Вичищати нечистоти голими руками: як живуть і працюють прибиральники туалетів в Індії
Судхарак Олве документує життя прибиральників туалетів у Мумбаї вже близько двох десятиліть.
Таку роботу в Індії виконують лише представники найнижчих каст, які історично належать до маргінальних прошарків суспільства.
Люди роками працюють в жахливих умовах. А їхнє життя залишається практично незмінним, попри загальний економічний, соціальний і технологічний прогрес.
Пропонуємо вам останні фото Олве, які він зробив на замовлення WaterAid - міжнародної неурядової організації з питань водопостачання, санітарії та гігієни.
Роботи показані в рамках Всесвітнього дня туалету ООН.
Прибиральники з касти недоторканних виконують найбруднішу роботу - вручну прибирають так звані "сухі туалети". Це вбиральні, що не оснащені системою змиву.
"Нам не дозволять випити чаю у жодному з місцевих ресторанів, - розповідає Бетібай Валмікі. - Навіть у маленькому чайному магазині наллють в одноразовий пластиковий стаканчик, а іншим гостям - у звичайні стакани".
Більшість жінок-прибиральниць страждають на астму та малярію, але медичної допомоги не отримують, як і лікарняних. Не працюєш - не отримуєш грошей.
На фото - 42-річна Мукешдеві разом з чоловіком, свекрухою, п'ятьма дітьми і двома онуками.
Родина мешкає у штаті Уттар-Прадеш.
Жінка заробляє 2 тисячі рупій (близько 26 доларів) на місяць.
"А що нам ще залишається? - запитує вона. - Навіть якщо ми відкриємо магазин, ніхто у нас нічого не купуватиме, тому що ми - маргінали".
Сантош працює в Аманганжі з дружиною та двома синами.
У 1992 році він ледь не потонув, коли чистив черговий туалет. А от його колезі пощастило менше - той помер.
Вбиральня виявилась набагато глибшою, ніж їм казали.
Чоловік травмував очі, проте не отримав жодної компенсації.
На спині його куртки надруковані слова: "Бути людиною".
Панна Гіта Матті, Саші Балмік і Раджу Думара працюють щодня з 05:00 до 13:00 за 7 тисяч рупій на місяць.
"Це дуже невдячна робота. Ставлення - жахливе. Жодної поваги", - розповідає Гіта.
У квітні минулого року громада зі штату Біхар втратила 10 будинків та більшість своєї худоби під час пожежі.
Вони працюють у сусідньому місті Сасарам, але, втративши посвідчення особи та продовольчі картки, не отримали ні допомоги, ні компенсації.
58-річна Мінадеві несе у кошику екскременти з мусульманського району Рохтас.
Вона почала виконувати цю роботу 25 років тому разом зі своєю свекрухою.
"Спочатку я відчувала нудоту, - розповідає жінка. - Я не була готова, мені було соромно, тому що нас сприймали як людей з тавром.
Однак, до неприємних запахів з часом звикла. Бідність не залишає вам вибору.
Моя свекруха померла, виконуючи цю роботу.
Вона носила нечистоти в бляшаних банках. Я робила те саме.
Зараз ми більше не використовуємо бляшанки. Але така ж доля чекає і на мене".
