23 лютого чи 14 жовтня: Україна та РФ сперечаються про дати

Президент Петро Порошенко скасував святкування 23 лютого та оголосив 14 жовтня офіційним Днем захисника України.

В Рунеті з'явились матеріали під заголовками: "Порошенко заборонив українцям святкувати 23 лютого", хоча зрозуміло, що заборонити тим, хто хоче вітати одне одного чи накривати дома столи у будь-який день, ніхто не може. Мова йде лише про офіційну позицію держави.

"З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості постановляю: установити в Україні свято — День захисника України", - йдеться в <link type="page"><caption> президентському указі</caption><url href="http://president.gov.ua/documents/18252.html" platform="highweb"/></link>.

Далі повідомляється, що нова дата пов'язана з відзначенням Дня українського козацтва.

Відомо, що 14 жовтня є також днем створення у 1942 році Української повстанської армії - військового крила Організації українських націоналістів Степана Бандери.

Штучні свята

Жодних перемог над кайзерівськими військами 23 лютого 1918 року молода Червона армія не здобувала, а тікала лише від наближення німців. Вони могли б без проблем зайняти Петроград, якби мали таке бажання.

"Мені ще не доводилося бачити таку недолугу війну, - пригадував німецький генерал Макс Гофман. - Ми вели її фактично у поїздах та автомобілях. Саджаєш на потяг купку піхоти з кулеметами та однією гарматою і їдеш до наступної станції. Захоплюєщ вокзал, арештовуєш більшовиків і їдеш далі".

"Є свідчення, що у деяких випадках неозброєні німецькі солдати розганяли сотні наших солдат", - визнавав Григорій Зінов'єв.

"Армія кинулася бігти, залишаючи все", - писав по гарячим слідам більшовицький главком Микола Криленко.

Найкраща частина, загін балтійських матросів під командуванням Павла Дибенка, захопила ешелон і зупинилася лише у Самарі.

Володимир Ленін 25 лютого опублікував у "Правді" статтю "Тяжкий, але необхідний урок", у якій писав про "відмову полків зберігати позиції, втечу, хаос, безрукість, безпомічність, недбальство".

Відзначати 23 лютого придумали заднім числом, причому невідомо, хто саме.

Чутки, ніби у цей Троцький вперше виїхав на фронт, не відповідають дійсності.

Відомо, що Климент Ворошилов у 1920-х роках одного разу висловив з цього приводу здивування, але йому дали зрозуміти, що не потрібно бентежити людей.

Між тим, 23 лютого 1918 року дійсно сталася подія, яка заслуговує на місце у літописах російської військової історії: почався Льодовий похід Добровольчої армії. Самі того не знаючи, радянські люди святкували день народження білого руху.

Справжній день воїнської слави Росії - 9 травня. Бажання відзначати ще й 23 лютого можна пояснити виключно радянською ностальгією.

Зрозуміле небажання керівництва та багатьох громадян України ностальгувати разом з росіянами. Але і дата 14 жовтня викликає не менше питань.

Політична двозначність

День українського козацтва історичних коренів не має. Він був встановлений указом Леоніда Кучми від 7 листопада 1999 року на тій достатньо умовній підставі, що 14 жовтня відзначається день Покрови Пресвятої Богородиці, яку запорожці вважали своєю небесною покровителькою.

На думку експертів, у діях Леоніда Кучми мала місце частка політичної гри: і прихильників ОУН-УПА задовольнити, і не оголошувати відкрито, що ми, мовляв, вшановуємо бандерівців.

"Елемент гнучкого ідеологічного компромісу у тому рішенні був присутній. Взагалі, Леонід Данилович був майстром таких компромісів. Поступка націоналістам, але під іншим соусом та у м'якій формі", - розповідає Російській службі Бі-бі-сі київський політолог Володимир Фесенко.

