You’re viewing a text-only version of this website that uses less data. View the main version of the website including all images and videos.
"Казав, що дуже не хотів туди летіти". Сороковини катастрофи літака МАУ
- Author, Діана Куришко
- Role, BBC News Україна
"Так не хочеться туди летіти, там так неспокійно", - говорив він мені, й це звучало приречено. До цього у нього стояв рейс на Барселону, але потім змінили на Тегеран".
Крістіна Александрович розповідає про останню зустріч зі своїм колишнім чоловіком Ігорем Матьковим.
Він був старшим провідником на рейсі PS752, який збили під Тегераном 8 січня.
17 лютого у "Борисполі" закладали сквер пам'яті жертв авіакатастрофи літака МАУ. Тим часом Іран вже понад місяць відмовляється передати чорні скриньки літака, щоб з'ясувати, як саме все сталося.
Крістіна не вірить, що іранці покарають винних.
Їхня остання зустріч з Ігорем була 5 січня, а розмова - за лічені години до катастрофи.
Вона розповіла ВВС News Україна історію Ігоря Матькова.
Кохання, що почалося в небі
Вони познайомились у небі десять років тому. Крістіна була пасажиркою рейсу Київ-Рим, Ігор - бортпровідником.
Вона говорить про кохання з першого погляду і показує посадковий талон з того рейсу, який зберігала всі ці роки.
Греція, Італія, Нідерланди, США - Ігор і Крістіна об'їздили разом весь світ. У їхніх альбомах сотні фото, а на поличці - десятки фігурок котиків, яких привозили з подорожей.
"Він був дуже добрим, настільки доброю і чуйною людиною, що цією добротою просто підкорював всіх. Поруч з ним всі люди ставали добрішими. І я втому числі. Він був добрим до всіх до жучка, до павучка. А ще дуже любив котів", - розповідає вона.
Так у їхньому будинку з'явилося сім котів. Жінка тримає на руках великого чорного кота Бегемота і розказує його драматичну історію.
"Якось Ігор пізно ввечері повертався з рейсу. Листопад, падав дощ, але на дорозі він побачив кота, якого збила машина, і не проїхав повз. Втомлений після довгого перельоту, він поїхав не додому, а з котом - у лікарню. Зламана щелепа, струс мозку - всі думали, що кіт не виживе, але Ігор його виходив. Ну що, Бегемот, ти живий, а Ігор - ні", - каже Крістіна.
Мрія, що не здійснилась
Ігор мав диплом перекладача з арабської, 12 років працював бортпровідником, але найбільше мріяв стати пілотом.
Він багато вчився і нещодавно отримав ліцензію пілота цивільної авіації. Проте за штурвал рейсового літака сісти так і не встиг.
"Для нього літаки і небо - це був цілий світ. Він був людиною неба, по-іншому не скажеш", - говорить Крістіна, згадуючи, з яким захватом Ігор говорив про авіацію.
"А ще він дуже близько сприймав кожну авіакатастрофу. Говорив так приречено, що все звалять на пілотів, вони ж вже мертві".
Передчуття
Ігор і Крістіна розійшлися рік тому, але залишились близькими друзями.
Саме з Крістіна Ігор ділився тривогою перед польотом до Тегерана. Вони зустрілися у Києві за три дні до авіакатастрофи.
"Дві години говорили про все на світі, обмінювалися подарунками після свят. Він привіз мені солодощі з Делі. Але було видно, що його щось дуже турбувало. "Мені так не хочеться туди летіти. Там так неспокійно, така напруга в країні", - сказав він мені. У цей момент у мене все всередині щось защемило. Видно було, що він так приречено говорив про Тегеран", - розповідає жінка.
За її словами, за день до польоту, 7 січня, Ігор кілька разів дзвонив їй та сину.
"Просив Альошу гарно вчитися, слухатися мене. Багато говорив зі мною. А в останнє подзвонив, коли вже був на борту того літака. Туди летіли напівпорожніми. Назад - мало бути повне завантаження. Я запитала, як екіпаж? Він сказав, що - класний. Всі - дуже досвідчені, все супер. Я попросила його мені подзвонити відразу після перельоту, так хвилювалась. Побажала йому хорошого рейсу, спокійних пасажирів, все. Ми попрощались".
Зранку 8 січня Крістіна побачила багато пропущених дзвінків від мами Ігоря.
Вона відразу перевірила статус рейсу Ігоря на сайті "Борисполя" - "скасований".
Жінка подзвонила мамі Ігоря Матькова. Так дізналася, що він загинув.
Катастрофа
"Довго не могла повірити. А раптом його не було на борту, а раптом це якийсь інший літак, а раптом, там хтось вижив?".
За її словами, було дуже важко в перші дні, коли навколо багато версій того, що сталося. Коли Іран визнав, що збив літак, вона відчула деяке полегшення.
"Вже не було цього питання, що все звалять на пілотів чи технічну несправність. Будь-яка правда вона завжди дає якусь точку. Ти розумієш, що сталося все саме так, а не по-іншому. Як тягнеться ця історія з малайзійським "Боїнгом". Я весь час думала, хоч би він загинув миттєво, хоч би не мучився. А ще я думала, а де він був у цей момент, коли влучила ракета? Чи був він там, де мав бути - між кабіною пілота і бізнес-класом, чи вже в іншому місці".
Прощання
19 січня в аеропорт "Бориспіль" у Києві привезли тіла 11 українців, які загинули у катастрофі "Боїнга". Сотні колег, рідних, прийшли попрощатися.
"Було так важко, здавалося, що все це відбувається не зі мною. Підходили люди, говорили якісь слова, а я не могла повірити, що все це реально. Ця музика, всі ці люди, ці труни. Ця групова і спільна скорбота в аеропорту - це було так, що просто роздирало душу".
34-річного Ігоря Матькова поховали наступного дня у місті Козелець на Чернігівщині, там живуть його батьки.
"Їх просто вбили"
"У мене така злість, що взагалі ця ситуація сталася. Як так? Їх вбили. Їх просто вбили. Людей, які ні в чому не винні", - говорить Крістіна.
Вона не вірить в те, що Іран колись покарає винних - тих, хто віддавав наказ і натискав на кнопку запуску ракет.
"В мене чомусь немає такої впевненості, що це буде. Я думаю, що все це зійде на ні. Ця тема буде перекрита іншою темою, яка буде більш актуальною".
"Я втратила найближчу людину. Цей удар, від якого я довго не відійду. У мене навіть зараз рука тягнеться йому подзвонити і написати. Але потім розумію, що його немає. У мене таке враження, що мене вбили разом з ним. Так не можна говорити. Але в мене абсолютно чітке враження, що в мені прострілили величезну діру. Поки вона затягнеться, напевно, пройде не один рік".
Крістіна після катастрофи вже давала інтерв'ю українським та іноземним журналістам. Вона каже, що, розповіді про нього допомогли їй пережити той час.
"Мені хотілося, щоб близькі загиблих розповідали про те, хто були ці люди. Щоб це було не просто прізвище у списку. Що за цим ім'ям була жива людина, зі своїми мріям, цілями, вона жила, раділа, любила. Можливо, хтось після моїх розповідей про Ігоря підбере собі котика, тоді світ стане трішечки добрішим, Тому я про нього і розповідаю".