Список книг, які обговорювалися в програмі:

• Іван Копотун "Сліпорід – край отчий"
• Олександр Левченко "Диявол добра"
• Софія Майданська "Сподіваюся на Тебе"
• Марія Матіос "Москалиця"
• Ірен Роздобудько "Дві хвилини правди"
• Галина Ручай "Соваж медам рюс (Дикі руські пані)"

Нижче подається скорочений виклад програми, яка лунала 24 жовтня.

Бі-Бі-Сі: Автор Іван Копотун визначає жанр своєї книги "Сліпорід – край отчий" як літературно-публіцистичну повість. Я б сказала інакше – це літопис, такий сучасний літопис одного села Лазірки на Полтавщині, починаючи від знатних доярок радянських часів і до сучасних керівників. Особливої літературної цінності ця книжка не має, але є цікавою для мешканців села. Кажуть, що автор продав машину і видав цю книжку.

О.Герасим’юк: Я думаю, що вона бестселер у нас там на Полтавщині, бо побачити себе, фотографії в молодості, почитати поеми про рідну хату… Це дуже зворушливо і це цінний твір. Я впевнена, що в кожній хаті в селі Лазірки вона має бути.

Бі-Бі-Сі: А ви не хотіли б написати книжку про ваш рідний Пирятин?

Ми летимо на ракеті, може солом’яній, але летимо. О.Герасим'юк

О.Герасим’юк: Знаєте, я більше люблю той Пирятин, якого я ніколи не знала і я про це хочу написати. Моя бабуся прожила майже сто років і померла як помирають справжні полтавські жінки, вона сказала, що вже просто втомилася жити, лягла і померла. Вона вчилася в гімназії дівчачій, яка й досі є в місті. І це єдиний спогад про справжній Пирятин, яким би я його любила, бо «совок» зробив із нього звичайний зачуханий райцентр, вибив усіх достойних людей, зіпсували все радарами, бо там був воєнний об’єкт. Але той Пирятин, який раніше був, мені розповідала про нього бабуся, я вчилася в будівлі старовинної гімназії, я завжди ходила дивитися в старовинне дзеркало і уявляла тих дівчаток, які танцювали і ходили на уроки співів. Отаке би я із задоволенням написала.

Запитання з Івано-Франківська: Кілька років тому ви написали оповідання про Голодомор «Моя історія про всіх». Чи будете ви ще писати?

О.Герасим’юк: Це насправді не оповідання. Я тоді лежала в лікарні і тоді у Верховній Раді голосувався законопроект по Голодомору, я приїхала туди у тяжкому стані, голосування було так собі, я була страшенно засмучена, я зрозуміла, що ми перебуваємо в постгеноцидному синдромі, я всю ніч сиділа і це написала, бо мені хотілося плакати. Це взяла «Українська правда», потім це поширили. Я пишу, і навіть мала видати книжку до минулої середи, але не встигла, бо забігалася. Я сподіваюся, що я це зроблю.

Олександр Левченко "Диявол добра"

Бі-Бі-Сі: Це книжка з серії для дамської сумочки. Це такий напівдетективний, напівфантастичний твір про те як у містечку в західній Україні починаються дуже таємничі речі. Злодії починають самі себе карати. Є й любовна лінія. Кінець трохи не виправдав сподівань, але є переваги, цікаві діалоги. Вона знайде свого читача.

Софія Майданська "Сподіваюся на Тебе"

О.Герасим’юк: Софія написала, що «перевага нашого минулого над майбутнім у тому, що воно ніколи не зміниться на гірше…» Мені її слова близькі, бо найкраще що є це - твоє минуле, воно справді не може бути змінене, лише по-різному трактоване.

Бі-Бі-Сі: Книжка розповідає про любов між Богданом і Евою у повоєнній Буковині.

О.Герасим’юк: Ця книжка - для особливого читача. Не треба забувати, що книжка написана поетом. Я не люблю помпезні порівняння, але це з поезії. Надто він пересичений прикрасами словесними, хоча це - свій жанр, у якого є прихильники.

Бі-Бі-Сі: Цікаво читати прозу поета.

Далі буде про книжки, політику і не лише...

Минулого тижня гостем цієї програми був Андрій Куликов, який розпочав обговорення книжок із Довгого списку премії Книга року Бі-Бі-Сі 2008.

Читати й слухати тут

У наступні тижні чекаємо в нашій студії також Марічку Бурмаку та Богдана Бенюка.

Взяти участь у Конкурсі читацьких рецензій