Суперечливий символ

Прислужниками нацистів, як їх нерідко представляють у Росії, оунівці не були, до німецької окупаційної поліції та дивізії СС "Галичина" стосунку не мали.

Майже всю війну Степан Бандера провів у Заксенхаузені, куди потрапив на несанкціоноване проголошення незалежної української держави 30 червня 1941 року. Німецька пропаганда оголосила його агентом Сталіна.

УПА та її командир Роман Шухевич перебували у нелегальному статусі, хоча й активної збройної боротьби з німцями не вели, притримувались свого роду неформального перемир'я.

У той же час бандерівці були радикальними націоналістами за своїми поглядами і терористами за методами. Якщо б їм вдалося створити державу, вона б точно не була ліберальною і демократичною.

За радянськими даними, у 1944-1953 роках від їх рук загинуло 30676 осіб. Щоправда, кількість жертв сталінського терору у Західній Україні за це же період склала 153 тисячі осіб, 337 тисяч опинилося у таборах та засланні.

Для Росії будь-яке позитивне згадування про Бандеру - те саме, що червона ганчірка для бика. У Польщі з ним є свої рахунки. Для самої України він, як кажуть у таких випадках, фігура, яка розколює суспільство. Для Європи теж не та особистість, яку варто піднімати на щит.

"Не найкращий персонаж як символ нової України, поза всяким сумнівом", - говорить Володимир Фесенко.

Експерт переконаний, що Петро Порошенко та його оточення пієтету до Бандери не відчувають, і, ймовірно, обійти слизьку тему, але, за його словами, "вплинув політичний контекст".

За даними соціологів, близько 40% українців не задоволені ходом реалізації Мінської угоди від 5 вересня та критикують главу держави за поступливість.

Нещодавно відправлений у відставку губернатор Донецької області Сергій Тарута заявив, що мир, який приніс Порошенко, не кращий від війни.

Вочевидь указ про День захисника України є спробою частково нейтралізувати ці настрої напередодні виборів до Верховної Ради.

Петра Порошенка постійно запитують про його ставлення до ОУН-УПА, і президент вимушений говорити те, що від нього очікують. На прес-конференції 25 жовтня він заявив, що "вояки УПА - це приклад героїзму і ставлення до України".

Пристрасті воєнного часу

Володимир Фесенко вважає, що ніщо так не сприяє популяризації Степана Бандери, як політика Кремля.

"Україна кілька місяців перебувала, а, на думку багатьох, і зараз перебуває у стані війни. Раніше Бандера був популярний лише у західних областях. Тепер пов'язані з ним негативні моменти відійшли на задній план, натомість проводиться пряма паралель: тоді боролися за незалежність, і зараз боремося", - розмірковує політолог.

"Є ще одна обставина - у частини молодих українців, які не є радикальними націоналістами, сформувалося таке саме ставлення до Бандери, яке склалося у світі до Че Гевари. Відбулася міфологізація образу. Адже реальний Че теж був неоднозначною фігурою, але він романтичний герой, він самовідданий борець, він крутий", - додає Володимир Фесенко.

Невикористана альтернатива

Україна занадто мало існувала як незалежна держава, тому у її національній історії небагато воєнних перемог і взагалі реальних подій, які можна взяти за основу при пошуках дати для Дня захисника. Але якщо пошукати, такі знайдуться.

У патріотів України є символ героїзму - Крути. Це залізнична станція між Ніжином та Києвом, де наприкінці січня 1918 року 500 курсантів військового училища, 20 офіцерів та 100 добровольців - студентів та гімназистів - три дні стримували просування чотирьох тисяч "червоних".

Тридцять студентів загинуло у битві, близько 20 потрапили у полон та були негайно розстріляні.

Молодий Павло Тичина написав вірш "Пам'яті тридцяти". У радянські збірники воно, звичайно, не входило.

Можливо, від тих подій і треба було відштовхуватися? Але було ухвалене інше рішення.