Невідомі солдати карабаської війни

"Третій ряд, чотирнадцята могила. На правій стороні носа велика родимка". "Другий ряд, двадцять четверта могила, загинув в день окупації Агдама".

На робочому столі ахунда (голови мечеті) "Джума" в Барді Гаджі Рамазана Гусейнова кілька десятків фотографій з такими записами на зворотному боці.

На цих фотографіях - загиблі в різний час військовослужбовці. Усі фотографії зроблені вже після їхньої смерті.

Ахунд пояснює, що в перші роки карабаської війни, в лютому 1992 року, Управління мусульман Кавказу направило його до Бардинського району. Після чого він розпочав службу в тилу, як він сам каже, "і як ахунд, і як громадянин".

"У роки війни ця мечеть прийняла загалом 4800 шехидів (так називають в Азербайджані загиблих у карабаській війні. - Ред.) З Агдама, Геранбоя і Тертера", - розповідає він.

"Ми реєстрували кожного з них. Це місце було ніби не мечеттю, а стратегічним військовим штабом, - каже священик. - Найточніша інформація про втрати була саме в нас. Нерозпізнані тіла 130 шехидів також були доставлені сюди".

Війна, що зав'язалась на початку 1990-х років, завершилася взяттям під контроль вірменськими збройними формуваннями колишньої Нагірно-Карабаської Автономної області Азербайджанської РСР і семи прилеглих до неї районів.

Вірменська сторона досі в будь-яких переговорах наполягає на верховенстві принципу самовизначення народів і відкидає ідею територіальної цілісності. Азербайджанський уряд наполягає на своєму праві повернути повний контроль над міжнародно визнаною територією країни.

Незважаючи на те, що Мінська група ОБСЄ вже протягом довгих років веде переговори про можливі шляхи вирішення конфлікту, реальних результатів все ще немає.

Оскільки погляди Азербайджану та Вірменії на вирішення питання суперечать один одному, від оголошення режиму припинення вогню в 1994 році, який поклав край широкомасштабній війні, жодного поступу не досягли.

За ісламським звичаєм

Ахунд Рамазан каже, що кожного шехида вони ховали за ісламським звичаєм.

"Невідомих солдатів ховали так само, крім того, ми не хотіли, щоб вони загубилися, і ми ухвалили рішення - після обмивання проводити огляд тіл, відмічати їхні особливі прикмети, фотографувати їх під час поховання, а прикмети записувати на зворотньому боці знімка", - розповідає він.

Фотографії робив сам ахунд. Він спускався до могили, знімав обличчя загиблого, а на зворотньому боці фотографії писав номер могили, ряд і особливі прикмети: "третій ряд, одинадцята могила, на пальці правої руки наколоте ім'я "Арзу".

Іноді шехидів можна було впізнати за однією єдиною прикметою. "У 1994 році до мене прийшов один чоловік і сказав, що впізнав на одній з цих фотографій свого брата", - згадує він.

Під час проходження військової служби той наколов над серцем ім'я коханої дівчини Салім. Цю наколку випадково побачила мати солдата і розповіла його братові. "Якби не це, солдата так би ніхто і не впізнав", - каже ахунд.

Крім фотографій, невідомих солдатів також впізнавали і за особистими речами.

У кишені одного знаходили патрони, іншого - вірші про Нахічевань.

Під час розмови також з'ясувалося, що частина фотографій була зроблена з кількох спроб.

Ми побачили на столі у Гаджі Рамазана фотографію з таким написом на звороті: "Третій ряд, двадцята могила. Один раз сфотографував, плівка засвітилася, через два дні розкрив могилу і сфотографував повторно", - розповідає священик.

Впізнання

Він каже, що всі ці фотографії кілька років тому так само лежали розкиданими на його робочому столі. Рідні загиблих приходили до мечеті, переглядали фотографії та зроблені на них позначки. Після впізнання могилу розкривали, а тіло загиблого передавали його родині.

"У цій могилі я поховав вісім солдатів. Після того, як рідні впізнавали одного з них, ми розкривали могилу, витягували тіло, а замість нього ховали іншого невідомого солдата, розповідає ахунд Рамазан Гусейнов. - Від постійного споглядання однієї і тієї ж картини у нас виникали психологічні проблеми. Уявіть, як важко нам було..."

Гаджі Рамазан розповідає, що багато батьків впізнали і забрали тіла своїх загиблих дітей саме за фотографіями і прикметами.

На зворотньому боці фотографій невідомих солдатів, особистість яких вже вдалося встановити, відмічали ім'я, прізвище, звідки він походить, а також - хто його відвіз та номерний знак машини.

Є й такі фотографії, на звороті яких написано тільки "знайдено". Остання така знахідка сталася в 1996 році.

"Я став свідком найбільшого удару, завданого війною людям, людству. Щодня мені доводилося бачити сотні трупів, обвуглених, з відірваними кінцівками. Запах, який йшов від могил під час їх розкриття, незважаючи на минулі роки, я відчуваю досі", - каже ахунд Рамазан Гусейнов.

Тіла шести невідомих солдатів все ще спочивають у спільній могилі.