Богдан Підгірний місто Київ

Книга року Бі-Бі-Сі 2008: читацькі рецензії та дискусії експертів

Вважають, що найвидатніші літературні твори пишуться не людьми. Їх творить Бог, і це його послання людям. Різними є способи передачі таких шедеврів. Одні автори чують голос, який диктує текст. Іншим руку з пером водить таємнича сила. Ще комусь літературна праця нагадує роботу археолога, який знайшов під землею невідомий науці кістяк, і мусить підняти його на поверхню, не пошкодивши жодної найдрібнішої кісточки.

Щоб стати таким співавтором Бога, літератор мусить мати чистий слух, не зашумлений мирською метушнею, або руки, не зайняті рукоблудством. Такою вибраною людиною виглядає Марія Матіос. Читаючи «Москалицю» (а перед тим деякі інші твори авторки), відчуваєш, що людина цього написати не могла. А надто коли під час читання стається якийсь тектонічний зсув свідомості, і ти опиняєшся в іншому вимірі й відчуваєш, що все написане – це частина великої Божої істини.

Та раптом у певних місцях відчуваєш якийсь струс, ніби на гарній дорозі на повному ходу налітаєш на «лежачого поліцейського». Раз! Ще раз! В чьом дєло!? – хочеться закричати.

Якщо провести навіть дуже поверхову загальну текстологічну діагностику тексту «Москалиці», то можна виявити дуже цікаві речі. Нескладний аналіз дозволяє встановити, що з першотексту «Москалиці» вилучені цілі шматки. Крім того, до нього додані чужорідні вставки. Вони дуже короткі, але суттєво спотворюють зміст.

Скажімо, іде розповідь про те, як головна героїня ціною нелюдських зусиль рятує від енкаведистів двох наших хлопців з лісу. Аж раптом цей зв’язний текст ні сіло ні впало переривається пасажем: «І хтось із них таки прийде по неї. Чи москалі. Чи свої, тутешні».

Або інше місце. Душа головної героїні лине до Райської Брами і відчуває за собою погоню. «Вони мене нарешті вислідили, Воротарю, - каже вона. - Вони мене й заарканять.» А далі, увага! чужорідна вставка: «Як не в свої бункери, то в свої сибіри.» Неймовірно! Одне речення заперечує всю книжку. Вже нема різниці між добром і злом. Текст втрачає сенс.

Наявність таких вилучень і вставок означає, що вони були зроблені пізніше, коли текст був уже написаний. Вставки свідчать і про те, що цей «редактор» не усвідомлював усієї глибини тексту і робив свою справу дуже грубо, похапцем, без розуміння контексту.

Суть послання «Москалиці» дуже проста і вражаюче гостра – нещасною і безплідною є людина, яка впустила до своєї душі смертельного ворога. Це дуже точно проілюстрував на обкладинці художник Сергій Іванов, зобразивши жінку зі зміями на грудях. Він чітко зрозумів послання.

Мабуть, послання, яке отримала Марія Матіос, видалося їй занадто гострим і не зовсім політкоректним. Тому вона, сучасна європейська емансипована жінка з широкими ліберальними поглядами, вирішила поправити цей досконалий текст.

P.S. Відомо, що з тексту можна скласти уявлення про людину, яка його написала. Нема ніякого сумніву, що другий твір, вміщений у цій книжці, писала людина без допомоги вищих сил. Вже саме розміщення твору в книжці догори дриґом і задом наперед є підсвідомим протиставленням цих текстів. Богонатхненними там є лише два епіграфи, цитовані зі Старого Заповіту. А решта – дрібноміщанський совковий мотлох: сонячна Молдавія, „наш адрєс нє дом і нє уліца” (слава КПРС!), брак масла (привіт Подерев’янському!), Христофор і Одарка (пам’ятаємо Гулака-Артемовського!), агресивність непогамованої чоловічої сексуальності (вітання Фройду!) і т. п.