Представник омбудсмена Аксана Філіпішина: "Б'є - значить не любить"
Про те, від яких хибних установок потерпають українські жінки, що їм заважає бути рівноправними з чоловіками та як покращити ситуацію, розповідала ВВС Україна Представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності Аксана Філіпішина.
ВВС Україна: Як Ви оцінюєте загальний стан дотримання прав жінок в Україні?
Аксана Філіпішина: В Україні приблизно 24 мільйони жінок і трохи більше 20 мільйонів чоловіків. Тим не менше заробітні плати у жінок нижчі, ніж у чоловіків, і розрив доволі суттєвий. Хоча жінок більше, їх економічна активність, тобто доступ до праці на 10% менше, ніж у чоловіків – а це майже 3 мільйони осіб.
Якщо говорити про участь жінки у політичному житті - ми взяли курс на демократичний розвиток суспільства, і у нас довгий час домінувала думка, що сам по собі цей курс автоматично розв’яже питання рівності прав жінок. Але пройшли одні вибори, другі - ситуація не змінюється. За 20 років рівень кількості жінок у вищому представницькому органі виріс лише на 4,5% - ми навіть не перетнули 10%-й бар’єр.
В Україні нормальна ситуація із доступом до освіти. Не тільки на законодавчому рівні, а й у реальному житті. Але далі після закінчення навчального закладу жінка, як правило, виходить заміж, народжує дитину і випадає із робочого процесу на тривалий час.
"Латентний характер"
ВВС Україна: Наскільки поширене в Україні домашнє насильство?
Аксана Філіпішина: В Україні, як і в усьому світі, питання домашнього насильства носять латентний характер. Сім’я – це досить закрите середовище, куди не потрапляє око сторонніх.
У 2010 році з приводу домашнього насильства надійшло більше 100 тисяч звернень від громадян. З них 10% - це чоловіки, решта - жінки, і дуже незначна кількість заяв від дітей (приблизно до 1000). У 2012 році зафіксовано 115 тисяч звернень щодо домашнього насильства.
Щорічно цифри зростають на 10-15 тисяч. Збільшується кількість заяв від чоловіків. Ми звикли, що домашнє насильство, як правило, стосується жінок. Але не треба забувати, що на сьогодні це все-таки не відображає реалій. Через стереотипи, які закладені стосовно образу і ролі жінки і чоловіка в суспільному житті і побуті, немає можливості зрозуміти, яка насправді ситуація.
ВВС Україна: Які стереотипи заважають жінці зрозуміти, що те, що з нею роблять, - насильство?
Аксана Філіпішина: Сьогодні переважна кількість осіб, які здійснюють догляд за дитиною, і на доволі тривалий час випадають з участі в економічному житті - це жінки. Попри чітке право чоловіків мати декретну відпустку, яке закріплене і на рівні Трудового кодексу, і на рівні законів про відпустку щодо догляду за дитиною.
Доглядаючи за дитиною, жінка перебуває у замкнутому просторі протягом тривалого часу, вона дуже обмежена, в тому числі і фінансово. Вона не може вчасно влаштуватися на роботу через брак дитячих садочків, яких катастрофічно не вистачає. І змушена залежати від чоловіка або іншого члена сім’ї.
Ми вивчаємо, яка категорія жінок потрапляє до центрів надання допомоги жертвам домашнього насильства. Майже 100% - це жертви фізичного насильства, коли ситуація в сім’ї стає нестерпною, і жінка або з дітьми, або сама іде на вулицю, і єдиний притулок для неї – цей центр.
На наш погляд, це - лише дах над головою. Немає серйозних реабілітаційних програм і методик роботи із людьми, які зазнали сімейного насильства. Я вже не говорю про усі інші види насильства, з якими може зіткнутися чи то жінка, чи то чоловік, чи то дитина. Однакової уваги заслуговує як фізичне насильство, так і економічне, психологічне і сексуальне.
"Реальних цифр щодо зґвалтувань не знає ніхто"
ВВС Україна:Дуже великого розголосу набули випадки зґвалтувань в Індії, і жіноча проблема постала там в повний зріст. Якщо говорити про зґвалтування в Україні, наскільки це звичайна ситуація? І чи розглядаєте ви зґвалтування в шлюбі так само, як і поза шлюбом?
Аксана Філіпішина: Поняття зґвалтування в сім’ї чітко прописане у Кримінальному кодексі. Немає значення, чи відбувається це на вулиці, чи в родині.
