Саймон Пірані (на першому плані)

Україна попросила спостерігачів Євросоюзу перевірити транзитні газопроводи і підтвердити її твердження, що Росія зупинила поставки ще до того, як вони дістались території України.

Москва каже, що Україна краде газ, який переправляється іншим європейським країнам і тепер вона відмовляється його пересилати. Київ заперечує, що краде газ.

Фідель Павленко запитав експерта Оксфордського інституту енергетичних дослідженнь Саймона Пірані як ситуація виглядає з боку європейських споживачів газу.

Саймон Пірані: Усі сторони згодні з тим, що зараз до української газотранспортної системи газ, призначений для Європи, надходить у надзвичайно невеликих обсягах, або не надходить зовсім. Із заяв обох сторін практично неможливо чітко зрозуміти, хто ж прийняв рішення перекрити цей газ - Росія чи Україна. І по великому рахунку, з європейської точки зору зараз головне не те, з чиєї вини не надходить газ, а сам факт його відсутності. Особливо це стосується країн південно-східної і центральної Європи, які залишилися взагалі без газу. Вони прагнуть якомога швидшого владнання суперечки України і Росії, щоби газ знову пішов.

Гадаю, насамперед йдеться про комерційні аспекти. Для Росії це дуже болюче питання, беручи до уваги втрати країни на тлі падіння цін на енергоносії. Країна зараз бореться за кожну копійку від експорту газу. Україна, зі свого боку, також сильно постраждала від кризи, та й загалом завжди мала проблеми з оплатою імпорту газу, величезні обсяги якого споживає неефективна економіка. Тому, гадаю, тут насамперед проблеми суто комерційні, хоча було би наївно з мого боку заперечувати політичний присмак цієї суперечки. Саймон Пірані

Бі-Бі-Сі: Але що конкретно може чи повинна зробити Європа, чи окремі країни-споживачі, щоби примусити Україну і Росію виконувати свої зобов’язання постачальника і транзитера? Було багато заяв і закликів, але чи не вважаєте ви, що тут потрібні практичні заходи, наприклад, незалежний моніторинг надходження газу до газогонів, щоби пересвідчитись, чи газ не постачається, чи насправді, як твердить Росія, відбирається Україною:

Саймон Пірані: Гадаю, якби обидві сторони погодились на такий моніторинг, це би допомогло у розв’язанні конфлікту. Можна було би активізувати деякі положення Європейської енергетичної Хартії, яку Україна, на відміну від Росії, ратифікувала. До речі, за кілька днів до нового року базований у Брюсселі секретаріат Хартії нагадував Україні про її транзитні зобов’язання незалежно від угод про закупівлю газу самою Україною, і отримав гарантії безперебійного транзиту до Європі. Виглядає, що ті обіцянки зараз порушуються. Але з іншого боку, Україна каже, що їй просто немає ЩО транспортувати до Європи. Тому і потрібний незалежний моніторинг.

Бі-Бі-Сі: Європа вже не вперше стає своєрідним заручником газової суперечки, якщо згадати січень 2006 року. Тоді багато хто в ЄС став на бік України, принаймні погодившись з аргументом про спробу використання газу для політичного тиску Москви на Київ. Чи на вашу думку зараз у ЄС теж розглядають політичну складову, чи вважають суперечку виключно економічною, через, як твердить Росія, несплачені українські борги і відмову України від запропонованих ринкових цін?

Саймон Пірані: Гадаю, теперішня ситуація значно відрізняється від 2006 року. Тоді, як ми знаємо, минув лише рік від часу помаранчевої революції. Президент Ющенко дуже відверто говорив про нові пріоритети зовнішньої політики України - зокрема, прагнення до НАТО. Звісно, Москві це дуже не подобалося. Але зараз усі усвідомлюють, що перспектива членства України в НАТО є віддаленою і це питання вже не настільки актуальне. Гадаю, насамперед йдеться про комерційні аспекти.

Для Росії це дуже болюче питання, беручи до уваги втрати країни на тлі падіння цін на енергоносії. Країна зараз бореться за кожну копійку від експорту газу. Україна, зі свого боку, також сильно постраждала від кризи, та й загалом завжди мала проблеми з оплатою імпорту газу, величезні обсяги якого споживає неефективна економіка. Тому, гадаю, тут насамперед проблеми суто комерційні, хоча було би наївно з мого боку заперечувати політичний присмак цієї суперечки.

Бі-Бі-Сі: Дехто каже, що чим би не завершилася остання суперечка, стратегічним досягненням Росії буде більша підтримка у Європі для альтернативних газогонів, зокрема, Північного і Південного потоків, оскільки Москва доводить ненадійність України як транзитера, і загалом імідж України як надійного енергетичного партнера Європи постраждає...

Саймон Пірані: Не знаю, зараз зарано говорити, чи імідж України буде непоправно зіпсований, але те, що він постраждає - це факт. І гадаю, підтримка проектів Північного та Південного газогонів з Росії в обхід України збільшиться, зокрема, з боку найбільших клієнтів Газпрома - Німеччини та Італії. Тут теж варто згадати 2006 рік, коли дехто у Європі був готовий відкидати усі сумніви щодо надійності України як транзитного партнера, сподіваючись на швидкі політичні перетворення після помаранчевої революції. Зараз Європа набагато прагматичніша у цьому сенсі.

Бі-Бі-Сі: А чи не було би прагматичніше з боку Європи укласти з Україною окремі контракти на транзит газу, як з Росією про його закупівлю? Принаймні тоді було би відразу очевидно, хто винний у зупинці постачань палива.

Саймон Пірані: Нормальна процедура, і не лише у випадку Росії, а загалом що стосується експорту-імпорту газу, передбачає, що транспортування споживачам є відповідальністю виробника і продавця, тобто саме він бере на себе транзитні ризики. Тобто, у цьому випадку, хоча йдеться про постачання європейським споживачам, угоди з Україною про транзит укладає Газпром. Але це за нормальних обставин, а зараз вони екстремальні. Тому я переконаний, що після залагодження цієї суперечки і з урахуванням уроків 2006 року ми побачимо цілком нову схему постачань і транзиту, яка убезпечить європейських споживачів від тих проблем, з якими вони стикнулися в останні дні.