Чому Росія не підтримала Іран і що це означає для війни проти України

Війна США та Ізраїлю проти Ірану, хоч і відбувається далеко від російських кордонів, поставила Росію в непросте становище.

З одного боку, бойові дії на Близькому Сході відвертають увагу та ресурси західних країн від того, що відбувається в Україні.

З іншого - Володимир Путін втратив союзника в особі аятоли Алі Хаменеї і поки що підтримує Тегеран, свого ключового партнера, лише обережними заявами, явно не бажаючи конфліктувати з Дональдом Трампом.

Журналісти ВВС розбиралися, чи можна сказати, що Росія отримує вигоду від війни, і як те, що відбувається, вплине на її відносини зі США та імідж у світі.

"Москва виявилась безсила"

"Щодо Ірану, у нас з Іраном просто союзницькі відносини", - заявляв президент Росії Володимир Путін у жовтні 2024 року на саміті БРІКС. Тоді Тегеран офіційно приєднався до цього клубу країн, який Росія багато років позиціонувала як альтернативу західним об'єднанням.

За кілька місяців після цього Путін і президент Ірану Масуд Пезешкіан урочисто підписали в Кремлі договір про "всеохопне стратегічне партнерство". На Заході зміцнення відносин двох країн, особливо співпраця у сфері озброєнь, сприймали з дедалі більшим занепокоєнням. Західні політики все частіше називали союз Москви і Тегерану майже новою "віссю зла".

Але партнерство двох країн виявилося не настільки міцним, щоб Москва змогла допомогти Ірану в критичний момент. Коли минулого літа Ізраїль і США вдарили по іранських військових об'єктах (цей конфлікт зараз називають 12-денною війною), Росія обмежилася лише риторичною підтримкою Тегерану.

Так сталося і цього разу. Після початку великої війни 28 лютого Кремль різко засудив дії США та Ізраїлю, але втручатися не став.

Володимир Путін розкритикував вбивство верховного лідера Алі Хаменеї, проте в своїй телеграмі навіть прямо не назвав відповідальних за його усунення.

У стриманій реакції Росії на проблеми союзника є й ширший контекст. У грудні 2024 року Москва сторонньо спостерігала за поваленням сирійського диктатора Башара Асада. Лише кілька місяців тому американські військові захопили венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, давнього союзника Москви, і вивезли його до США.

Все це змусило ЗМІ та спостерігачів знову замислитися: а наскільки надійним є партнерство з Росією?

Від початку вторгнення в Україну Москва говорила про формування нового світопорядку та намагалася посилити вплив у країнах Глобального Півдня, розмірковує дослідник Близького Сходу Руслан Сулейманов, експерт NEST Centre.

За його словами, події спочатку у Венесуелі, а потім в Ірані можна вважати ударом по ідеології Кремля: "Бо на словах Москва прагне підтримувати країни Глобального Півдня, а насправді виявляється безсилою перед "триклятим Заходом" у вигляді американців, які можуть викрадати дружніх лідерів і навіть убивати їх".

На думку Ханни Нотте, директорки євразійської програми Американського центру з питань нерозповсюдження зброї масового ураження, події в Ірані, з одного боку, справді ставлять Росію у невигідне становище: "Росія не змогла нічого зробити, щоб зупинити війну. Трамп робить те, що хоче. У певному сенсі Росія виглядає безсилою".

Але, на думку Нотте, це навряд чи завдасть драматичної шкоди репутації Росії серед союзників. "У значній частині Глобального Півдня, не-західного світу, Росію сприймають не просто як країну, яка веде війну проти України, а як державу, що протистоїть колективному Заходу, - пояснює Нотте. - І це, як мені здається, змушує ставитися до Росії більш поблажливо: інші розуміють, що її можливості обмежені".

