Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

“Фокус” у статті “Хитке становище” пише про причини чергового стрибка курсу долара, а також подає свої прогнози щодо валютного ринку: “Головною причиною зростання курсу долара зараз називають попит на валюту для оплати імпортного газу і для погашення зовнішніх боргів українськими компаніями. Найбільші валютні платежі цього року припадають саме на кінець літа-початок осені, кажуть валютні брокери. А притоку свіжих доларів практично немає.

У цій ситуації Нацбанк вже дістає із резервів долари і “притискає хвіст” тим, хто хотів би прикупити “зелені” з метою заробити на майбутньому зростанні курсу долара. Але Нацбанку ніде дітися - він має право витрачати на підтримку гривні не більше 680 мільйонів доларів щомісяця. При цьому фактично єдиним джерелом доларів для нього залишився Міжнародний валютний фонд. Песимісти кажуть про 10-12 гривнях за долар на кінець року. Оптимісти – про 8.5 гривень. Проте більш реалістичним виглядає курс 9.3 гривень за долар у грудні, при цьому наближатися до цього рівня курс буде, швидше за все, у кілька ривків із нетривалими відкатами,” – пише “Фокус.”

“Кореспондент” у статті “Вільне падіння” пише про те, як після кількох місяців стабільності гривня знову впала, а також про те, що експерти передрікають: буде ще гірше. “Всього за добу курс подолав психологічний бар’єр у 8 гривень за долар і продовжує нарощувати відрив від останнього стабільного рівня у 7.8. Українці, що зберігали свої заощадження у гривнях, знову програли. Гривня впала у гордій самотності, без спец аукціонів та інтервенцій Нацбанку. Експерти одноголосно твердять: це лише початок тривалого падіння.

Від серпня по вересень експерти очікують зростання потреби у валюті з боку Нафтогазу, який купуватиме додаткові обсяги газу, оскільки у першому півріччі закупки газу були утричі меншими, аніж було домовлено із Газпромом. Таким чином, попит на валюту до кінця року складе близько 16.5 мільярдів доларів. Ці обставини, вважають експерти, скоріше за все, змусять Нацбанк у серпні-вересні піти на зниження курсу гривні. Напередодні виборів влада також намагатиметься виконати видаткову частину бюджету, і для покриття близько 20 мільярдів гривень дефіциту, буде увімкнено друкарський верстат, що призведе до ще більшого знецінення гривні. Не всі експерти вважають, що долар сягне позначки у 10 гривень. Проте практично всі аналітики побоюються, що до кінця року долар коштуватиме як мінімум 9 гривень,” –пише “Кореспондент.”

“Кореспондент” також подає інтерв’ю із одним із майбутніх учасників президентських виборів Арсенієм Яценюком, у якому той, зокрема, розповів, що серед економічних пріоритетів його політики у разі обрання на посаду президента стане розвиток інфраструктури та індустріалізація сільського господарства: “Перше, з чого я почну, - це нова індустріалізація країни. Інфраструктура у вигляді будівництва, автомобільні дороги, мости, аеропорти, все інше – будівництво, яке у нас, середньому, займало до 30% ВВП.

Це шалена зайнятість і один з кращих економічних стимуляторів. Наприклад, НБУ від вересня минулого року вже надрукував 150 мільярдів гривень. Скажіть, за 150 мільярдів можна щось зробити? Можна. А у МВФ вже взяли 6.5 мільярдів доларів. Як ви вважаєте, за 6.5 мільярдів доларів можна щось зробити? Можна. Порахуйте, скільки разом виходить? 30 мільярдів доларів. Куди це пішло? Звичайно, частина по кишенях. Будуватимемо атомні електростанції. Я не бачу поки що іншого виходу, як замінити дорогий газ і чим його замінити. Нові заводи. У нас крім ІСД-ешного Алчевська жодної реконструкції не було проведено. І ще – про село. Нам треба організувати наше сільське господарство у промисловий спосіб. Це надасть іншої якості і життю на селі,” - заявив в інтерв’ю “Кореспонденту” Арсеній Яценюк.

“Тиждень” у статті “Комунальне браконьєрство” пише про нові комунальні тарифи: “Ціни на комунальні послуги в Україні відірвані від реальності, а тарифна сітка нагадує браконьєрське знаряддя: закидається, щоб витягти якомога більше грошей. Комунальні підприємства не втомлюються повторювати, що наявні тарифи занизькі, і саме тому країна опинилася на межі комунальної катастрофи. Водночас ціноутворення у цій галузі є вкрай непрозорим, тариф у кожному місті може включати не тільки собівартість послуги і зарплату персоналу, а й витрати, які довільно визначає комунальне підприємство.

Тож тарифи подекуди є не просто низькими або завищеними – їхній зв’язок із реальністю є дуже відносним. Але мають українські міста і дещо спільно у тарифоутворенні: жодна мерія не береться пояснити своїм городянам, за що ж саме вони мають віддавати значну частину своїх доходів. Адже тарифи – питання не тільки економічне та політичне, а й соціальне. Власне, не такі високі в країні тарифи, як низькі доходи населення. До того ж, підвищення тарифів в українських містах жодним чином не сприяло поліпшенню якості комунальних послуг,” – пише “Тиждень,” і розповідає про європейський досвід, коли економічна обґрунтованість тарифів та їх якість приходили у рівновагу тільки при появі на ринку кількох конкуруючих компаній, що надають комунальні послуги.