Вартість "Дніпра без Петровського"

Кількість міст, сіл, вулиць та інших географічних пунктів, назви яких було змінено відповідно до закону про декомунізацію, обчислюється сотнями. Проте вартість цих перейменувань для місцевих мешканців, бізнесу і влади не повинна перевищувати традиційні витрати, оскільки відбуватиметься поступово.

Одразу після зміни назви Дніпропетровська на Дніпро, - найбільшого населеного пункту, який змінив назву, - міський голова Борис Філатов заявив, що це коштуватиме місту-мільйоннику близько 700-800 тисяч гривень (при річних доходах, запланованих на цей рік, на рівні 9,2 млрд грн).

"Будь-які заяви про те, що перейменування тягне за собою додаткові витрати з гаманця наших земляків - це є спекуляції і політичний піар", - написав у своєму Facebook мер Дніпра. І додав, що "більшість містян вважає це питання несвоєчасним", оскільки ніколи не ототожнювали назву міста із "катами українського народу".

Водночас, наголосив Борис Філатов, Верховна Рада ухвалила рішення, і місцева влада повинна його виконувати.

Зміни - за потребою

Одним із ініціаторів ухвалення пакету законів із декомунізації був Український інститут національної пам'яті. Там запевняють, що зміна назви вулиці, села чи міста не означає, що їхні мешканці одразу мають вносити ці зміни у свої паспорти чи документи, які підтверджують право власності на нерухоме чи рухоме майно.

"Такі зміни можна зробити, коли буде зручно - наприклад, по досягненні віку, коли до паспорта треба вклеїти нове фото, або під час зміни місця проживання", - йдеться у роз'ясненні інституту.

Те саме стосується і права власності, - "зміна назви вулиці не є зміною місця проживання". Відтак, зміни до документів можна вносити, наприклад, лише коли власник продає свою майно чи хоче подарувати його.

При цьому вартість переоформлення документів є такою самою, як і в ситуації, коли назва вулиці чи населеного пункту не змінювалася. Нотаріуси мають просто оформлювати документи із новими назвами, запевняють у інституті.

"Географічна революція" також не позначиться на праві отримувати субсидії чи голосувати на виборах із документами, у яких зафіксована стара назва вулиці чи населеного пункту.

Зміни мають відбутися у статутних документах юридичних осіб, але для них не встановлено граничного терміну. Сама ж процедура, згідно із законодавством, є безкоштовною, так само як і внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Що ж до витрат на нові таблички, вказівники, зміни у позначках на мапах, то, як пояснюють в Інституті національної пам'яті, вони відбуватимуться також поступово. І переважно за рахунок коштів, які регулярно виділяються на заміну старих табличок. Там також нагадують, що насправді відсоток перейменувань невеликий - від 3-5% в середньому по Україні до 10% на сході країни.

Уроки Черчилля

Це підтверджує і директор Інституту міста Олександр Сергієнко. Він наводить у приклад Київ, де зміни назв вулиць тривають уже давно, і відбуваються без якихось особливих додаткових витрат.

"Для Києва практика перейменування є зовсім не новою, це не спричиняло особливих протестів, і не потягло додаткових бюджетних витрат. Тому що лише при зміні паспорту або статутних документів треба вписувати нові назви. Так само і зараз: перейменування не означає, що всі мешканці мають іти до паспортних столів, а підприємці - до центрів обслуговування, для того, щоб міняти паспорти чи статутні документи".

<italic/>Утім, пан Сергієнко згадав один випадок, коли зміна назви вулиці відбувалася <link type="page"><caption> досить скандально</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/news/2010/07/100708_mazepa_street_shamaida_is.shtml" platform="highweb"/></link>. Це відбувалося після того, як вулицю <link type="page"><caption> Січневого повстання перейменували</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2007/10/071024_mazepa_kiev_oh.shtml" platform="highweb"/></link> на вулицю гетьмана Мазепи, але, за часів президентства Віктора Януковича, частину вулиці, що веде до Печерської Лаври, вирішили назвати Лаврською. Однак, у тому конфлікті, за словами експерта, було більше політики, і жодної економіки.

Пан Сергієнко також пояснює, що кошти на заміну табличок і вказівників "завжди закладаються у місцевий бюджет управлінням житлово-комунального господарства".

"Не можна казати, що у нас такі багаті бюджети, що ми одномоментно усе поміняємо. Але поступово все буде зроблено", - каже директор Інституту міста.

Водночас Олександр Сергієнко визнає, що випадок із Дніпропетровськом є досить унікальним для новітньої історії України. Проте наголошує: у таких питаннях завжди треба орієнтуватися на принципи і пріоритети:

"Під час війни Черчиллю принесли проект бюджету і запропонували викреслити витрати на культуру. Він тоді питає: а заради чого ми воюємо? Так і тут. Якщо хочете зберігати назву із іменем людини, причетної до сталінських репресій, то хай це буде на вашій совісті. Але якщо ви вважаєте це неприйнятним, якщо ви виконуєте закон, то, певна річ, будуть певні витрати. Так, у державних установах буде треба поміняти бланки, поміняти вивіски державних установ. Однак, ви або живете з цим старим, яке тягне вас на дно, або зрікаєтеся цього, але платите за це певну ціну".