Нестерпна легкість буття вже не тут. Помер Мілан Кундера

На 95-му році життя помер французький письменник чеського походження Мілан Кундера - один з найвидатніших романістів XX століття.

Багато років йому пророкували Нобелівську премію, яку він так і не отримав. Але здобув широке визнання. Його книги перекладені на десятки мов.

Він опинився у чудовій компанії Володимира Набокова, Умберто Еко, Хорхе-Луїса Борхеса та інших письменників-інтелектуалів минулого століття, які залишилися без найвищої літературної нагороди.

Мілан Кундера народився у 1929 році у чехословацькому Брно у родині музикознавця Людвіка Кундери - учня знаменитого композитора Леоша Яначека.

Кундера вчився грати на фортепіано, юнаком написав цикл пісень до віршів Аполлінера. Музика була надважливою у його літературних творах.

На початку 1952 року Мілан Кундера разом з Яном Трефулкою переклали чеською мовою вірші українського поета Павла Тичини.

"Жарт"

Так, у першому романі Кундери "Жарт" (1967) народна музика дозволяє головному герою забути про минуле.

Це єдиний роман Кундери, який вийшов у Чехословаччині й лише завдяки підтримці французького поета-комуніста Луї Арагона. Він написав передмову до французького видання, яке з'явилося раніше за чехословацьке. Арагон вважав "Жарт" одним з найкращих романів ХХ століття.

Оповідь у романі ведеться від імені чотирьох персонажів - головного героя Людвіка, музиканта-фольклориста Ярослава, лікаря Костки та журналістки Гелени.

В основі роману - історія самого Кундери. Він вступив у партію 19-річним юнаком одразу після приходу до влади комуністів у 1948 році. Однак наступного року його звідти виключили, коли в одному з листів він пожартував про партійного функціонера (Кундеру відновили в партії 1956 року в період десталінізації, повторно виключивши вже 1970 року).

У романі "Жарт" у 1950-і роки головний герой Людвік надіслав своїй дівчині-комуністці жартівливу листівку: "Оптимізм - опіум для народу. Від здорового духу тхне тупістю. Хай живе Троцький!"

Листівка опинилася у парткомі, Людвіка вигнали з партії, відрахували з університету та відправили до штрафного батальйону. Ключову роль у сумній долі героя відіграє його колишній товариш Павел Земанек.

Людвік згодом помститься Земанеку, переспавши з його дружиною Геленою. Вона закохується в Людвіка, але викликає в нього лише огиду.

Сам Кундера у своїх чотирьох героях бачив "чотири індивідуальні комуністичні мікрокосми, розщеплені чотири різновиди європейського минулого": "Людвік: комунізм, що виріс з руйнівного вольтер'янського розуму; Ярослав: комунізм як бажання воскресити патріархальне минуле, втілене у фольклорі; Костка: перенесена на Євангеліє комуністична утопія; Гелена: комунізм як джерело радості homo sentimentalis. Усі ці мікрокосми зафіксовані в момент їхнього розпаду".

Кундера показує розпад комунізму як падіння чотирьох європейських авантюр минулого.

Публікація "Жартів" припала на період відлиги. Але Празька весна була недовгою і закінчилася введенням військ країн Варшавського договору до Чехословаччини.

Кундера брав участь в акціях протесту проти радянського вторгнення, за що його позбавили можливості не лише видавати свої твори, а й викладати. Він виїхав з країни і з 1975 року до смерті жив у Франції.

"Нестерпна легкість буття"

В еміграції він написав свій найвідоміший роман - "Нестерпна легкість буття" (1984). Основні події у ньому відбуваються у 1968 році. Празька весна спочатку слугує фоном, а потім безпосередньо впливає на долі героїв, змушених тікати за кордон.

Навіть ті, хто не читав роман, знайомі з його назвою.

Популярності книги сприяла екранізація Філіпа Кауфмана, яка вийшла на екрани 1988 року. У фільмі знялися майбутні зірки, а тоді ще молоді актори Денієл Дей-Льюїс, Жюльєт Бінош та Лена Олін. Стрічка отримала дві номінації на "Оскар" та премію Британської кіноакадемії за найкращий адаптований сценарій.

Але самому Кундері фільм не сподобався. Він вважав, що у стрічці все звели до любовного трикутника - історії стосунків хірурга і любителя жінок Томаша з художницею Сабіною та офіціанткою Терезою.

І це зашкодило філософській складовій - для самого Кундери роман був насамперед важливий як художній вислів про свободу вибору, його фаталізм, екзистенційний абсурд.

Роман починається із роздумів про легкість людського існування. Оповідач, а від його особи і сам Кундера, полемізує з пізнім Ніцше та його філософією Вічного повернення, для якого кожне людське рішення та кожна подія приречені постійно повторюватися.

