23 лютого в Росії: історичний казус чи кон'юнктура?

У понеділок росіяни вчергове відзначатимуть День захисника Вітчизни.

У 1922-1946 роках він звався Днем Червоної Армії і Флоту, з 1946-го по 1993 рік - Днем Радянської Армії і Військово-Морського флоту.

Загальновідомо, що жодних перемог 23 лютого 1918 р. "молода Червона армія" не здобувала, а тікала за першого ж наближення супротивника. Німці зайняли Нарву і Псков, увійшли б і до Петрограду, якби захотіли.

Найкраща частина, загін балтійських матросів під командуванням Павла Дибенка, захопила ешелон і зупинилася лише в Самарі.

Більше за те, саме того дня був отриманий німецький ультиматум з вимогою визнання незалежності України і передачі Туреччині Батумі і Карса. На засіданні ЦК РКП(б) Володимиру Леніну з величезними зусиллями, погрожуючи відставкою, вдалося отримати згоду щодо до цих умов.

Отже, 23 лютого - день не перемоги, а капітуляції.

25 лютого Ленін опублікував у "Правді" статтю "Важкий, але необхідний урок", в якій писав про "болісно-ганебні повідомлення щодо відмови полків зберігати позиції, втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство".

26 лютого радянське керівництво переїхало, а фактично - втекло з Петрограда до Москви.

3 березня було укладено, за визначенням Леніна, "паскудний" Брестський мир - повністю на умовах Берліна.

У 2006 році Держдума РФ виключила з офіційного опису свята слова "День перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік)".

Однак 23 лютого 1918 дійсно відбулася подія, що заслуговує на місце у літописах російської військової історії: почався Льодовий похід Добровольчої армії. Самі того не знаючи, радянські люди десятки років відзначали день народження білого руху.

Катастрофа

До кінця 1917-го більшовики успішно розвалили колишню російську армію. Зробили свій внесок й ідеалісти з Тимчасового уряду, яким захотілося негайно вручити малограмотному народу безмежну свободу.

Розбещена пропагандою в дусі "Багнети - в землю!", відмовою від дисципліни і субординації, свавіллям солдатських комітетів, які вирішували голосуванням, чи виконувати бойові накази, а також санкціонованим братанням із супротивником, армія перетворилася, за словами історика Андрія Буровського, у "розхристаний натовп, який був більш небезпечним для своїх командирів, ніж для ворога".

Кількість дезертирів сягнула трьох мільйонів.

"Коли я вперше проїздив через лінію фронту дорогою до Брест-Литовська, окопи були майже порожні", - згадував Троцький у книзі "Моє життя".

"Ніякої армії немає. Товариші сплять, їдять, грають у карти, нічиїх наказів і розпоряджень не виконують! Німцям все це чудово відомо", - змальовував картину розпаду начальник штабу одного з корпусів Північного фронту полковник Бєловський.

28 січня Ленін підписав декрет про створення Робітничо-Селянської Червоної армії, але опублікували його лише за п'ять днів, щоб не дратувати німців. У Петрограді перший пункт запису до нової армії відкрили тільки 21 лютого.

Історик Олександр Меленберг повідомляє, що більшість петроградських червоногвардійців повтікали, дізнавшись, що їх можуть відправити на фронт.

18 лютого німці перейшли в наступ і за п'ять днів, не зустрічаючи опору, просунулися на 200-300 кілометрів.

"Мені ще не доводилося бачити такої безглуздої війни, - згадував німецький генерал Гофман Макс. - Ми вели її практично на потягах і автомобілях. Саджаєш на потяг купку піхотинців з кулеметами і однієї гарматою і їдеш до наступної станції. Береш вокзал, заарештовуєш більшовиків і їдеш далі".

"Через паніку і чутки про наближення німецьких військ міста й станції залишали без бою ще до прибуття супротивника. Двінськ, наприклад, було взято німецьким загоном з 60-100 чоловік. Псков був зайнятий невеликим загоном німців, які приїхали на мотоциклах. У Резекне німецький загін був такий малочисельний, що не зміг зайняти телеграф, який працював ще цілу добу", - пише історик Юрій Фельштинський.