Крім того, зазначає Нотте, у країн, які розраховують на військову підтримку Росії - наприклад, Малі, Буркіна-Фасо та Нігер в Африці - часто просто немає альтернативи. "Відвернуться вони від Росії зараз? Я так не думаю. Але водночас, мені здається, усі розуміють: Росія теж не стане "лицарем у сяючих обладунках", коли настане серйозна криза", - каже Нотте.

Не варто забувати й про те, що Росія, хоча й критикувала напади на Іран і співпрацювала з ним у військово-промисловій сфері, ніколи не обіцяла Тегерану вступати у війну на його боці. Той самий договір про стратегічне партнерство не містить положень про взаємний захист.

"Єдине зобов'язання - не ставати на бік ворога у разі війни, - пояснює Руслан Сулейманов. - Це, звісно, ніякий не військовий союз. І дуже віддалено нагадує, наприклад, те, що ми спостерігаємо між Росією та Північною Кореєю".

"Ситуативне партнерство" з Іраном

Перед лютневою атакою на Іран ЗМІ та спостерігачі звертали увагу на те, що Росія нарощує військові поставки Тегерану. Іран отримав навчально-бойові літаки, бронемашини, ударні гелікоптери і навіть переносні зенітні ракетні комплекси. Частину цієї зброї, а також передані Росією інтернет-технології влада використовувала для придушення протестів у січні - жертвами стали тисячі іранців.

Країни відкрито співпрацювали у космічній та ядерній сферах. Росія будувала в Ірані АЕС, а іранські ядерні вчені, за даними Financial Times, таємно їздили до Москви.

Водночас, за словами Нотте, не варто забувати, що Іран просив у Росії озброєння, яке допомогло б йому краще захищатися або стримувати війну, подібну до нинішньої. "Наприклад, сучасні системи ППО або сучасні винищувачі, як Су-35. Це давнє, хронічне питання у відносинах Росії та Ірану. І ми так і не побачили, щоб Росія поставила такі системи", — зазначає Нотте.

У відносинах двох країн були й інші тріщини, нагадує дослідник Близького Сходу Руслан Сулейманов. Наприклад, Росія не стала на бік Ірану у територіальній суперечці з ОАЕ. Тегеран і Абу-Дабі вже багато років сперечаються про приналежність островів Абу-Муса, Великий і Малий Тунб у Перській затоці (формально їх контролює Іран). Росія закликала до "дипломатичного вирішення конфлікту", що викликало невдоволення Тегерану.

Тегеран, своєю чергою, робив заяви на підтримку "територіальної цілісності України". Тому військову й економічну співпрацю Росії та Ірану радше можна назвати "ситуативним партнерством", підсумовує Сулейманов.

Росія завжди мала "червоні лінії" у тому, що здавалося підтримкою Тегерану, погоджується Ніколь Граєвські, доцентка Центру міжнародних досліджень університету Sciences Po, експертка з відносин Росії та Ірану. За її словами, через військову співпрацю Москви та Тегерану на тлі війни в Україні багато спостерігачів переоцінювали близькість країн.

"Росія та Іран разом воювали в Сирії - Іран там багато чому навчився у Росії. Спільне виробництво дронів "Шахед" - значущий момент, для Ірану це було дуже вигідно. Росія модернізувала деякі іранські системи, - розмірковує Граєвські. - Але це не міцний альянс. Мені здається, є певне непорозуміння. Можна постачати країні зброю, але при цьому не мати жодних зобов'язань вступати у війну на її боці".

За даними Reuters, під час 12-денної війни минулого літа іранська влада не була "вражена" рівнем російської підтримки. Агентство писало, що в розпал бойових дій очільник МЗС Ірану Аббас Аракчі, який приїхав до Москви, мав передати Володимиру Путіну лист від аятоли Хаменеї, у якому той нібито просив посилити підтримку Тегерану.

У Кремлі тоді твердили, що письмовий документ іранці не передавали, хоча були "певні сигнали". Обвинувачення в недостатній підтримці Москва відкинула. Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Росія підтримала Іран своєю "чіткою позицією".

