Помилка, що змінила життя

Дві французькі родини, чиїх дітей переплутали у пологовому будинку, нещодавно отримали компенсацію у понад два мільйони євро. Цей випадок нагадує надзвичайну історію, що сталася у Британії вісімдесят років тому.

"Пеггі часто каже, що я жила її життям, а вона – моїм", – каже Валері Рілатт. Перші двадцять років так воно і було.

1936 року дві новонароджені дівчинки залишили лікарню м. Ноттінгем з чужими батьками. Це сталося через адміністративну помилку під час перезмінки медичного персоналу.

Валері виховували Чарльз і Маргарет Вілер. Але Маргарет від початку підозрювала, що привезла з лікарні не свою дочку.

"Я народилась передчасно", – розповіла Валері Рілатт, якій нині вже 78 років, журналістам з Jeremy Vine Show, програми радіостанції BBC Radio 2.

"Гадаю, мама недоносила мене тижні чотири чи п’ять. Але Маргарет знала, що її дочка була доношеною. В неї це була вже друга дитина, тож вона відразу розпізнала різні ознаки. Я не вміла смоктати як слід. У мене не до кінця сформувались нігті, а на вухах був пушок".

У Маргарет дедалі більше міцніла думка, що її дочка – інша дівчинка, яку охрестили Пеггі. Та коли вона заявила про це в лікарні, її запевнили, що вона помиляється.

Втім, довіряючи своєму материнському інстинкту, вона постаралась заприятелювати з сім’єю Пеггі та час від часу її навідувати.

З кожним новим візитом Маргарет ще більше переконувалась, що насправді це вона – мама Пеггі. Дійшло до того, що одного разу вона назвала Валері "узурпаторкою", коли та на неї косо подивилася.

"Мені було дуже-дуже прикро чути, що мене вважають узурпаторкою, – каже Валері. – Але потім Маргарет запевнила мене, що то було лише миттєве, швидкоплинне відчуття".

Підростаючи, дівчата ставали дедалі більше подібні на своїх біологічних батьків.

Але Фред Рілатт відмовлявся вірити, що Пеггі – не його рідна дочка. Коли їй було шість чи сім років, він заборонив їй здати кров на аналіз, на якому наполягала Маргарет.

Лікар, що допоміг Пеггі з’явитися на світ, також запевняв, що помилки не було – напевне, хвилюючись за свою репутацію.

Сама Валері теж почала підозрювати, що росте не в своєму домі. "Я була білою вороною і цілком це усвідомлювала, – розповідає вона. – Адже я мала видовжене обличчя і довгий ніс, тоді як решта родини були круглолиці, з невеличкими носами, ямочками на щоках чи підборідді і все таке інше. Я не могла не помітити, що відрізняюсь від них".

З часом сумніви в обох родин більшали, але життя тривало: обидві дівчинки зростали в атмосфері любові і турботи. Рілатти з Вілерами і далі підтримували стосунки, що ще більше заплутувало і без того складну ситуацію.

Маргарет – жінка, яку Валері довгий час вважала мамою, – приблизно раз на рік навідувалась до Пеггі. Валері теж бачилась з Рілаттами, але не так часто.

"Вони не вірили, що нас переплутали, тому, певно, не надто гостинно мене приймали. Але років у вісім я таки гостювала в них чотири чи п’ять днів. Пам’ятаю, як я розглядала спальню Пеггі. Вона якраз була в школі, а я перебирала її речі без жодних докорів сумління. Чомусь у мене було відчуття, що я маю на це право, так нібито це моє".

Коли Пеггі було 20 років і вона зібралася заміж, Маргарет більше не могла стримуватись. Вона розповіла дівчині, чия вона насправді дочка – на той час це вже визнавали всі четверо батьків, хоча й не говорили про це вголос.

Правда просочилась назовні, але минуло ще кілька місяців, перш ніж Валері наважилась відвідати своїх біологічних батьків. "Мені тоді було дуже боляче… Здавалося, що мені немає місця, що я не належу ні туди, ні сюди".

Але коли вона все ж зустрілася з біологічними батьками, "ми відразу стали як рідні, це було просто неймовірно!" – каже Валері. Так само було і в Пеггі з її справжніми батьками.

Втім, Фред Рілатт відчував провину за те, що так довго й рішучо відштовхував рідну доньку, хай навіть за порадою лікаря. "Він дуже про це шкодував, – виправдовує його Валері. – Я можу його зрозуміти. Потім він дуже мною пишався, і я його дуже любила".

Рілатти і Вілери ще тісніше затоваришували. Аналіз ДНК підтвердив, що дітей підмінили, але вони не подали в суд на лікарню.

"За ці роки я стала набагато сильнішою людиною, – каже Валері, – а всі ми – великою, дружною і щасливою сім’єю з двома мамами і двома татами".

Зараз Валері живе в Андоррі та носить прізвище своїх біологічних батьків – Рілатт. До того, що сталося, вона ставиться філософськи.

"Інакше я не прожила б таке багате життя, – каже вона. – Тому я б не хотіла нічого змінити".

За мотивами інтерв’ю Валері Рілатт, яке вона дала Педді О’Коннелл у програмі Jeremy Vine Show, BBC Radio 2.