Преса

Віктор Ющенко досі цього не зробив, а тому в більшості сьогоднішніх газет чимало прогнозів та припущень «А що буде, коли президент-таки вибере один із варіантів».

«Газета по-київськи» припускає, що Раду готуються розпустити. Хоча настрій президента, за спостереженнями газети, нагадує маятник. Позавчора він надавався на велику коаліцію, а вже вчора почав провадити консультації з усіма політичними силами. Що стосується консультацій, то саме так президент має діяти згідно з Конституцією, якщо він вирішив розпустити парламент.

«Газета по-київськи» подає календарний план проведення позачергових парламентських виборів, якщо вони будуть призначені. Якщо указ про розпуск з‘явиться сьогодні, то вже завтра має розпочатися процедура реєстрації кандидатів у народні депутати. 12 вересня за такого сценарію виборча кампанія має стартувати офіційно для зареєстрованих кандидатів. А самі вибори мали би відбутися 1 жовтня.

«Будуть перевибори? Депутати та виборці чекають рішення Президента. Хоч якого-небудь» - такий заголовок на першій сторінці газети «День». В іншому матеріалі «День» намагається знайти позитиви від політичної кризи. І знаходить. Те, що відбувається нині в Україні, газета називає випробуванням свободою. «На зміну пасивній свободі вибору між нав‘язаними людині варіантами поведінки повинна прийти активна, творча свобода. На зміну людині, яка грає запропоновані їй суспільні ролі та ігри, повинна прийти людина, яка сама ці ролі та ігри створює і перетворює», пише газета «День».

А над питанням, де повинні бути політики – з народом чи вести народ за собою, розмірковує голова делегації Європарламенту у зв‘язках з Україною, колишній секретар бюро національної безпеки Польщі Марек Сівець.

«У країнах молодої демократії, як приміром Польща та Україна, необхідно об’єднувати ці дві тези. Перш за все, на виборах політики отримали мандат від народу. Але тепер вони мають показати людям напрямок, куди рухатися. Візьмемо для прикладу тему НАТО. Якщо зараз політики хотіли би йти з народом в цьому напрямку, то нічого не було б досягнуто. Адже зараз більшість виступає проти. Політикам треба говорити з людьми і показувати, які рішення з точки зору стратегічних інтересів є кращими для країни. Якби політики розказали людям, що членство в НАТО добре, то люди могли б змінити свою думку. Потрібен лідер, який узяв би на себе ризик пропагувати непопулярні ідеї і показувати людям, що реалізація цих ідей принесе країні вигоду. Дуже важливо, щоб з’явився такий лідер. Всі стратегічні рішення, які ухвалювались у Європі чи Польщі, спочатку були непопулярні. А після роз’яснень люди зрозуміли, що ці ідеї добрі для країни».

Газета «Україна молода» винесла на першу сторінку, крім політичних, ще й суто людську тему. «Болячки – під цензуру» - такий заголовок статті, в якій ідеться про те, що вінницька лікарка перемогла державу й домоглася через суд заборони вказувати у лікарняних листках діагноз пацієнта.

Відтепер, пише "Україна молода", ми всі матимемо право на власну таємницю. Позивалася Світлана Побережець одразу до чотирьох відомств — Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Адже саме ці відомства створили наказ, яким затвердили «негуманну» форму листка непрацездатності. І вінничанка виграла суд! Тепер чиновники хапаються за голову (мовляв, це ж ламає усю їхню систему контролю!), а правозахисники тішаться: мільйони українців, яких принижувала ця норма, зітхнуть із полегшенням.

Дмитро Гройсман, представник позивачки у суді й заразом голова Вінницької правозахисної організації, каже, що ця справа для них — принципова. «Від того, що розголошується діагноз, страждають не стільки ті люди, хвороби яких спершу приходять на думку, — пояснює «УМ» пан Дмитро, — не лише хворі на СНІД чи венеричні хвороби, не лише жінки, які зробили аборт.

Цих людей насправді меншість, у порівнянні з тими, хто найбільше від цього страждає. Від такої норми переважно потерпають люди, які страждають хронічними захворюваннями у віці за 40 років. Про ці болячки стає відомо їхнім роботодавцям. Ось, наприклад, як тільки керівник дізнається про те, що у вас, боронь Боже, цукровий діабет чи ішемічна хвороба серця, ви втрачаєте будь-який інтерес для нього й у вас перестають інвестувати гроші. Бо всі розуміють, що такі хвороби довго тривають, їх потрібно лікувати. На ринку праці така ситуація, що на ваше місце завжди можуть прийти молоді й здорові люди. Це призводить до страждань мільйонів працівників — люди дають хабарі, не звертаються свідомо по медичну допомогу, хворіють на робочому місці, аби тільки не подавати інформацію за місцем роботи про свій справжній діагноз».