Зараз Москва пропонує учасникам війни послуги посередника, але поки ними ніхто не скористався.

Раніше Росія могла похвалитися міцними відносинами з усіма країнами регіону — від Ізраїлю й Ірану до держав Перської затоки. Баланс почав зміщуватися після вторгнення Росії в Україну. Кремль посилив співпрацю з Іраном та його проксі-силами (наприклад, угрупуваннями ХАМАС у Газі та "Хезболла" в Лівані), що помітно погіршило його відносини з Ізраїлем. Тепер Росії значно складніше впливати на події в регіоні - імідж "нейтрального посередника" вона втратила, каже Ніколь Граєвські.

"Колись Кремль, можливо, міг виступати посередником. Особливо після початку кампанії в Сирії у 2015 році - Москва могла впливати на регіональний порядок денний. Згадайте, скільки було російсько-американських переговорів. Зараз уявити це неможливо, - коментує дослідник Близького Сходу Руслан Сулейманов. - Було дуже показово, коли минулого року на саміт миру в Шарм-ель-Шейху, де були представники близько 30 країн і підписували угоду про завершення війни в Газі, Росію навіть не запросили".

Однією з ключових причин, чому Росія не втрутилася у війну в Ірані, співрозмовники ВВС називають небажання псувати відносини з набагато важливішими для Москви торговими партнерами: монархіями Перської затоки, які зазнають іранських атак. Крім того, Росія не хоче псувати відносини з президентом США Дональдом Трампом.

Необхідність обирати сторону ставить Кремль у "незручну ситуацію", каже Сулейманов: "Але головне - що Путін демонструє слабкість і неспроможність прийти на допомогу своїм партнерам. Навіть якщо у нього немає таких зобов'язань, збоку це виглядає так, ніби він абсолютно безсилий перед Заходом".

"Те, що відбувається, підтверджує всі побоювання Росії"

Підтримка Тегерану означала б для Кремля вступ у прямий конфлікт з Вашингтоном, якого Москва намагається схилити на свій бік у питанні війни в Україні.

Адміністрація Трампа останні кілька місяців виступає посередником між Кремлем і Києвом. Хоча значного прогресу поки що досягти не вдалося, Володимир Путін постійно утримується від будь-якої жорсткої критики Трампа та США - цю роль виконують МЗС і чиновники нижчого рівня.

На думку експертів, з якими спілкувалася ВВС, війна в Ірані та фізичне усунення її лідера, ймовірно, відсуне завершення війни в Україні, зробить зовнішню політику Росії ще агресивнішою та посилить недовіру Кремля до Заходу.

"Те, що відбувається, підтверджує всі побоювання Росії ще з часів "кольорових революцій" і американської війни в Ірані, підтверджує її страх перед західними зусиллями щодо зміни режимів", - констатує Ніколь Граєвські.

Ізраїль і США розпочали війну проти Ірану, попри кілька раундів переговорів, які американські та іранські чиновники вели за посередництва Омана. З урахуванням того, що Кремль сам веде переговори з Білим домом, це, ймовірно, лише посилить недовіру Москви, зазначає Ханна Нотте: з російської точки зору гарантій, що США вестимуть переговори "чесно", немає.

За її словами, для Путіна важливо зберігати хоча б видимість "дружніх" відносин із Дональдом Трампом, щоб не спровокувати жорсткі дії проти Москви.

"Тобто вся ця ситуація змушує Путіна балансувати між жорсткістю та обережністю", - каже вона. З урахуванням того, що США теоретично можуть продовжувати тиснути на союзників Росії - наприклад, на владу Куби - утримувати цей баланс буде дедалі складніше.

Прямим наслідком бойових дій на Близькому Сході може стати посилення ядерної риторики Росії, зазначають співрозмовники ВВС. Особливо враховуючи, що на тлі війни з Іраном про плани наростити ядерний арсенал і не розкривати його вміст заявив президент Франції Емманюель Макрон.

