Блог з Ріо: гігантські фрукти та секс

Тут у Ріо, окрім характерних для зими +25 градусів по Цельсію, є ще одна штука, думаючи про яку, я щоранку прокидаюсь із задоволенням.

Це холодна папайя в моєму холодильнику. Велика, помаранчевого кольору, соковита, солодка і дуже смачна. Відкриваю холодильник і кажу їй “бон джій” чи то “доброго ранку”. Наразі, папайя португальською мовою називається “мамао”.

Кумедно. Може це щось про роль жінки в бразильській родині говорить? Треба буде запитати у Фабіо. Загалом, фрукти тут усі смачні. Окрім звичайного, тут також є авокадо гігантського розміру, величиною з невеличку диню.

Правда є дещо, що не те, щоб не подобалось, але де треба пильнувати за своїми речами - це громадський транспорт.

У Ріо є автобуси, маршрутки та метро. Автобусні зупинки схожі на київські наземні станції метро. Вони збудовані на підвищенні і накриті дахом. Автобуси довжелезні, з гармошкою посередині.

У них вміщається купа людей. Коли їздиш в автобусі, рекомендують сумку тримати спереду і притискати її міцно до себе. Вважається, що метро безпечніше, бо в автобусах орудують кишенькові злодії. В Європі завжди навпаки.

Була на двох автобусних зупинках, які називаються іменами колишніх закордонних лідерів. Біля олімпійського селища є зупинка Улофа Пальме, шведського прем’єра соціал-демократа, що загинув від рук вбивць.

Трохи далі була зупинка Сальвадора Альєнде — чилійського прем’єра і марксиста, що загинув під час перевороту в своїй країні 1973 року. Цікавий збіг, якась “ліва” автобусна гілка.

У автобусах є місця для вагітних, літніх та чомусь - повних людей. Останнє несподівано, ніде такого не бачила.

Однак, якщо зважити, що ціни на м’ясо та овочі в тутешніх магазинах однакові, тому може це і не дивно. Бразильське м’ясо можна купити скрізь по світу — від Єгипту до Японії.

Яловичина, поряд з кавою, одна зі статей бразильського експорту.

Проблеми з кавою

У країні, яка є найбільшим експортером кави у світі, складно знайти пристойну каву. Кажуть, що найкращу каву продають за кордон, а тут залишається не найкраща.

Це дуже часто є особливістю країн, з економікою, що розвивається. На жаль, Бразилія не змогла утримати економічний підйом, який тут був на початку 2000-х років. Тоді він здивував усіх та обіцяв країнам БРІКС потужне майбутнє.

Отож, якщо потрапите до Бразилії — не шукайте каву на подарунки у супермаркеті, там її не буде. Краще запитайте про спеціалізовані кавові магазинчики в районі Іпанеми.

Усе тимчасове — найстабільніше?

Переходи-мости над дорогою біля олімпійського селища зроблені із металоконструкцій. Тимчасові. Такі в інших країнах роблять тільки на час будівництва. А тут ними з селища в олімпійське містечко бігають титуловані атлети зі світовими іменами.

Також на дорозі можна запросто побачити велосипедистів різних збірних, що не бояться швидкого автобусного руху і тренуються прямо тут.

Олімпійське селище нагадує Харківський масив, чи будь-який інший новий масив у Києві чи Пекіні. Біле, багатоповерхове, поки що без власної атмосфери.

Квартири у цих будинках після Олімпіади продадуть. Намагалась дізнатися ціну — поки що не вдалось. Хоча двокімнатна квартира не у центрі коштує в районі 120-130 тисяч доларів.

У селищі спортсмени живуть по двоє і в доволі скромних умовах.

На вході в селище є показова кімната, де можна відчути атмосферу кімнати, в якій живуть олімпійці. Полежати на такому ж ліжку чи посидіти на дивані.

У кімнатах по 2 ліжка, диван і телевізор. Все дуже схоже на товари ІКЕА. Таке нетривке. Ще там є перукарня, MacDonald’s, супермаркет та зона відпочинку, яка має нагадувати пляж.

Там насипано піску та стоять шезлонги. Можна посидіти, поговорити з друзями.

Любов, секс, олімпіада та бразильська тілесність

Деякі спортсмени у селищі ходять за ручку, мабуть закохані. Бачила таку цікаву пару — вона зі збірної Нової Зеландії, він - італієць. Обоє високі та симпатичні. Трохи неясно, де познайомились, адже живуть так далеко один від одного.

От вмикаєш, наприклад, у Ріо додаток Tinder (додаток для знайомств) і відразу бачиш, що там є не тільки бразильці, а й представники різних країн і навіть олімпійських збірних.

Окрім бразильських військових, що охороняють об’єкти та волонтерів, також бачила представників декількох відомих телеканалів та навіть тренера однієї скандинавської збірної.

Українців не було. Італійців теж бачила. У декого так і написано: ”Я тут на іграх на два тижні, давайте розважатися”.

Після останніх двох випадків сексуальних домагань, коли відомі боксери чіплялися до місцевих покоївок, та відсторонення їх від участі у змаганнях, може і краще їм було перейти у віртуальну реальність на кшталт Tinder.

Кажуть, що у Ріо з’їхалося багато повій з усієї Бразилії й вони мріють познайомитися з іноземними спортсменами.

Також кажуть, що багатьох цих провінційних жінок сутенери в Ріо вже “взяли на облік”. Слово "путана" має латинське коріння і звучить португальською так само.

Мене вразив англо-португальський (бразильський варіант) розмовник, який я купила напередодні. Там після звичайних сторінок про погоду, ресторани, банки і різне, було сторінок 10 лексики, пов’язаною виключно з любовним життям.

Чого там тільки не було: сварки, секс, незапланована вагітність, візити у поліцію та розставання. Словом, весело тут люди живуть. Уявіть, у туалеті медіа-центру стоїть автомат з презервативами. Ніде такого ще не бачила.

Пару днів тому газети облетіла новина, що помер найвідоміший бразильський хірург Іво Пітангі. Було йому 93 роки. Напередодні відкриття в інвалідному візку він віз олімпійський вогонь.

Його називали “богом бразильських сідниць”. До його клініки з усього світу з’їжджалися багаті та знамениті, навіть Сальвадор Далі написав колись його портрет.

Також його клініка випускає косметику, яка продається по всьому світові і навіть у Києві. Баночка крему коштує від чотирьох тисяч гривень.

Жінки тут вдягаються доволі яскраво і з викликом: відкриті декольте, яскраві помади, облягаючі лосини.

Невеликі схожі на кіоски будинки на околицях міста подекуди переробили на тренажерні зали, де за повністю скляними стінами можна побачити як бразильські чоловіки “з району” качають свої м’язи.

Тут багато чоловіків з мускулистими руками та ще й в тату. Словом, у контексті усього вищезгаданого в купі з традицією палких танців типу самба, можна сказати, що бразильці з любов’ю ставляться до свого тіла і “святкують” його наявність різноманітними шляхами.

Через їжу, вбрання, спорт і секс. Воно в них є — живе і привабливе тіло. Вони його не ховають і не цураються, як це прийнято в деяких культурах.