Блог психолога: як вирватися зі світу "бабусі-мами-доньки"

Зараз в Україні виростають цілі покоління самодостатніх, не орієнтованих на шлюб жінок. Вони народжують "для себе" і не розуміють, для чого обтяжувати себе зайвими обов'язками. Як до цього ставитися і чи потрібно щось із цим робити?

"Фортеці" країни Амазонії

"Досить комфортно почуваюся, поки стосунки ні до чого не зобов'язують, - зізнається клієнтка Оксана. - Також в мене багато знайомих серед одружених чоловіків. Мені з ними комфортно, бо не треба нічого з себе вдавати. Тільки не подумайте, що йдеться про щось більше, ніж просто посиденьки в кафе чи дружнє спілкування. Коли знаю, що немає перспективи серйозних стосунків, звикаю до людини й поводжуся природньо. Не боюся, що про мене подумає. Та й сама сприймаю "чужих" чоловіків без критики, мене в них нічого не дратує. Хоч і знаю, що заміж не світить, але це навіть добре - можна розслабитися."

Далі жінка розповідає, що варто лише чоловікові натякнути на щось серйозніше, скажімо, жити разом, як вона одразу починає мовби пропускати його через спеціальний фільтр. І звісно ж, виявляє в ньому багато "недоліків".

Адже, на думку Оксани, безтурботно проводити час можна будь з ким, для сім'ї ж потрібна серйозна людина, з хорошою роботою, житлом.

До того ж бажано, щоб суджений мав хорошу вдачу, був щедрим, чесним, з гарними манерами тощо. Бо шлюб - то на все життя, треба бути дуже обачною. Принаймні, так завжди казала її мама.

Дійшло вже до того, що тільки-но Оксана відчуває, що подобається комусь, одразу ж починає кепкувати з нього.

Або поводиться навмисно вульгарно, щоб цим відштовхнути того, хто мовби наблизився на небезпечну відстань.

Так, ніби їй не тридцять два роки, а десь чотирнадцять-п'ятнадцять.

Коли ж навпаки - їй самій хтось дуже подобається, вона, незважаючи на гарну зовнішність і навіть ініціативу з боку нового знайомого, здебільшого відмовляється від побачень.

Під різними вигаданими приводами уникає зустрічей, бо боїться, що хлопець одразу "розкусить", що в ній насправді нічого хорошого немає.

Адже сама знає: окрім миловидної зовнішності, її немає за що любити. А кого зараз здивуєш гарненьким обличчям? Це, до речі, улюблена фраза бабусі.

Отже, жінка якщо й погоджується на зустріч, здебільшого мовчить, щоб не бовкнути чогось недоречного і не розчарувати. Відтак, справляє враження або дійсно недалекої, нецікавої людини, або "неприступної фортеці", що, як неважко здогадатися, не сприяє зближенню.

Принц для Оксани

"Що ж з цього приводу казав ваш тато?" - запитую, бо чомусь подумалося, що Оксана виросла в родині з традиційним розподілом ролей.

Чоловік, він же батько - добувач, голова; мати - турботлива дружина-берегиня, ще й мудра, трохи сувора від життєвого досвіду бабуся - совість сім'ї.

"А я свого тата не пам'ятаю, - спокійно розповідає молода жінка. - Мама покинула його, коли мені не виповнилося й року. Обіцяв на руках носити, а виявився звичайним, посереднім інженером. Ще до того ж безініціативним. Мама ж у мене максималістка: або - принц, або - нікого не потрібно. Добре, хоч бабуся до нас перебралася - вона тоді саме вигнала нарешті діда-п'яницю, з яким жила заради дітей. Мамі ж порадила, щоб та не повторювала її помилок, а виставила "оте ледащо", поки молода".

Заміж Оксанина мати так і не вийшла, хоча залицяльників було чимало. Ніхто на роль ідеального чоловіка не підійшов. Та й бабця тримала оборону стійко.

Оксана запам'ятала з дитинства бабусині фрази "Тут не готель", "З сімейними не зв'язуйся". А ще - загадкове слово "аліментник".

Тож їй дуже хотілося пожити в готелі, вона затямила, що сім'я - це щось ганебне, а усі симпатичні чоловіки, як один - аліментники. А значить, про всяк випадок, їх треба уникати.

Оксана повідомила також, що останнім часом мама з бабусею (вони так і живуть разом) почали навперебій радити їй народити дитину. Мовляв, для цього зовсім не обов'язково виходити заміж.

Виховання вони візьмуть на себе. Вона ж буде працювати, бо роботу має грошовиту. А схоче - може й далі шукати того єдиного, порядного, надійного...

Та де ж таких зараз знайдеш? "Скрізь - інфантильні альфонси", - підганяє під вимоги часу свій лексикон бабуся. І той самий вердикт - "Не потрібні!"

Вінець безшлюб'я чи успадкований комплекс?

Думаю, ви здогадалися, що Оксана - збірний образ десятків жінок зі схожими долями.

Гарних, освічених, незалежних. І хоч виглядають вони цілком благополучно, все ж доля чомусь привела їх до кабінету психолога.

Щоб знайти чоловіка, раджу спочатку... розлучитися.

Так, адже вони несвідомо "заміжні" за отим ідеальним чоловічим образом, який існує у їхній уяві.

І якого так само марно намагалися знайти їхні матері і бабусі, порівнюючи з ним зустрічних "земних" чоловіків.

Оскільки підсвідомо ідеальний чоловік вже існує, порядна, вірна йому жінка відлякує потенційних далеких від досконалості кандидатів своїм неприступним виглядом.

А потім дивується, чому вона не може нікого знайти, навіть думки про вінець безшлюб'я закрадаються.

Не шукати раджу омріяний ідеал, а творити відносини самим.

Розумію, для цього потрібно спершу позбавитися комплексу "сильної жінки", яким, бажаючи кращої долі, з дитинства наділили свою крихітку мама й бабуся.

Маючи негативний досвід власного шлюбу, вони мимохіть передали у спадок не лише викривлений образ "справжнього чоловіка", якого не зустріли самі. А й усвідомлення, ніби щоб такому догодити і втримати його, треба самій грати безліч ролей: вправної господині, красуні, невтомної коханки, турботливої матері.

Разом з цим - й усвідомлення, що така як вона є, не прикидаючись, їхня дочка або онука мало кому цікава.

На свідомому рівні щиро прагнучи особистого щастя для дівчинки, підсвідомо мама й бабуся не бажають впускати в своє життя "чужого чоловіка".

Тому що на чолі родини вже давно стоїть бабуся. Вона стала функціональним чоловіком і не бажає конкуренції.

Тож і радить онучці "сходити" за дитиною і повернутися додому.

Мама і бабуся, займаючись малечею, знову відчують себе потрібними. Так власною жертовністю й почуттям вдячності, з іншого боку, "прив'яжуть" молоду жінку до себе.

Отже, намагаюся переконати, що свою родину Оксана зможе створити лише припинивши стосунки в попередній, бабусино-маминій родині.

Адже вийти заміж - означає не покинути батьків, а обрати пріоритетною власну родину перед батьківською.

А ще раджу зрозуміти, в чому все-таки ви не є такою вже самодостатньою, що хоче мати чоловіка поряд?

І сприймати це не як свою слабкість, а як відмінність, особливість, дати іншому можливість приймати рішення, піклуватися про вас.