Реальних цифр – статистики щодо зґвалтувань - не знає ніхто. Або через те, що люди не знають, що можна звернутися по допомогу, або люди не знають, що те, що з ними відбувається в стінах власного дому, є протиправним і неприпустимим по відношенню до них. Або люди не вірять в те, що можуть отримати адекватну і кваліфіковану допомогу, або бояться наслідків такого звернення.
Майже в 90% випадків домашнього насильства державні органи обмежуються адміністративними стягненнями з кривдника.
Якщо ми говоримо про родину і якщо один з членів родини – а переважно це чоловіки – вчиняє домашнє насильство, то адміністративний штраф накладає відповідальність на всю родину. І якщо чоловік не працює і єдиний засіб до існування – це допомога на дитину, то саме з цієї допомоги родина мусить сплачувати штраф через те, що жінка звернулася до органів влади по допомогу.
Крім того, законодавство не передбачає запровадження чіткої статистичної звітності стосовно домашнього насильства. Збір даних ведеться двома міністерствами – Мінсоцполітики і Міністерством внутрішніх справ. Це – відомча статистика, вона не може розцінюватись як державна. Дані МВС і Мінсоцполітики дещо різняться.
ВВС Україна: Як Ви можете вплинути на законодавчий рівень вирішення цієї проблеми?
Аксана Філіпішина: У 2011 році відкрилася до підписання так звана Стамбульська конвенція стосовно протидії та боротьби з домашнім насильством. І Україна - одна із головних країн, яка підписала цю конвенцію. Вона поки що не набула чинності, оскільки потребує, щоб до неї приєдналися не менше 10 країн. Ми виступаємо за те, щоб її в Україні ратифікували найближчим часом.
Крім того, ми дуже виступаємо за те, що законодавство України по протидії і боротьбі з домашнім насильством потребує суттєвих змін. Мова йде про можливі санкції до кривдників, що відмовляються від проходження корекційних програм. Але закон не дає відповіді на питання, хто має розробляти і впроваджувати в життя ці програми.
Ми виступили з критикою щодо нового законопроекту, який був у ВР, про протидію домашньому насильству, і він був направлений на доопрацювання, щоб новий закон врахував принципи Стамбульської конвенції, і щоб закон передбачав реальні механізми, про які я говорила: не просто констатація і засудження факту будь-якого домашнього насильства, а превенція і розробка механізмів боротьби і подолання наслідків домашнього насильства.
"Якщо болить серце від завданих образ - чи це насильство?"
ВВС Україна: Яким є основний вид насильства, від якого потерпають жінки в Україні?
Аксана Філіпішина: Домінує, звісно, фізичне насильство. Однак, знову ж таки: якщо є фізичне насильство, то є і психологічне. На мій погляд, психологічне та економічне насильство є більш поширеними видами, однак стосовно них ніхто не звертається до компетентних органів. Людина виходить з того, чи завдано їй фізичних пошкоджень, чи відчуває вона біль? Якщо болить серце від завданих образ – чи це насильство? От коли око припухло чи рука зламана, людина це відчуває. Але що завдає більшої шкоди на макрорівні – це питання.
ВВС Україна: Що вас, як жінку, найбільше вражає у питаннях насильства стосовно жінок?
Аксана Філіпішина: В жіночій проблемі у мене найбільше опускаються руки перед тим, що наші жінки не вірять в те, що вони можуть знайти адекватну підтримку, допомогу і розуміння як в суспільстві, так і з боку державних органів.
Ми здебільшого виросли на розумінні "б’є - значить любить". Тут є корінь дуже великого зла. Коли жінка зрозуміє, що б’є – це значить "не любить", що вона абсолютно самостійно здатна керувати своїм життям, що вона має в будь-якій ситуації право вибору, і цей вибір має бути спрямований на підвищення самооцінки, своєї гідності, на розуміння своєї ролі як особистості абсолютно на рівних правах з чоловіками – тоді у нас набагато збільшиться кількість повідомлень про будь-які форми насильства стосовно жінок, покращиться статистика успішності розгляду справ про домашнє насильство, а правоохоронні органи зрозуміють, що треба адекватно реагувати на будь-яке повідомлення будь-якого члена сім’ї про насильство.
ВВС Україна: Ви сказали про успішність судових процесів і рівноправ’я при зверненні до правоохоронних органів. Як ви оцінюєте роботу останніх?
Аксана Філіпішина: Проблема полягає саме в зверненні до правоохоронних і судових органів. Поки ми не подолаємо стереотип, що страшно звертатися до компетентних органів, ми ситуацію не зрушимо з місця.
Коли стане звичною справою звертатися до суду по захист своїх прав, честі, гідності – це вже не буде винятком з правил. Суспільство буде до цього ставитись, як до нормального процесу.
