Ірена Таранюк Бі-Бі-Сі, Лондон

Чому Європейський Союз не зробив жодних висновків з газового протистояння 2006-го?

Павел Швєбода - президент базованого у Варшаві Центру європейської стратегії ДемосЄвропа.

Павел Швєбода: Це тому, що Європа звикла краще діяти в залагодженні криз, а щойно кризи минають, усе швидко заспокоюється. Так само і тоді, 2006-го. Це була велика новина, але про неї швидко забули після поновлення газопостачань. Ніхто не думав про наступну подібну ситуацію. А тепер ми бачимо, що кризовим менеджментом не обійтися - потрібно шукати довготермінового вирішення для цієї кризи, а не короткострокових залагоджень.

В очах більшості європейців не буде великої різниці між "жорстокою, безжальною" Росією і необачною Україною, яка не особливо переймалася тим, щоби забезпечити транзит газу. Боюся, що коли тремтиш від холоду, то тобі байдуже, де правда - і підсвідомо звинувачуєш як постачальників, так і транзитерів газу. Павел Швєбода

На мою думку, довготерміновим вирішенням проблеми було би залучення європейського капіталу до української системи газового транзиту. Лише через таке залучення капіталу європейці відчуватимуть відповідальність за транзитну інфраструктуру. Звісно, з точки зору Європи ціла та газова сага призведе до спроб зміцнити енергетичну безпеку, диверсифікувати джерела енергії, шукати інших маршрутів постачання газу - зокрема, надасть нагальності проектові газопроводу Набукко. Але все це забере певний час, тому потрібно шукати і довгострокового вирішення проблеми з українським транзитом - як я вже казав, через європейські інвестиції.

Бі-Бі-Сі: Але в ситуації, коли Україна і Росія обмінюються звинуваченнями, а частина Європи - сотні тисяч споживачів російського газу - мерзнуть посеред зими, розібратися хто винен, європейцям складно: все залежить від того, чиїй версії вони вірять більше - Газпрому чи Нафтогазу. Хто, на вашу думку, програє цю газову війну?

Павел Швєбода: Я вважаю, що і Україна, і Росія тут у програші. Росія - більшою мірою програла, бо по-перше, там газові поклади. А крім того, коли хтось перекриває кран - і коли це робиться так відверто і навмисне, як це було, коли Путін у прямому телеефірі віддає наказ голові Газпрому перекрити газовий кран для Європи, то це для європейців є справжнім шоком. І це будуть пам’ятати. Війну в Грузії швидко забули, але цю ситуацію мільйони європейців будуть пам’ятати, бо відчули це на власному досвіді. В них склалося безперечне відчуття невігластва російського керівництва.

Павел Швєбода: Попри це, ситуація не до кінця з’ясована. Очевидно також було, що й українське керівництво могло б діяти інакше. Для прикладу, воно могло розрахуватися за спожитий раніше газ достатньо вчасно, щоби не давати приводів росіянам звинувачувати їх у непроплаті. Українська сторона могла б також більше зробити як для запобігання ситуації, так і вже в процесі кризи. З цієї причини в очах більшості європейців не буде великої різниці між "жорстокою, безжальною" Росією і необачною Україною, яка не особливо переймалася тим, щоби забезпечити транзит газу. Боюся, що коли тремтиш від холоду, то тобі байдуже, де правда - і підсвідомо звинувачуєш як постачальників, так і транзитерів газу.

Бі-Бі-Сі: Досі Європейська Комісія і ЄС в особі нового президента організації Чехії всіляко намагалися ігнорувати політичну складову газового конфлікту, наполягаючи на тому, що газовий диспут є передусім предметом економічної політики. Чим ви це пояснюєте?

Павел Швєбода: Гадаю, зусилля чеського президентства і Європейської комісії від початку суперечки були спрямовані на те, щоби розрядити напруженість. І я бачу певну логіку в тому, що європейські інституції дистанціювалися від диспуту, називаючи його двосторонньою проблемою. Ніхто не сподівався, що це переросте до таких великих обсягів. І до певної міри, це суперечить здоровому глузду, що диспут набрав таких розмірів, бо в результаті в програші опинилися всі: Росії потрібні гроші посеред економічної кризи, Росії потрібна репутація надійного постачальника, Україні потрібна репутація надійної країни-транзитера, а Європі потрібен газ. Проблема ще й у тому, що політична криза в Україні ускладнює цілу картину. Лідери, які довший час не можуть порозумітися, - це не викликає симпатії у європейців.

Бі-Бі-Сі: Ви вже згадали грузинську війну, про яку у Європі швидко забули. Газову суперечку, за вашими словами, європейці забудуть не скоро. А як би ви окреслили - ідеологічно, стратегічно - дії Росії і Газпрому?

Павел Швєбода: "Кожен є чиїмось варваром" - таке спостереження на початку 90-их зробив Жак Рупнік про регіон центральної і східної Європи. І це дуже дотично до сьогоднішньої Росії. Бо Росії потрібна чвара в Києві, щоби довести своїй домашній аудиторії її власну зверхність. Росії потрібен безлад на її кордонах, щоби продемонструвати власну успішність як держави. До певної міри, схоже, і українським політичним лідерам доктрина Рупніка стає в пригоді: їм потрібні ірраціональні дії Росії, щоби здобути симпатії західноєвропейських лідерів. Це чудово ілюструє доктрину "кожен є чиїмось варваром" за нинішніх обставин.