В умовах кризи на Близькому Сході для Росії стане ще важливіше утримати свої позиції в Україні, прогнозує Нотте.

Наслідок цієї війни може показати, наскільки Росія реально впливає на світові події, пояснює вона: "Якщо виходити з того, що нині Росія виглядає безсильною, важливо зрозуміти: це багато в чому є наслідком війни в Україні. І якщо дивитися на це з Москви, можна зробити висновок: "Отже, це мало того вартувати. Ми повинні вийти з цієї війни переможцями — інакше навіщо ми заплатили таку ціну?"

"Тимчасове полегшення" для Росії

Опитані ВВС експерти визнають: у певному сенсі конфлікт на Близькому Сході навіть вигідний Москві, яка зосереджена на власній війні.

За словами Нотте, один з ключових факторів - зростання цін на нафту, що може дати тимчасове полегшення російському бюджету. Є проблеми через порушення судноплавства в Ормузькій протоці, через яку світ отримує з країн Перської затоки 20% усієї нафти та скрапленого газу.

Справа не лише в тому, що високі ціни на нафту збільшують російські доходи, а й у тому, що перебої з постачанням дозволяють Росії перехопити частину імпорту з країн Затоки в Китай і Індію.

Ще один фактор — військові ресурси, які США змушені витрачати на операцію проти Ірану (за оцінкою американських чиновників, вона триватиме ще щонайменше кілька тижнів).

Володимир Зеленський прямо зазначав: якщо війна затягнеться, це може вплинути на постачання зброї Україні.

Найгостріша проблема для Києва — критично важливі ракети-перехоплювачі для американських комплексів ППО. Через відповідні іранські атаки попит на них зріс і в самих США, і в їхніх союзників у Перській затоці.

"Збільшення застосування комплексів "Патріот" і перехоплювачів грає на руку Росії, бо обмежує те, що Україна може отримати на ринку", — пояснює Ніколь Граєвські з Sciences Po. Це відкрито визнає й українська влада.

А от зростання потреби Ірану у використанні власних дронів, які Росія застосовувала в Україні, навряд чи вплине на можливості Москви, зазначають експерти.

"Росія залежала від Ірану у сфері оборонного співробітництва у дуже конкретний період на початку війни в Україні - коли Іран постачав дрони "Шахед" і, що важливо, технології їх виробництва та ліцензії у 2022–2023 роках. Зараз ми на такому етапі війни, коли Росії Іран не потрібен для ведення бойових дій. Росія може виробляти "шахеди" в "Алабузі", - пояснює Нотте.

Війна на Близькому Сході вже вплинула на хід тристоронніх переговорів Росії, України та США, делегації яких з початку року встигли зустрітися в Абу-Дабі та Женеві.

Передбачалося, що новий раунд може відбутися на Близькому Сході на початку березня, але поки що навіть орієнтовна дата зустрічі невідома. За словами Володимира Зеленського, пауза безпосередньо пов'язана з тим, що американські посадовці зараз зосереджені на Ірані.

На думку Граєвські, події в Ірані навряд чи вплинуть на хід бойових дій в Україні. "Але, думаю, Росія може багато чому навчитися, спостерігаючи за цією війною. Це буде для неї цінним уроком - подивитися, як Захід веде війни сьогодні", - каже вона.

Ханна Нотте зазначає, що у зв'язку з війною проти Ірану російська влада буде дорікати Заходу "лицемірством і порушенням міжнародного права", захищаючи своє право воювати в Україні.

"Але проблема для Росії в тому, що це їй не допомагає. Росія може висувати ці аргументи, але тепер вона фактично зіткнулася зі світом, у якому, як ми завжди думали, вона хотіла б існувати - світом, де правила більше не діють, де є "право сильного", - розмірковує Нотте. - Але в цьому світі ми бачимо обмеження для російської сили. Ми бачимо, що Путін не може хвалитися впливом Росії у світі саме тому, що втягнув країну у катастрофічну війну проти України, яка поглинає всі ресурси й можливості держави".