Чи варто заборонити антарктичний туризм?

Цього сезону близько 37 тисяч туристів планують відвідати Антарктиду – континент, який є домівкою для 20 мільйонів пар пінгвінів, що продовжують виводити потомство. Та чи етично проводити відпустку в такому незайманому середовищі?

Затиснена з двох боків льодовиками, бухта перед нашими очима виблискує ультрамариновими іскорками. Вода вкрита нерівною морською кригою і декорована поодинокими верхівками айсбергів.

Над нами височіє вертикальна скеля, заліплена снігом, - таким само сліпучо-білим, як грудки невеличких пінгвінів Аделі, чиї очі у білих обідках допитливо стежать за нами з відстані лише у кілька метрів. Тисячі пінгвінів скупчились тут, переступаючи з ноги на ногу і порпаючись коло своїх щоденних справ.

Це вулкан Браун-Блафф на Антарктичному півострові. Вдягнена, як капустина, у кілька флісових кофтин і яскраво-червону непромокну куртку, я прекрасно усвідомлюю, що це не мій ареал проживання.

Що, у свою чергу, викликає питання: чи маю я тут бути? Що як, ступивши ногою на цей унікальний континент, я вже завдаю шкоди незайманому довкіллю і забруднюю останній недоторканий простір на землі?

Кожен гість лишає свій слід, визнає мій гід Борис Вайз з організації One Ocean Expedition. До того ж всі ми зазвичай обмежуємось одними і тими ж місцями на легкодоступному узбережжі, які полюбляють і пінгвіни – там вони зазвичай розмножуються.

Тим не менше, він вважає ретельно контрольований туризм не просто припустимим, але й корисним для Антарктиди.

Не маючи корінного населення, Антарктида потребує захисників. Завдяки туризму формується світова спільнота людей, готових підтримати і, по суті, фінансувати програми зі збереження континенту.

Не всі переконані, що користі від туризму більше, ніж шкоди, але більшість міркує прагматично.

"Нехай краще тут розвивається туризм, у розумних межах, ніж всі ігноруватимуть потреби континенту", – каже Джейн Рамбл, відповідальна за полярні регіони у британському міністерстві закордонних справ.

У цьому сезоні близько 37 тисяч туристів планують відвідати Антарктиду, хоча 10 тисяч з них навіть не зійдуть на берег.

Близько половини туристичних кораблів, у тому числі й наш, плавають під прапорами країн Антарктичного договору, а значить, несуть відповідальність за дотримання екологічних стандартів, обумовлених цим договором.

Інша ж половина – з країн, що цей договір не підписували, і це викликає занепокоєння. Втім, більшість все одно є членами Міжнародної морської організації, яка зараз запроваджує більш суворі правила для відвідувачів полярних зон. Окрім того, всі компанії, що регулярно привозять сюди туристів, є членами Міжнародної асоціації туристичних операторів Антарктики, яка тісно співпрацює з системою Антарктичного договору.

Антарктичний договір

Поки наш корабель перетинає Південне полярне коле і входить до Антарктики, нас збирають на обов’язковий брифінг, а потім запускають у гардеробну кімнату – "до порохотягів".

З портативної колонки лунає ритмічна музика Passenger i The Black Seeds (навіть виконавці підібрані відповідно!), а ми тим часом знезаражуємо себе: витягаємо пил з одягу і речей і дезінфікуємо взуття, щоб не занести на Антарктиду чужих біологічних видів.

Невже ці процедури справді допомагають? – дивуюсь я. Схоже, що так. Хоча чужі види і були випадково занесені на континент, наскільки відомо, винні у цьому були не туристи.

Як показують дослідження, туризм, ймовірно, менше позначається на природному середовищі Антарктиди, ніж наукові програми.

Науковці, звісно, стверджують, що і користі від них більше; зокрема, вони допомагають усвідомити, як сильно зміни в Антарктиці впливають на екологічний стан всієї планети.

Наш корабель не швартується до берега. Ми кидаємо якір і пересаджуємось у знезаражену шлюпку.

На землі нам не дозволяється ні їсти, ні палити. Також заборонено будь-що звідти забирати, окрім фотографій, і лишати будь-що після себе – навіть грудку жовтого снігу.

"Тому за сніданком багато не пийте", – усміхається Борис.

Нас просять не підходити до представників антарктичної фауни ближче, ніж на п’ять метрів.

Але пінгвіни нашого інструктора не чули, і, хоча ми одне одного не торкаємось, наші зустрічі часом тісніші, особливо з безстрашними червонодзьобими пінгвінчиками Дженту.

Лише одному пасажирові дозволено підходити до всього так близько, як заманеться. Це Філ Макдауелл, морський біолог і обліковець пінгвінів з незалежної дослідницької організації Oceanites, який скористався нашим "чартерним рейсом", щоб перевірити, як справи у пінгвінячих колоніях на нашому маршруті.

Науковці провели вже кілька досліджень для порівняння колоній, що користуються увагою туристів, з тими, чиї мешканці майже не бачать людей.

Результати вкрай неоднозначні: більш відвідувані колонії почуваються часом гірше, часом так само, а часом навіть краще.

Пінгвіни Дженту процвітають, розповідає мені пан Макдауелл; вони зростають і в чисельності, і в різноманітті.

Проте пінгвіни Аделі, а також антарктичні пінгвіни у чорних "шоломах" втрачають популяцію.

За останні 60 років температура на Антарктичному півострові зросла у середньому на 3 градуси; змінилися також і вітри, спричинивши зміни у структурі морської криги.

На долю пінгвінів впливає глобальне потепління, а не туризм, вважає пан Макдауелл.

Утім, багато хто хвилюється за майбутнє. Популярність Антарктиди серед туристів, схоже, й далі зростатиме, а членство у Міжнародної асоціації туристичних операторів Антарктики є добровільним.

Туристичні кораблі починають пропонувати різні розваги, наприклад, сплави на човнах, сходження на вершини та дайвінг, які, на відміну від простих оглядин, є значним втручанням у довкілля.

Який це матиме вплив, поки що невідомо, тож за такими послугами слід суворо пильнувати.

Повернувшись до Лондона, я у захваті роздивляюсь неймовірні полярні пейзажі та кумедних пінгвінів, яких сама ж і сфотографувала. Я знову замислююсь: чи маю я почуватись винною за те, що побувала на Антарктиді?

"Ні, – каже професійна полярниця Джейн Рамбл. – Просто робіть усе від вас залежне, щоб зберегти цей континент".