країн Західної Європи. Тим часом треба менше скаржитися, а краще робити свою роботу і не критикувати усіх довкола. За збереження тенденцій недоброї пам’яті 90-тих – може бути ще й не те. 50 млн. людей опинилися відрізані від ресурсів, права на які здобували і завойовували і їх предки. Подякуйте „западенцям”. Вийшла така собі Німеччина кінця 19-го сторіччя – без колоній, без ресурсів. Промисловим і людським потенціалом теперішня Україна може скористатися лише у співпраці з Росією. Якщо коротко – вивчайте російську мову. Вміщені коментарі відбивають точку зору дописувачів. Бі-Бі-Сі залишає за собою право не друкувати коментарі |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Перешліть цю сторінку другові
Версія для друку
Ще кілька років тому я була повна ілюзій, що мої енергія, сила, знання та розум комусь тут можуть бути потрібні. Зараз я вже не маю жодних ілюзій. Здається, найкраще, на що я мала право розраховувати - це миття підлог в якійсь там Італії чи ще десь...!