"Люцин був взятий наступним чином: до містечка прибули з Резекне всього 42 особи німців у двох вагонах. Німці були дуже стомлені й насамперед подалися до буфету, де сито закусили. Після чого вони затримали ешелон солдатів, які готувалися до від'їзду. Німці вишикували вояків у шерегу на платформі, відібрали у них рушниці й заявили: "Тепер ви вільні. Марш, куди хочете, тільки паровозів не отримаєте", - розповідала 1 березня газета "Известия".

"Є дані, що в деяких випадках неозброєні німецькі солдати розганяли сотні наших вояків", - визнавав Григорій Зінов'єв.

"Армія кинулася тікати, кидаючи все", - писав по гарячих слідах більшовицький головком Микола Криленко.

"Зведені загони значною мірою виявилися недієздатними, дали великий відсоток дезертирства, непослуху. Загони Червоної Гвардії виявили загалом слабку витривалість, погану маневреність і боєздатність", - згадував радянський військовий діяч Володимир Антонов-Овсієнко.

Через недогляд

Історія свята 23 лютого має майже анекдотичний характер.

Відома версія про те, що нібито в цей день пан Троцький вперше виїхав на фронт, не відповідає дійсності.

Насправді 10 січня 1919 р. голова Вищої військової інспекції Микола Подвойський запропонував відзначити річницю видання декрету про створення РСЧА 28 січня.

Однак пам'ятну записку, яку він надіслав до ВЦВК, через бюрократичну плутанину не розглянули вчасно.

Тоді вирішили об'єднати річницю армії з "Днем червоного подарунка" - збору продуктів харчування та предметів першої потреби для війська. У 1918 році його святкували 17 лютого, але в 1919 році дата припала на будній день, і захід перенесли на найближчу неділю, 23 лютого.

Потім про свято забули на три роки. Але в січні 1922 р. ВЦВК потурбувався про святкування четвертої річниці РСЧА і в циркулярному листі до виконкомів наказав відзначити її 23 лютого.

На урочистому засіданні на честь 15-річчя РСЧА в 1933 році нарком оборони Климент Ворошилов визнав, що "приурочення святкування річниці РСЧА до 23 лютого має досить випадковий і важкозрозумілий характер і не збігається з історичними датами".

Зростання престижу

Між тим, історія історією, а сьогоднішня оцінка суспільством стану російської армії і ставлення до неї за останній рік покращилися.

За даними проведеного в листопаді опитування Фонду "Громадська думка", 37% росіян вважають стан справ в армії задовільним, а 33% відмінним і добрим - рекорд з 2002 року, коли фонд почав регулярно проводити подібні дослідження.

У квітні минулого року "п'ятірки" і "четвірки" поставили армії 25% опитаних, а в 2006 році лише 3%.

Кількість тих, хто вважає, що в російській армії панують занепад і беззаконня, знизилася в порівнянні з 2006 роком з 71 до 9%.

53% росіян вважають, що ситуація в збройних силах покращується, і лише 7% вбачають зворотну тенденцію.

66% респондентів ФГД погоджуються з твердженням, що армія - школа життя, яку повинен пройти кожен справжній чоловік.

Кількість тих, хто ставиться до "ухильників" з розумінням і співчуттям, становить 34% - в півтора рази менше, ніж 10 років тому.

Щоправда, думка, що всі повинні служити, виявилася близькою 78% пенсіонерів, яких це питання напряму не стосується, і лише половині молодих людей з вищою освітою.

За даними іншого опитування ФГД, для 77% громадян 23 лютого є святом, а для 20% звичайним вихідним днем.

Аналітики вбачають як мінімум три причини.

По-перше, миттєву і безкровну анексія Криму багато хто розцінив як свідчення ефективності російської військової машини. Заяви західних політиків про те, що Росія знову стала загрозою для світу, ця частина громадян розглядає як комплімент.

По-друге, перехід на однорічну службу за призовом дозволив, нарешті, в основному впоратися з болючою проблемою "дідівщини".

Третім фактором є грамотна піар-політика міністра оборони Сергія Шойгу.

Практично не чіпаючи нововведення свого попередника Анатолія Сердюкова, він старанно уникає слова "реформа", при якому у середньостатистичного росіянина, як відомо, рука тягнеться до чогось важкого.

У ЗМІ потоком йде інформація про перевірки боєготовності частин, маневри, успішні випробування нової техніки.

За даними опитування, пан Шойгу отримав середній оцінювальний бал 4,42 - вище, ніж у будь-якого з російських міністрів.