Кундера протиставляє йому німецьке Einmal ist Keinmal ("один раз - все одно що ніколи", "один раз не рахується"). Людина живе лише раз, і тому це життя не має великої ваги - та сама легкість, яка парадоксальним чином є нестерпною через екзистенційну абсурдність: обравши щось одне, ми втрачаємо альтернативу і ніколи не дізнаємось, чи був вибір правильним.

"Не можна перевірити, яке рішення - краще, бо немає з чим порівняти. Ми живемо вперше і без підготовки. Як актор, що грає роль у виставі без репетиції. Але чого вартує життя, якщо перша ж його репетиція - це вже саме життя?" - пише Кундера.

Життя не тут

Кундера до кінця свого життя залишався у Франції. Чехословацька влада анулювала його громадянство. І з 1981 року він був громадянином Франції. Там його вважали французьким письменником чеського походження. Він бував на батьківщині наїздами і завжди інкогніто.

Кундера написав десять романів, чотири з них французькою. І навіть наполягав, що він - французький письменник, і його книги повинні продавати у розділі "французька література".

Лише наприкінці 2019 року Мілан Кундера та його дружина Віра знову отримали чеське громадянство. Кундері тоді було 90 років.

Письменник вважав, що повернутися на батьківщину можна було після двох-п'яти років від'їзду, коли це могло сприйматися як довгі канікули чи затяжна хвороба. Але коли розлука вимірюється десятиліттями, "з'являються нові зобов'язання, нові друзі, еміграція стає вашим новим домом".

Тема еміграції була центральною у творах Кундери. Ця динаміка простежується, починаючи від "Нестерпної легкості буття" і "Книги сміху та забуття" до "Незнання" (2000).

З середини вісімдесятих Кундера не давав інтерв'ю, твердячи, що "приватне життя письменника не належить публіці". І завдання письменника - знищити свій власний дім, збудувавши новий - "дім свого роману".

Незнання

Кундера дотримувався цього правила та перервав мовчання лише одного разу - у 2008 році. Вимушено.

Чеське видання Respekt опублікувало статтю, в якій письменника звинувачували у доносі на друга своєї колеги. Льотчик Мирослав Дворжачек працював на американські спецслужби та прибув до Праги у квітні 1950 року із секретним завданням. Його заарештували й засудили до 22 років ув'язнення, 14 з яких він відсидів.

На підтвердження доносу Кундери оприлюднили рапорт з архіву празької поліції.

Після цього Кундера зателефонував на чеське телебачення, назвав звинувачення хибним і сказав, що взагалі нічого не знає про цю історію.

Перший чеський президент Вацлав Гавел заступився за Кундеру, відкритого листа на його підтримку написали всесвітньо відомі письменники, серед яких були Нобелівські лауреати Габріель Гарсія Маркес, Джон Максвелл Кутзее, Орхан Памук та Салман Рушді.

Внутрішня Одіссея

Разом з Памуком, Рушді та іншими європейськими інтелектуалами Кундера підписав на початку 2019 року відкритого листа із закликом захистити Європу від політиків-популістів та Володимира Путіна.

Доля Європи турбувала Кундеру як по-справжньому європейського письменника, який ніколи не обмежувався рамками вузької національної теми. Він захоплювався Кафкою, Сервантесом і Рабле. Особливо гумором останнього.

Кундеру смішило, коли його власні літературні жарти сприймали за чисту монету. Один з героїв його роману "Книга сміху та забуття", професор філософії говорить, що "після Джеймса Джойса найбільша пригода нашого життя - відсутність пригод. "Одіссея Гомера перемістилася всередину", - зауважує він.

Пізніше Кундера побачив ці слова в епіграфі до французького роману. І зізнався, що було приємно та дивно водночас, оскільки він вважав їх "софістичними мареннями... університетською балаканиною 1970-х, що складалася зі структуралізму та психоаналізу".

Останній роман письменника "Тріумф незначущості" (2014) про чотирьох друзів-парижан не став великою літературною подією. Критики сприйняли роман неоднозначно. Оглядач New York Times назвав його непереконливим: "Замість глибокого аналізу політичної та психологічної свободи, він [Кундера] створив малозначущі роздуми про людську слабкість до пранків, брехні та збоченого вибору".

А Guardian описала невелику книгу (у ній трохи понад 100 сторінок) як смішний та елегантний роман, де "невиправний насмішник" з дивовижною відвертістю згадує життя, у якому не варто шукати глибокого сенсу.

Один зі своїх виступів (а також збірку есеїв "Мистецтво роману") Кундера завершив блискучою самоіронією: "Мені час закінчувати. А то я мало не забув, що Бог сміється, коли спостерігає за моїми роздумами".