|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
В Америці переглядають доробок журналіста, що заперечував Голодомор
Історична правда про Голодомор, із 70-річним запізненням, але має шанси бути відновлена. Професор Колумбійського університету у Нью-Йорку Марк фон Хаген вважає, що лауреата Пулітцерівської премії, який свого часу заперечував Голодомор в Україні, має бути позбавлено цієї престижної нагороди. Як сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі Марк фон Хаген, репортажі Волтера Дюранті, який в 30-і роки був кореспондентом "Нью-Йорк Таймз" в Москві, були "однобічними". "Власне, вони були переспівом офіційної пропаганди, з пересмикуванням радянської статистики та уривками виступів радянських лідерів, таких як Молотов, Сталін та Каганович, взятих з радянських газет без супроводжувального коментаря", - вважає професор Колумбійського університету. Марк фон Хаген зауважує, що скандал навколо Дюранті отримав неабиякого розголосу у Сполучених Штатах, хоча премію ще не зняли, і це - не зважаючи на те, що сама історя стосується подій 70-літньої давнини. "Головно тому, - каже він, - що ця історія - про стандарти в журналістиці. І ще тому, що "Нью-Йорк Таймз", така впливова американська інституція, опинилася під вогнем критики стосовно якості своїх репортажів."
Рішення Пулітцерівського комітету очікують наприкінці листопада, якраз тоді, коли в Україні відзначатимуть 70-у річницю Голодомору. Саме на такому історичному збігу обставин робить наголос і Конгресовий Комітет Українців Америки, який активно лобіює Пулітцерівський комітет зняти нагороду з Дюранті. Це стане свого роду прецедентом, адже досі премію, яка є найпрестижнішою в Америці в царині літератури та журналістики, не забирали ще ні в кого. Історія з Дюранті незвична ще й з огляду на те, що самого лауреата нема в живих вже майже 50 років (він помер 1957 року). Але заперечення Голоду - лише один з багатьох "гріхів" журналістського доробку Дюранті, як з'ясував фон Хаген в ході свого дослідження. В багатьох своїх статтях, включно з статтями про заперечення голоду, він намагався зобразити Радянський Союз у якомога привабливішому світлі. Окрім того, він схилявся перед Йосипом Сталіним, якого він вважав історичною постаттю рівня Кромвеля чи Наполеона, покликаного вивести темні, відсталі народи Радянського Союзу до світла прогресу. Смерть мільйонів на тлі небаченого есперименту, здається, не вражала його журналістської уяви. Дюранті був одним з небагатьох, якому Сталін охоче давав інтерв'ю. Ці інтерв'ю і стали "кістяком" доробку Дюранті, за який він і отрима "пулітцера" 1932 року, якраз у розпал Голодомору в Україні.
Але в його репортажах це не знайшло відбитку. "1933 року Вальтер Дюранті сказав, що голоду не було, - розповідає далі Марк фон Хаген в інтерв'ю Бі-Бі-Сі. - Був підвищений рівнь смертності в деяких частинах країни, пов"язаного з недоїданням, але голоду точно не було, писав він. Тепер ми вже знаємо, що Дюранті знав краще, ніж будь-хто, що голод був, адже у звітах Британському посольству, він казав, що кількість жертв голоду могла сягати показника у 10 мільйонів. Тобто, він знав і брехав на сторінках Нью-Йорк Таймз." Амбіції Дюранті простягалися далеко за межі його журналістських обов"язків. Він був і інформантом Британського посольства - Дюранті мав британський паспорт - і, як виглядає, відігравав неабияку роль в американській політиці та дипломатії. Марк Фон Хаген каже, що Дюранті бачив себе кимось на зразок посла Сполучених Штатів до Радянського Союзу. "Бо на той час ці країни ще не мали дипломатичних стосунків - їх було встановлено лише наприкінці 1933 року. Часто це робилось попри звинувачення і тиск, наприклад, від республіканського лоббі у тодішньому Конгресі, яке було проти визнання Радянського Союзу." Марк фон Хаген переконаний, що Дюранті відіграв неабияку роль у визнанні Радянського Союзу Сполученими Штатами. Завдячуючи Дюранті, чимало ганебних фактів "великого експерименту" в СРСР лишилося поза увагою американської громадськості та політики. |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||