Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Теми огляду

• “Власть денег” у редакційній статті висловлює припущення, що насправді українська політична та економічна криза відбувається лише там, де про неї говорять – на Печерських пагорбах. Часопис також розмірковує над тим, який вплив на українську економіку матиме прем'єство Віктора Януковича.
• “Корреспондент” досліджує тему того, скільки коштують платникам податків чиновники найвищого ешелону української влади, і чому зростають витрати на утримання депутатів, міністрів та президента.
• Economist пише про те, як змінився рівень корупції у пострадянських країнах, - при загальній тенденції до зменшення цього явища, існують і винятки.

“Власть денег” у редакційній статті висловлює припущення, що насправді українська політична та економічна криза відбувається лише там, де про неї говорять – на Печерських пагорбах: “На щастя, ареал української кризи обмежується Печерськими пагорбами, на яких розташовані Верховна Рада, Кабмін та Секретаріат Президента. Україна від’єдналася від печерську тихо і непомітно – без проголошення декларацій.

Отже, якщо говорити про цю самостійну країну, а не про ті пагорби, на яких криза, то в очі впадають інші тенденції. Наприклад, українці стали менше зберігати на банківських депозитах, і більше витрачати на виплату кредитів...Про що це свідчить? Схоже, рівень взаємної довіри банкірів та позичальників зростає. Покупцеві тепер краще взяти кредит, а не заощаджувати на якусь покупку.

Тобто вони впевнені у стабільності своїх доходів, як мінімум, на наступні кілька років. А як же криза? Політична, конституційна, економічна, бюджетна, паливна... Вочевидь, українці вважають, що здатні подолати будь-які труднощі. Навряд чи є вірою у мудрість керівництва країни. Хіба можна вірити у віртуальних героїв, які живуть своїми віртуальними кризами? Скоріше, це віра у себе. Саме вона стане запорукою наступник економічних успіхів нашої Батьківщини. Аби тільки кризи не вийшли за межі Печерських пагорбів,” – пише у редакційній статті “Власть денег”, і продовжує цю тему у статті “Між двох Вікторів”.

“Тільки в Україні міг народитися автор “Вія”, Микола Васильович Гоголь. Тільки тут політична криза якимось містичним чином сприяє економічному зростанню. Навіть прем'єр-міністр (чи, все ж таки, не прем'єр-міністр?) Юрій Єхануров не може зрозуміти, яким чином колапс у вищих ешелонах влади не відбивається на повсякденному житті держави. Розпад “коаліції Майдану” супроводжується цілком поміркованою інфляцією. Пікети під стінами Верховної ради та Секретаріату Президента – неочікувано високим ВВП.

Дискусії у вищому законодавчому органі все більше зводяться до “сам дурень”, але притік іноземних інвестицій до країни збільшується. Фактори, що виключають один одного, в результаті дають нормальний результат – пшеницю збирають, чавун варять, дома будують”, - наводить список українських парадоксів часопис, і намагається спрогнозувати, що зміниться із приходом на прем’єрську посаду лідера Партії Регіонів Віктора Януковича: “Віктор Федорович своєю появою у Кабміні може вирішити кілька питань. Наприклад, покращити бізнес-клімат для великих експортерів, змінивши податкову та валютну політику, і відродивши Вільні економічні зони. Пересічний українець відчує ці речі у вигляді девальвації гривні та появи нових партій контрабандного м’яса.

Природно, що Януковичу доведеться платити і за виборчими рахунками. Тобто домагатися від Росії хоча б не підвищення цін на газ. Деякий аванс у цьому сенсі Кремль вже видав, пообіцявши не переглядати цінову політику до кінця поточного року. Проте все це лише на півроку, і взимку українці будуть питати за подорожчання газу у найбільш проросійського прем’єра України за останні два роки.”

“Корреспондент” досліджує тему витрат на утримання найвищих органів влади в Україні. Згідно із даними, які вдалося отримати авторам часопису, витрати Секретаріату Президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів постійно зростають. Але, якщо у попередні роки лідером у витратах на утримання апарату завжди була президентська адміністрація, то цього року на перше місце вийшов український парламент. “Витрати на забезпечення роботи Верховної Ради, зарплати депутатів та апарату кожного року зростають середньому на 100 мільйонів гривень...

Чергова порція витрат очікується із приходом нових народних обранців. Лише вартість квартир для часто-густо не найбідніших законодавців коштуватиме платникам податків не один десяток мільйонів гривень...У минулому скликанні 86 депутатів отримали нові квартири, а ще 132 отримали грошову компенсацію для покращення своїх житлових умов... У четвертому скликанні серед тих, хто потребував покращення умов проживання і скористався цим правом депутата були і зовсім не бідні люди. Наприклад, Олександр Ярославський та його брат Олексій отримали 307 та 277 тисяч гривень відповідно.

Також отримали житло Ернест Галієв та Леонід Байсаров, які цього року увійшли до списку 30 найбагатших українців за версією Корреспонденту. Чотирикімнатна квартира дісталася екс-генпрокурору Геннадію Васильєву, а його брату Олександру – 245 тисяч гривень .За рахунок держави отримали двокімнатні квартири і успішні бізнесмени Анатолій Франчу та Петро Ющенко,” – пише “Корреспондент”, і нагадує, що кожен депутат також має право на чотирьох помічників, які отримують статус державного службовця із відповідними привілеями. Утім, часопис не обходить увагою і міністрів, водії яких за годину роботи у будній день отримують 58 гривень, тоді як погодинний тариф таксі коштує середньому 45 гривень.

Британський Economist у статті “Суди, або тебе засудять” пише про те, як змінився рівень корупції у пост-комуністичних країнах. У цій статті автори часопису спираються на останні дослідження Світового банку, який опитав представників 10 тисяч компаній, які працюють у 26 країнах колишнього радянського блоку (крім Туркменістану), а також, для порівняння, у Туреччині та 5 європейських країнах. Бізнесменів питали про те, як часто вони дають хабарі, якими є середні розміри цих хабарів, і наскільки жорстко їх вимагають. Виявилося, що у більшості досліджуваних країн картина, у порівнянні із попередніми дослідженнями 1999 та 2002 років, потроху покращується.

Проте, як пише Economist, є і інші приклади. “Загальна тенденція позитивна, але, як зауважують автори доповіді, поки що вона не є незворотною. Чехія, наприклад, виглядала зовсім непогано у 2002, але з того часу, виглядає, зробила крок назад. Проте і тут все не так однозначно. Те, що більше фірм скаржаться на корупцію може бути позитивним сигналом того, що зменшується кількість тих, хто ладен миритися із хабарництвом. Найбільш пригнічуючим показником у доповіді є кількість компаній, що стикаються із корупцією в Росії – практично, кожна п’ята з них твердить, що регулярно платить хабарі, проте не сприймає це як щось надзвичайне. Ця цифра є у чотири рази вищою, ніж у будь-якій із країн-нових членів ЄС,” – пише Economist, і зауважує, що від корупції більше потерпають місцеві приватні невеликі фірми, ніж державні, іноземні великі компанії. Утім, як пише британський часопис, якщо із корупцією на рівні компаній можна спробувати поборотися через реформу системи судочинства у пост-комуністичних країнах, то боротися із корупцією на рівні держави досить важко: “Риба гниє з голови” – наводить Economist з цього приводу російське прислів’я.