Складні стосунки людей із сонцем

Одні його уникають, інші перед ним схиляються: стосунки сонця і людей, які дбають про своє здоров’я, – питання делікатне. Ставлення до сонячних променів за останні сто років зробило майже повний оберт, повернувшись до початкової точки.

На початку ХХ століття британський істеблішмент боявся сонця, особливо подорожуючи до тепліших країн Європи.

Вважалося, що яскраве світло – та й загалом спекотний і вологий клімат – може викликати у британців зі світлою шкірою так звану "тропічну неврастенію". До симптомів цієї хвороби зараховували втому, дратівливість, божевілля і навіть смерть.

Щоб уникнути сонячного удару, військові носили округлий і легкий "колоніальний шолом".

Як розповідає <link type="page"><caption> Саймон Картер</caption><url href="http://www.cost-ofliving.net/lazing-on-a-sunny-afternoon-a-historical-perspective/" platform="highweb"/></link>, соціолог і автор книги "Підйом, сонце зійшло: сонячне світло, технології та здоров’я", навколо тропічної неврастенії, попри слабке наукове підґрунтя, розвинулася ціла медична індустрія. Газети оспівували те, як жертвують здоров’ям "мандрівники, що несуть цивілізацію у колонії".

Удома засмага теж не вважалася модною, принаймні в культурних колах. Продавалися косметичні продукти, які, за твердженням їхніх виробників, видаляли засмагу, випадково набуту під час прогулянок.

Цілюще проміння?

Втім, приблизно в той самий час почали виникати протилежні ідеї – про те, що сонячне світло можна використовувати для поліпшення здоров’я, взявши на озброєння його властивість вбивати бактерії.

Геліотерапія, яку ще часом називають фототерапією, лікувала пацієнтів від різних шкірних захворювань за допомогою тривалих сонячних ванн. А коли природного сонця не вистачало, використовували замінники – цей метод став відомий як актинотерапія.

Зокрема, для лікування туберкульозу шкіри успішно застосовувалась ультрафіолетова лампа Фінзена, винайдена Нільсом Рюбергом Фінзеном наприкінці ХІХ ст.

Британських дітей лікували сонячним світлом від рахіту – хвороби, що не дає правильно розвиватися кісткам.

Сьогодні відомо, що рахіт легко відвернути за допомогою дієти, до якої входить вітамін D і кальцій, хоча сонячне світло також корисне.

Але в 1930-ті роки багато шкіл придбали собі лампи сонячного світла, а деякі - проводили уроки просто неба.

Навіть тварин інколи лікували подібним чином.

Сонце під дахом

Домашня актинотерапія розвинулась у цілу галузь. Скрізь рекламували сонячні лампи для домашнього використання, які, за словами рекламодавців, давали численні переваги для здоров’я.

Стверджувалось, що ці лампи створюють літо взимку.

Мода змінювалась – люди почали віддавати перевагу засмазі, а не блідій шкірі.

Ілюстрації з модних каталогів пропонували споживачам "принести вулицю додому".

Альпійська терапія

Наступний яскравий плакат – сповнений кольору й запалу – рекламує сонце та свіже повітря у швейцарському високогірному містечку Лезен. Тут розташовувався санаторій – один із кількох у власності "сонцетерапевта" Огюста Рольє.

Він стверджував, що сонячне світло допомагає у лікуванні туберкульозу та інших серйозних хвороб, а не лише шкірних захворювань.

Будівлю клініки – тепер тут розташована Американська школа Лезена – спланували так, щоб у кожній палаті був балкон, на якому пацієнти могли отримувати сонячне проміння цілий рік, навіть взимку.

Пан Рольє прописував пацієнтам певний час на сонці й поступово його збільшував, щоб вони не отримували опіків.

Оскільки таке лікування туберкульозу було неінвазійним, воно користувалось великим попитом – враховуючи, що інші тогочасні методи вимагали складних операцій.

Для більшості британців подорож до Швейцарії у санаторій Рольє була занадто дорогою. Тому, попри значно меншу кількість сонячного світла, аналогічні санаторії відкрилися і у Великій Британії.

На фотографії нижче – дитячий санаторій у місті Алтон, що в Гемпширі. Зазвичай у палатах були французькі вікна, і в сонячні дні пацієнтів вивозили назовні на каталках.

Любителі басейнів

У часи між світовими війнами робітники отримали більше прав і привілеїв, зокрема оплачувану відпустку, і тепер могли виїжджати з сім’ями на відпочинок в село чи на узбережжя.

Тоді ж зросла популярність відкритих басейних комплексів, які активно будувалися в рамках програми громадських робіт.

Родинний відпочинок у таких комплексах відзначався меншою формальністю, ніж було заведено в інших місцях.

Пан Картер називає їх "злегка анархічними" порівняно з традиційними критими басейнами, які теж тоді існували. Тут люди носили купальні костюми з нових тканин, які оголювали більше тіла.

Не забудьте крем!

Люди дедалі більше захоплювались купаннями в сонячному промінні, і на ринку з’явилися перші креми для засмаги.

Їхнім завданням було сприяти засмазі без сонячних опіків. Ніхто й не згадував про захист шкіри від випромінювання.

Втім, розповідає пан Картер, у ті часи існувало розуміння, що світлошкірим сонце може нашкодити, особливо у південніших широтах.

На початку Другої світової війни від діагнозу тропічної неврастенії майже відмовились, але військових, відряджених у сонячні краї, все ще застерігали про потенційну небезпеку, як на цій листівці.

Пляжна відпустка

Сфера відпочинкового туризму, що зародилася в міжвоєнний період, стрімко розрослася у 1960-1970-ті роки.

Ціни на авіаквитки впали, у людей з’явилися вільні гроші, а отже - вони могли подорожувати за кордон. Так народилися тури "все включене".

Фактор захисту

Різні креми, що блокують ультрафіолетове випромінювання, були розроблені різними вченими-хіміками – але за уніфікований рейтинг захисту від сонця слід дякувати Францу Грайтеру, австрійцю за походженням.

Він розробив свою систему цифрових позначок у 1962 році, але лише в середині 1970-х виробники сонцезахисних кремів стали позначати SPF-фактор на більшості пляшечках. Такі позначення зберігаються на них і зараз.

Зв'язок з раком

У 80-ті й 90-ті роки у різних країнах почалися кампанії з охорони здоров’я, що застерігали про зв'язок між сонячним опромінюванням і раком шкіри.

Серед найуспішніших слід згадати кампанію "Футболка, крем, панама", що пройшла в Австралії – країні з спекотним кліматом і значною частиною світлошкірого населення, вихідців з північноєвропейських країн.

Любителям сонця радили "надягти футболку, намаститися кремом і прикрити голову панамою". Схожий план дій поширився по всьому світу.

Оптимальна кількість сонця?

Нині, у новому тисячолітті, думка медиків знову змінюється, каже пан Картер.

Завдяки успішним кампаніям вдалося зменшити захворюваність на рак шкіри, але тепер лікарі хвилюються, що люди не отримують від сонця достатньо вітаміну D, необхідного для міцності кісток і здоров’я взагалі.

За сто з гаком років, підсумовує пан Картер, ми пройшли шлях від повного уникання сонця до його активної пропаганди, а потім до середньої поміркованої позиції.

Можливо, кожен організм потребує "оптимальної кількості сонця". Але як визначити цю величину для кожного з нас, вчені поки не придумали.